Проект Виборчого кодексу: Панацея від політичної корупції чи приховані ризики

Альтернативний проект Виборчого кодексу України, підготовлений спікером Парубієм, нардепами Черненком (БПП)і Ємецем («Народного фронту»), підтримали в першому читанні 226 народних депутатів. І його вже охрестили «Cюрпризом для Банкової»: мовляв, кожний з депутатів голосував «за», сподіваючись, що рішення не пройде…

Найбільшим сюрпризом стало повне скасування «мажоритарки». Але, на думку експертів, новий Виборчий кодекс містить і так звані «ризики й загрози». Допомогти розібратися з новаціями виборчої системи «Версії» запросили нашого політичного та економічного експерта, який має чималий досвід участі у виборчому процесі й роботи на державних посадах різного рівня, – Франца Карловича ФЕДОРОВИЧА.

Україна – єдиний виборчий округ

На етапі першого читання можна виділити такі новації:

На парламентських виборах буде 27 виборчих регіонів, межі яких здебільшого враховуватимуть межі областей. Партія затверджує на з’їзді єдиний список кандидатів у загальнодержавному виборчому окрузі й розподіляє їх по регіональних списках – не менш як 5 у кожному регіональному списку, більше – можна. Виборець матиме змогу проголосувати за улюблену партію, за бажання,за конкретного кандидата від неї.

* Щоби пройти до парламенту, партія має набрати мінімум 4% відсотки голосів (нині 5%); за кількістю отриманих голосів ЦВК вирахує квоту на кількість депутатів від кожної партії і розподілить її по регіональних списках – за отриманими голосами. На виборах до місцевих рад залишається мажоритарна система, але на окрузі, залежно від його масштабу, можуть перемагати від одного до чотирьох кандидатів.

*Вибори до обласних та міських рад у містах із понад 90 тис. населення відбуваються за системою,аналогічною до парламентських.

На виборах голів великих міст пропонується запровадити голосування у два тури.

До кандидатів у депутати висуваються такі вимоги: не менш ніж 10 років проживання в Україні та не менш як 300 підписів – але не пересічних громадян, а депутатів всіх рівнів.

Запроваджені й гендерні квоти: у кожній п’ятірці виборчого списку партії має бути не менше двох осіб однієї статі.

«Інформаційні палаци» замість кабін для голосування

Безперечним позитивом є зведення усіх законодавчих документів про вибори в одному кодексі – так звана кодифікація законодавства.

Ще позитив: виборець отримає найпростіший та найкоротший у нашій історії бюлетень з двома питаннями: «Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим №»; «Підтримую кандидата у народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим №» із відповідними «віконечками» для номерів.

Номер партії, визначений за жеребкуванням, виборець побачить на плакатах у приміщенні дільниці та на стенді в кабінці. Номер кандидата виборець ставить за бажанням.

Але вже тут виникають перші ризики втрати голосів: 1) номер обраної партії виборець зобов’язаний проставити, без цього бюлетень недійсний; 2) номер має бути двозначним: у першій десятці перед цифрою від «1» до «9» слід поставити «0». І якщо виборець напише просто «4» замість «04» – голос втрачено. Тож для кандидатів першої десятки ризиків «пролетіти» більше, ніж раніше.

Ще одна «заковика»: в кожній кабінці має бути, крім списку партій, ще й стенд з усіма партійними регіональними списками. А якщо це буде 30-40 партій? Або більше? А якщо кожна з них замість 5 мінімальних запропонує пару десятків кандидатів? І все це має бути читабельним, бо інакше втрачає будь-який сенс… Сподіваються, що застава у 2 мільйони трохи зменшить деякі амбіції. А коли ні? Чи не треба буде для кожної кабінки відвести щось на кшталт великої кімнати?

Як же підбиватимуть підсумки?

Виборці й комісії нижчого рівня мають справу лише зі своїми регіональними списками. А загальнодержавний список буде використовувати вже тільки ЦВК. Досвід підказує, що саме в таких місцях криється ґрунт для зловживань.

