Просіцька бібліотека на Глибоччині — скарб для села

Задля підвищення іміджу книжкових храмів мудрості Чернівецька обласна наукова книгозбірня ім. Івасюка започаткувала краєзнавчо-інформаційний проект „Моє село — моя бібліотека”. Філії Глибоцької централізованої системи активно одна за одною проводять тематичні вечори. Цього разу естафету перейняла Просіцька книгозбірня, розпочавши вшануванням „хвилиною мовчання” пам’яті полеглих воїнів АТО.

Завідуюча Родіка Зегря висвітлила присутнім цілу панораму життя селян у минулому і сьогодні, супроводжуючи розповідь цікавими історичними слайдами. Адже пережито предками чимало, про що Родіка Георгіївна дізналась із знайдених у Державному архіві Чернівецької області документів. До прикладу, річка Сірет, яка протікає селом, згадується у відомого давньогрецького історика Геродота як Тирантос. Вчений-георгаф часів античності Птолемей називав її Хлерасос. Візантійський імператор Костянтин — Сіретос, що у перекладі з грецької „вода”.

Саме ж село Просіка носило назву Ферчені. Про що йдеться, зокрема, у праці дослідника Дмитра Ковальчука. У записі від 8 вересня 1767 року вже згадується назва Прісикарєнь. Родіка Георгіївна зупинилась коротко на віхах спорудження школи, храму, капличок у Просіці. Бібліотека ж у цьому селі була заснована у 1951 році і називалась „хата читальня”. Завідувала тоді Аглая Левицька. Фонд складав 400 екземплярів, навідувались сюди близько 60 читачів. У 1966-ому „хату читальню” перейменували на „сільську бібліотеку”. Фонд збільшився до двох тисяч, а читачів стало близько 300. Нині філія розташована у невеликій давній будівлі, фонд — 4200.

Про сьогодення Просіки присутнім розповів гоова Сучевенської сільської ради Аурел Баш, зазначивши: є перспектива переміщення книгозбірні в кращу будівлю. Слово надали також заступнику директора централізованої бібліотечної системи Марії Жижиян.

Оскільки бібліотека завжди йде у ногу з часом, Родіка Зегря розповіла про куток слави, створений у книгозбірні про воїнів АТО, продекламувала власну поезію „Повернулись додому живими”. Повідала цікавий факт про місцеву майстриню-вишивальницю Георгіну Піцул. Коли її син служив у зоні бойових дій, жінка почала вишивати ікону Божої Матері. Орудуючи щодня голкою, молила Бога берегти її дитину. Того дня, коли закінчила вишивку, син переступив поріг рідного будинку.

Завершився захід пісенними і танцювальними виступами талановитих місцевих аматорів сцени, у тому числі і хореографічною композицією дошкільнят.

Лариса Дущак.

Фото Григорія Безверхнього.