Пропозиції для чернівецького гімну або гефелте гелзеле (ЧТИВО ДЛЯ УІКЕНДУ)

  За вікном сніги. Дітлашня тріумфує, двірники нарощують мязи, щасливі посадовці виїхали кататися до Буковелю.  Але...Незабаром настане час, коли аромат тушкованих баклажанів, фаршированих перчиків, смажених пастайок знову розіллється чернівецькими дворами. Повітря настоїться на гівечі, як ризький бальзам на травах. У вікнах стоятимуть апетитні, заклопотані господині у фартухах (найкращий жіночий одяг), еротично злизуючи соус із пухких пальчиків. А життєлюбні зіваки, котрі прогулюються дворами (замість того, щоб зайнятися справами), питимуть цей краєвид, як хмільний напій. Утім, картина ця дещо ідеалізована, дещо ретро.

Але навіть зараз трапляється такий пір душі, а в тих Чернівцях, де було менше машин і більше птахів, все це було звичайним. Не знаю чому, а чернівчани, які змушені були покинути наше місто, ніщо не згадують із таким задоволенням, як те, як вони харчувалися. Чи то в Америці, Ізраїлі та Німеччині, з цим вкрай погано, чи у Чернівцях - дуже добре. З мемуарів випливає, що місто - не якийсь маленький Париж, чи Відень, чи....а величезна кухня, на якій порається то улюблена бабуся, то теща, то дружина, і зараз буде ой як смачно. Штруделі, з десяток видів форшмаку, гефелте гелзеле і гефелте фіш, бануш, будз, долму, екзотичне варення з помідорів і навіть мінеральну воду "Буковинську" згадують наші нещасні земляки у ситих країнах так, ніби не бачили того дива багато років. Я багато читаю спогадів емігрантів. Мене ікавлять люди без батьківщини. У чернівчан не спогади, а гастрономічні зітхання. Їхня батьківщина, вочевидь, десь біля кухні.  Ні, просто на кухні. Цей стілець   між столом і вікном, це десь тут. Місто починаються не з ратуші, не з цісаря, не з грамоти молдовського воєводи, а з манних млинців у курячому бульйоні. Гадаю, чимось подібним воно і закінчуються у ностальгійних спогадах колишніх чернівчан. Такі видіння перед прощанням з життям. Комусь мариться світло у кінці тунелю, а чернівчанин знає: у кінці тунелю - запечені "сині" (лише на відкритому вогні!), інакше сенсу нема. І світ недосконалий.

Наприклад, наш земляк Петер Демант у своїй книзі "Моє перше життя" стверджує, що ніколи не любив гастрономії. Але ось що він пише про чернівецькі кондитерські тридцятих:

"Їли у Гросу рожевий надсолодкий конфітюр, запиваючи склянкою льодяної води, зелений рахат-лукум з мигдалем, жовту халву з коричневими шоколадними прожилками, або вже згадану баклаву, найніжнішу, политу золотавим медом. Потім швидко вибігали на Панську, інтер'єр був надто убогим, щоб засиджуватись. Взимку Гросу пригощав клієнтуру гарячим чаєм, ароматним капучино і шоколадом. Люди часто падали, виходячи по слизьких сходах на тротуар, але чомусь ніхто не скандалив, хоча бували випадки переламу рук".

По-перше, вражає досконале знання меню кондитерської (це через п'ятдесят років!). По-друге, непомітна психологічна деталь: чернівчани так любили баклаву, шоколад, конфітюр, що їх не турбували такі дрібниці, як зламані на сходах руки. Заради доброго кондитера можна було ризикнути і чимось більшим. Сучасний король спогадів, людина в Чернівцях чомусь маловідома - Семен Венцимеров, який проживає (хтось сказав мен, на жаль, що проживав) десь у Бруклині, але заповнює Інтернет-ефір сотнями віршів про Чернівці. Зокрема, він є автором збірки "Смак Чернівців". Там згадується не тільки мамалига та долма, а й навіть пончики на Кобилянській та буковинська ковбаса. За обсягом творчості Венцимеров - просто чемпіон серед буковинських поетів. І людина він направду цікава. Ось приклад ностальгійного вірша п. Венцимерова:

"Буковинская" колбаса...

Нахожу ее и в Нью-Йорке...

Есть для завтрака полчаса

- Распластаю на хлебной корке...