Технологія підрахунків у дільничних комісіях практично не змінюється. Підраховані голоси занесуть у протоколи, бюлетені запакують і промаркують. У регіональних окружних комісіях так само мало що змінюється. А от ЦВК збирає результати: 1) зводить усі голоси за кожну партію; 2) відсікає партії, що не набрали 3%; 3) перерозподіляє квоти переможцям; 4) визначає «вартість одного нардепа» у кількості голосів – усе це майже так само, як і зараз.

А далі піде «головняк» – встановлення, скільки мандатів за такою виборчою квотою припадає на кожний регіональний список кожної партії, яка пройшла бар’єр. Кількість голосів, отриманих партією в регіоні ділять на розмір квоти («ціни» одного нардепа в усій країні).

Гра зі списками – реальна перспектива

Оскільки необов’язково голосувати за певного кандидата, частина голосів буде лише за партію і в законі їх названо терміном «невикористані голоси виборців, подані за партії, які подолали бар’єр» Проте, немає жодного слова, що робити, коли кандидатів у регіональному списку менше, ніж набирається за кількістю голосів за партію.Це, якщо й не замислювалося як люфт для маніпуляцій, але майже нівелює систему відкритих списків.

Коли визначать, скільки нардепів пройшло до парламенту за регіональними списками, у списку фракції їх «вишикують» за відсотками отриманих у регіоні голосів. Вони автоматично зараховуються до обраних і вилучаються з загальнодержавного списку партії, решта стоять у черзі.

На цьому етапі і «черга», й «невикористані голоси виборців» випадають з-під контролю виборців.Тож навіщо тоді гратися з «відкритими» партійними списками, коли до Ради пройде лише частина депутатів, уподобаних виборцями?

І ще одна хиба. Про заміщення вибулих нардепів прописано, що на місце такого потрапляє відповідний наступний з його регіонального списку… А от про те, що робити, коли регіональний список вичерпався, а загальнонаціональний існує зі своєю власною нумерацією, не сказано ані слова. Кожна така правова невизначеність – так само можливість для маніпуляцій.

Тим паче, що, швидше за все, конкретні виборці не виділятимуть конкретних депутатів, а проголосують просто за «свою» партію. А на партійному з’їзді регіональні списки складуть… у порядку, бажаному для лідера партії.

Найнебезпечніший – реальний ризик федералізації країни

Цілком очевидно, що партії ставатимуть регіональними: Опоблок, скажімо, в Галичині навряд чи хоч одного кандидата проведе, а «праві» партії мають ілюзорні шанси на сході та півдні. Сьогодні ситуація вирівнюється через більш-менш рівномірне представлення вихідців з різних регіонів у закритих партійних списках: партії самі в цьому зацікавлені за нинішньої системи. За правилами ж новими на відносно рівномірне покриття в різних частинах України може розраховувати хіба БПП, а решта створять галицькі, слобожанські, таврійсько-одеські фракції із невеличким домішком чужорідних включень. І хто зна, які амбіції втілюватимуть ці фракції у своїй парламентській діяльності.

На регіональну тему додамо, що майже всі нардепи від Буковини проголосували за проект Виборчого кодексу. Не голосував тільки Михайло Гаврилюк, а Марія Матіос та Іван Мирний були відсутні під час голосування.

З великої хмари та малий дощ?

Проте прийняття проекту Виборчого кодексу є тільки першим кроком до виборчої реформи і представники окремих ГО вже висловили побоювання, що вже до другого читання проект Виборчого кодексу може істотно змінитися, або й може бути проваленим.

Зокрема, представники Громадянської мережі ОПОРА зробили заяву, в якій закликають нардепів «утриматися від внесення несистемних поправок та пропозицій до ухваленого у першому читанні проекту Виборчого кодексу без їхнього попереднього обговорення та узгодження на рівні депутатських фракцій і груп». А мені щось підказує, що нардепи не проголосують Виборчий кодекс, адже дуже він не вигідний усім нинішнім…

Усе перелічене застерігає нас від надмірних сподівань і просто зобов’язує виборця вникати в те, що він робитиме у виборчій кабінці. А також думати,  думати і ще раз думати.

Джерело: http://versii.cv.ua/aktsenti/proekt-vyborchogo-kodeksu-panatseya-vid-politychnoyi-koruptsiyi-chy-pryhovani-ryzyky/43209.html?_utl_t=fb