Пиха до добра не доводить, або декілька слів про електронний квиток у Чернівцях
Шановне панство вже у курсі справи. Рік тому, міська рада «маленького Парижа» пафосно оголосила про запуск електронного квитка на ряді міських тролейбусних маршрутів, кількість яких поступово зростала, але всю мережу громадського транспорту все ще не охопила. Варто сказати, що, судячи із кількості електронних петицій на цю тему, а також з того, з якою швидкістю ці петиції набирали потрібну кількість голосів, місто дійсно чекало на цю подію. Чекало нетерпляче, оскільки бачило в ній початок кардинальних змін в сфері міських перевезень.
Зміни назріли були вже давно. Операції зі звичайним квитком, окрім ускладнення розрахунку у транспорті, що перетворювався на естафету «передай далі», супроводжувалися грою «Ну, постривай». Але найгірше починалося вже пізніше – наприкінці робочого дня, затамувавши подих, водії та кондуктори клали частину коштів собі в кишеню. Вже електронний квиток був багатообіцяючим…
Адже це підтверджував світовий досвід. У бразильському місті Кампу-Ґранді (штат Мату-Ґроссу-ду-Сул), де мені довелося деякий час прожити,систему оплати за проїзд вирішили дуже просто. Магнітну картку – електронний квиток на певну кількість поїздок там можна купити або «перезарядити» у будь-якому кіоску з пресою або великому торговому центрі, або на зупинці у спеціальному автоматі. При цьому оплата за проїзд здійснюється не в транспортному засобі, а на зупинці – перед посадкою. Зупинка, по суті, є павільйоном з електронними табло, що показують точний час та час, що залишається до приїзду автобуса певного маршруту, та розсувними дверима що відкриваються, коли під’їжджає автобус.І, відповідно, при пересадці з одного маршруту на інший на тій самій зупинці (а в деяких випадках, і при пересадці на іншій зупинці протягом декількох годин) не потрібно платити ще раз.
Кондукторів (тут «проситься» слово із пісні, що її співає вокально-інструментальний ансамбль випускників ВДПУ) немає, оскільки їх роль виконують вхідні турнікети при вході на зупинку громадського транспорту. Відтак і водій з грошима, що сплачуються за проїзд, ніякого контакту не має. Сучасно. Дешево. Сердито. Саме так виглядає система електронного квитка в ідеалі. До речі, схожу систему громадського транспорту спершу розробили у столиці сусіднього штату – Куритибі, (розробив її, варто нагадати, Жаймі Лернер – за походженням – галичанин із Сокальського району Львівщини), звідки вона і поширилася світом. Її перейняли Буенос-Айрес,Лос-Анджелес, Мехіко, Будапешт, Стамбул, Ізмір, Абу-Дабі, Доха, з-посеред інших міст…
А у нас? Всього-на-всього… Замість купи звичайних паперових квитків кондуктор вносить у тролейбус валідатор і, за фактом оплати проїзду просто підносить до нього магнітну картку (одну і ту саму, попередньо «заряджену» на певну кількість планових поїздок), яка в ідеалі і мала б бути самим електронним квитком. В результаті із валідатора виходить… звичайний паперовий квиток. І навіть розрахунок банківською карткою (хоч він вже став можливим) не приймається деякими кондукторами-консерваторами. І навіть там, де він приймається, щоб розрахуватися карткою підійти треба не до стаціонарного валідатора, якого, на жаль, немає, а знову ж таки до кондуктора. Ну, або «передати далі» - на свій страх і ризик.
Таким чином, роль електронного квитка в даній системі просто нівелюється. Все як у Шекспіра – «багато шуму з нічого». Радіти рано! Тож перш ніж помпезно пишатися пройденими черепашачими кроками під музику Сен-Санса, муніципальній палаті депутатів необхідно подумати, яким чином прискорити хід реформ у міських межах, що їй є підвідомчими. Тоді і настане «зоряна година», а з нею і привід для гекзаметрів та од. Хоча… якщо добре подумати, депутатам муніципальної палати не потрібно хвалитися винаходом п’ятиколісного велосипеда. Достатньо зробити лиш трохи - звернути увагу на подібний досвід інших країн та міст та застосувати його у нас (адаптувавши, звичайно, до місцевих реалій). Приклад міст Куритиба та Кампу-Ґранді у Бразилії, що його перейняли в інших країнах світу, має надихати.
Влад Горенюк