С наслаждением откушу

- Вкус чесночный, полукопченый...

- Не мешайте мне, - попрошу,

- Пахнет Киевской...

- Хлеб мой черный.

Або такі уривки:

Утром мама настрижет на блюдо

Виноградных листьев, разредив

Мой шатер зеленый над балконом

- И готовит дивное из див

- Яство с ностальгическим уклоном...

А зовут по-разному: долма,

Сэрмэлуцэ, клефтаки, купепья

- В листьях виноградных голубцы...

В этом нежном вкусе воплотились

Вместе с вкусом детства - Черновцы.

Пишуть про їжу не тільки емігранти. Василь Кожелянко також, здається, ностальгував за смачними Чернівцями, хоча нібито нікуди не виїжджав. Він ностальгував за Чернівцями, що зникли. Ну таке, наприклад зі "Срібного павука":

"Вони засіли в "Лукуллусі" ще з восьмої години вечора. Для початку взяли кав'яру і французького аліготе. Потім їли курячу зупу під міцну, як спирт, домашню сливовицю. Для рівноваги замовили по порції устриць під бордо. Потім треба було випити коньяку і з'їсти печеню з дикої кози. Далі для того, аби заповнити час, з'їли трохи сиру "рокфору" під бутлик к'янті. Після вина з'явився апетит, і детективи замовили вепрову вечерю з капустою під кальвадос. Коли вже їсти не могли, то попросили зеленої з оливками салатки, а з напоїв - по келиху токаю. Потім знову з'явився апетит, і детективи запотребували осетрини у мигдалях з ромом, а для перебивки білих грибів у сметані і шампанського. Коли усе було з'їдено і випито, постала дилема: взяти вудженого вугра з цитриною під пиво чи перейти уже до солодкого - чоколядового тортика під помаранчевий лікер. Коли почали думати, з'ясувалося, що треба ловити Кантеміра, який - вони впізнали його по барвистій краватці - пройшов з курвою у кабінет нумер п'ять ще між токаєм і ямайським ромом".

На одому з найбільших сайтів емігрантських Чернівців на почесному місці "Кук прожект". Проект кулінарної книги. Цікаво, як бачиться буковинська кухня здалеку. Зміст проекту книги: гівече, ікра з "синіх", фаршировані перці, фарширована риба, вареники, які у книзі мають назву Pirogen, та голубці, які в англійському варіанті чомусь стали Haluschken. У нас це проза життя, а у них - мрія.

У Чернівцях, до речі, є справжня заповідна територія старих Чернівців. Є такий благодійний фонд "Хесед Шушана", який багато опікується людьми похилого віку. Там справжнє родовище старих чернівчан. Чим вони займалися з ентузіазмом останнім часом? Правильно, складали кулінарну книгу. З цього приводу кілька зауважень. Колись чернівецькі митці ніяк не могли запропонувати текст гімну Чернівців. Зважаючи на сказане, пропоную такий канонічний текст:

 ГЕФЕЛТЕ ГЕЛЗЕЛЕ

З ніжної шийки курки, яка бачила сонце і півнів,добре очищеної 

Знімемо шкірку.

Запашне м'ясо, що з неї зняли,

Сердечко, печіночку - все це через м'ясорубку

Пропускаємо.

Додаємо в усе,

Золотаво підсмажену цибулю, трохи манки, за смаком - сіль і перець.

Приготовленим фаршем

Набиваємо шийку смакотою і зшиваємо ниткою.

Потім легенько підсмажуємо її на олії

Або На курячому жирі.

Потім кличемо родичів на кухню.

І тушкуємо шийку до готовності.

Нехай надихаються.

Буде що згадувати у Бруклині.

Або щось більш вегетаріанське:

Запечені баклажани почистити від шкірки.

Помідорчики потримати в окропі одну хвилину.

Баклажани, цибулю, помідори, солодкий перець нарізати дрібно,

додати розтертий часник, сіль, перець та олію.

Все змішати, створити диво.

Я думав, це вірші. Але мені повідомили, що це просто кулінарні рецепти чернівецької кухні.

Сергій ВОРОНЦОВ 2008 р.

 П.С. Цей гімн, звісно, чудово підійшов би для Чернівців доемігрантських. Втім, можна дещо змінити, і створити щось на кшталт " Бануш. Беремо нетрохи золота крупи... і т.д.