Провал, що ...обнадіює?

Думки з приводу

 Напередодні Великодних свят Верховна Рада розглядала у другому читанні законопроект "Про Конституційний суд України". Ключове у його назві, зрозуміло, слово "Конституційний". Бо дотримання Основного Закону є найбільшою гарантією забезпечення гідного життя громадян -- їх добробуту і свобод! А названа вище судова інституція якраз і стоїть тут на сторожі. Отож, як тільки депутати під час обговорення законопроекту вели себе не зовсім так, як хотілося спікеру, в результаті чого виникали паузи, з-за столу Президії лунало застережливе: закликаю бути відповідальними, бо інакше судова реформа опиняється під загрозою.

Але уникати пауз таки не вдавалося. Депутати зауважували, що в Польщі, куди наші робітники їздять на заробітки, бо платня там для них значно вища, ніж у нас, судді отримують втричі менше, ніж в Україні, а в Чехії та Литві – узагалі в 4-5 разів. Відтак пропонували не нараховувати суддям при базовій зарплаті у 75 мінімальних ще й різні надбавки, не витрачати для чиновника, який отримує за рік на руки більше трьох мільйонів чистоганом, державні кошти на житло і т. д..

 Поправки вносили компетентні, шановані в країні люди. Приміром, депутат більшості скликань, колишній міністр фінансів та перший віце-Прем"єр-міністр Віктор Пинзеник. І отримували вони в сесійній залі солідну підтримку: 170 і більше голосів "за". Однак для ухвалення потрібно 226. Їх стільки не набиралося, бо не було й належної кількості депутатів у залі. Адже далеко не всіх народних народних обранців, котрі отримують від плебсу чимало стусанів та платню в десять разів меншу, ніж тлумачі Основного Закону, хвилює чи побільшає (вкотре!) в останніх скриня з грішми -- відповідно до «зрослого рівня мінімальних зарплат» та яких захмарних висот сягнуть пільги для служителів нерідко зрадливої Феміди... Але, зрештою, обставина низької явки зіграла позитивну роль. Бо провалили депутати не лише поправки до драконівського законопроекту, що возвеличує чиновництво і принижує десятки мільйонів громадян, котрі створювали і створюють матеріальні блага. Завдяки «депутатському дефіциту» провалено й прийняття законопроекту в цілому. Що, скажемо прямо, порадувало! Бо з якого дива мав би змиритися, що місячна платня в чинуші, який стукає молоточком по столу , разом із «надбавками» має бути 384 тисячі, тобто у 75 разів більшою, ніж у шахтаря чи сталевара, і 85 разів перевищувати середній рівень зарплати по країні?! Чому пенсію має отримувати таку, як у 200 його співвітчизників, що перебиваються на мінімалці?! Уявляєте? Один проти двохсот?! Та ще й пенсію цю, що довічним утриманням зветься, регулярно індексуватимуть. Тоді як для звичайних колишніх держслужбовців щедроти ці , через «нестачу коштів у державі», не передбачені – багато літ сидять на пенсіях 2 – 3 тисячі, і шансів на підвищення ніяких. Хто виїв ті кошти?!

Якщо багаторічний депутат і урядовець, професор економіки Віктор Пинзеник іменує це суддівською аморалкою, то, видно, інакше його і не назвати… Через півроку, на наступній сесії, депутати повернуться до розгляду питання. Можливо, до того часу всі стануть більш моральними. А, окрім того, може припинеться зарплатне нахабство і в інших сферах. Перестане отримувати понад 400 тисяч місячної платні поляк-рокер, а тепер ще й голова правління ПАТ «Укрзалізниця», Войцех Балчун, який, на думку міністра інфраструктури Володимира Омеляна, не відповідає займаній посаді. Реалістичніше оцінять вклад у справу директора державної «Укрпошти» Ігоря Смілянського. Бо інакше як знущанням із простолюду не розцінити той факт, що 3.200 на місячну мінімалку листоношам на місцях ніяк не нашкребуть, через що йде скорочення кадрів і окремі території залишаються поза зоною обслуговування, а їх столичний бос кладе в цей час щомісяця до куферка 333 тисячі платні. Злі (а хіба злі?) язики подейкують, ніби скорочення листонош – єдиний спосіб забезпечити по вищому ранжиру столоначальника та наближених до нього клерків, зарплата яких у другій половині 2016-го зросла в 10 разів! А про популярну останнім часом директорку Національного агентства запобігання корупції (НАЗК) Наталію Корчак, яка, отримавши від держави зарплату 110 тисяч гривень, виписувала собі ще й вдвічі більші преміальні, вже й важко щось нове сказати…

Місцеві чиновники до платні із шестизначних чисел хіба що приміряються, хоча витрати на них порівняно зі статками звичайних посполитих також не мізерні. Зарплата судді місцевого, тобто низової ланки суду, без надбавок за стаж роботи і т. п.-- 22 тисячі гривень, апеляційного –36. Це більше, ніж отримують чи, принаймні декларують, перші особи крайової влади. Помічник судді, який ніяких доленосних рішень, здавалося б, не приймає, отримує у місяць без надбавок 15 тисяч, а банкір, який у повноцінному значенні цього слова ним уже й не є, бо структура на регіональному рівні ліквідована, зазначив у електронній декларації за минулий рік 660 тисяч гривень зарплати, тобто 55 тисяч на місяць.

 Після Революції Гідності депутати, міністри та інша челядь навперебій кинулись затверджувати собі платню в розмірі 6,5 тисячі гривень. Щоб на рівні чотирьох мінімальних! Звісно, то було популістське післямайданне фарисейство. Бо людина, яка виконує важливі державні функції, не може отримувати по-мінімуму, і думати потім де взяти добавку на прожиття. Але чи може клерк вищого та нижчого рівня гребти лопатою і дивитися спокійно в очі тим, хто, сплачуючи зі своїх скромних, у десятки разів менших, доходів податки, забезпечує його розкішне життя?! Хто, отримуючи так само у десятки разів менше грошове забезпечення, ризикуючи щодень життям, відстоює цілісність країни на Сході -- та й, врешті, не за гроші він це робить, не за гроші… Чому ж отой високоранговий чинуша не ініціює зміни до зарплатного беззаконня, котре лише йому, нахрапистому, на користь? Як можуть депутати, урядовці утверджувати такі «порядки» в державі і до чого це призведе?

Михайло ТОКАРЮК, заслужений журналіст України.