Православ’я на Сокирянщині: дослідження, знахідки, відкриття

«У мене немає слів, щоб висловити захоплення Вашою книгою, пане Олексію – це настільки багата книга!» – посипались відгуки вдячних читачів на чергову пошуково-дослідницьку роботу краєзнавця Олексія МАНДЗЯКА «Православна церква на Сокирянщині», котра нещодавно з’явилася для широкого загалу в електронному історико-краєзнавчому альманасі «Сокирянщина» та на сайті «Гвіздівці».

Автор книги зазначає у передмові, що представлений ним некомерційний проект, має на меті сприяння популяризації краєзнавства, поширення знань з історії та культури Сокирянщини серед широкого читацького загалу, а також привернення уваги аматорів і професійних дослідників до всебічного вивчення минулого й сьогодення території сучасного Сокирянського району Чернівецької області.

Олексій Степанович Мандзяк, чиє коріння по материній лінії походить із села Ломачинці, що на Сокирянщині, відомий своїми працями в царині етнографії, метафізики та краєзнавства. У співавторстві з Олександром Чорним побачили світ науково-популярні видання «Сокирянська бистрина» та «Не загубились села у віках». Наразі дослідники, пошуковці та просто ті, хто цікавиться загадковою минувшиною мають нагоду познайомитися із православними храмами та священнослужителями Сокирянщини, починаючи від найдавніших і до нині. Здійснивши самостійно комп’ютерний набір, верстку, дизайн і оформлення електронного видання, автор і упорядник Олексій Мандзяк пропонує читачам на 748 сторінках не просто «сухий» текст, а щедро приправлений ціннісними історичними документами та старовинними й сучасними світлинами храмів, капличок, монастирів, давніх поховань, легендарних місцин, перших духовних отців Бессарабії. На основі багатьох історичних джерел у дослідницькій праці краєзнавця, котра складається з трьох частин, розповідається у хронологічному порядку про історичний шлях православ’я від перших століть проникнення на Сокирянщину до сьогодення. Це і Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Шипинська земля, Молдавське князівство, часи Хотинської райї, Молдово-влахійського екзархату, австрійської окупації тощо аж до Незалежної України. Другий розділ книги містить інформацію про історію парафіяльних храмів, а також утримання й будівництво інших релігійних споруд, у тому числі й Галицького (Непоротівського) Свято-Миколаївського чоловічого монастиря. Окрім того подаються факти разом із фотопідтвердженням історії старообрядницьких громад Сокирянщини. Третя частина книги представляє собою короткі біографічні дані 866 священно- і церковнослужителів Сокирянщини, церковних старост, уродженців краю, які були послушниками й ченцям монастирів та скитів далеко за межами країни. Автор використав чимало старовинних світлин, документів ХV–ХХ століть із фондів державних архівів різних країн світу, а також власних зібрань істориків та краєзнавців, різномовні друковані джерела ХVІІІ–ХХІ століть. Усього – близько 300 ілюстрацій. Окрім іншого – задіяні ресурси мережі Інтернет, перекази і спогади жителів краю та її вихідців, які нині проживають у різних областях України і за її межами. У книзі йде мова і про молоде місто енергетиків – Новодністровськ разом із його ще зовсім юною історією та не так давно збудованими храмами; про зниклі села, зокрема Карликів, котре в минулому розташовувалося по-сусідству із сучасними Романківцями. На сторінках електронного видання знайдуться  й цікаві факти про церкву, датовану 1765 роком, зниклого села Молодове, яке розташовувалося на березі Дністра. А древній фамільний склеп ХІХ століття, що знаходиться на церковному подвір’ї одного із сіл Сокирянщини, таїть у собі родовідне коріння поміщиків Крупенських, їхню роль і вагоме значення в історії краю та житті сільського храму в цілому.

Автор щиро вдячний усім тим, хто допомагав йому в підготовці книги, а саме Олегу Кучерявому, Олександру Чорному, Сергію Шурлякову та іншим небайдужим до історії людям. І хоча видання розповсюджується безкоштовно (книга у вільному доступі на сайті http://www.ukrkovcheg.org.ua/), та надзвичайно хочеться, аби знайшлися небайдужі люди, меценати, які б фінансово допомогли з’явитися книзі в паперовому вигляді. Адже так хочеться доторкнутися до палітурки, насолодитися ароматом свіжовидрукуваних сторінок, вдихати запах історії і, наче машиною часу, незримо переміщуватися в минулі епохи, відкриваючи для себе інший, відмінний від нашого, світ!

Я ж, гортаючи сторінки електронного видання Олексія Мандзяка, знайшла і частину власної історії. Бо на одній зі світлин 1980-х рр., котра зображує парафіян села Ломачинці біля церкви, вдалося розгледіти своїх прабабусю Ганесію Тодорашко разом з її донькою, а моєю бабусею, Ольгою. Серце ж радісно стислось у щемких почуттях доземної вдячності всім дослідникам, краєзнавцям, історикам за збережену історичну пам'ять людства, за насолоду розкошувати віднайденням власного родовідного кореню на 236 літ углиб, починаючи з 1777 року. Адже історія жива допоки не згасла пам'ять! І кому, як не нам, спадкоємцям минувшини варто знати про це!

Тому так хочеться сказати всім: Не загубіть сліди прапредків межи часом!

Інна РУСНАК,

член НСЖУ