Послідовники Жене: у Чернівцях затримали бібліозлодіїв
Переконаний: перше, що спадає на думку більш-менш начитаному громадянину при згадці про книжкових злодіїв, – вже майже хрестоматійна історія про вкрадений Жаном Жене том "У затінку дівчат-квіток" Марселя Пруста. Зачудування майбутнього реформатора французької прози, якого ставлять в один ряд з тими-таки Селіном, Камю чи Сартром, нескінченними реченнями першої книги епопеї "У пошуках утраченого часу" було настільки сильним, що стриматися й не привласнити собі книгу виявилося понад силу. Бібліомани знають наскільки складно буває протистояти всепоглинаючому прагненню володіти тією чи іншою книгою. Щоправда, ця обставина аж ніяк не завадила, як з'ясувалося, далеко не сентиментальній французькій Феміді відправити творця "Богородиці квітів" чи "Чуда про троянду" на три місяці і один день за грати. До слова, у книгарнях досі можна знайти книги цього класика французької літератури ХХ століття. Зокрема, його п'єсу "Покоївки" в україномовній версії Юрія Покальчука, видану ще 2002-го року "Кальварією", чи так само україномовний "Щоденник злодія", перекладений Олегом Жупанським і надрукований "Юніверсом" двома роками пізніше. Щоправда, з'ясувати те, чи користуються попитом серед книжкових злодіїв твори самого Жене, наразі не вдалося. Натомість те, що книги у книгарнях крадуть так само регулярно, як і будь-який інший нехитрий крам, стверджувати можна таки напевно.
Публіка у Чернівцях цивілізована, тому краде небагато
Існування таких крадіжок засвідчили всі опитані журналістом чернівецькі книготорговці. І це попри те, що визнавати факт крадіжки тієї чи іншої книги в магазинах не прийнято. (До слова, жоден із респондентів не вказав на можливі крадіжки книг персоналом книгарень, натомість спеціальна література таку ймовірність не відкидає: за різними даними, процентне співвідношення крадіжок відвідувачами та працівниками 50:50 або взагалі 30:70). Принаймні точних цифр недостачі сторонньому тут точно не покажуть, так само, як ніколи не зізнаються, що здану вами у Букініст на комісію книгу просто... поцупили. Проте навіть за цих обставин вдалося з'ясувати, що нечисті на руку співвітчизники не оминають ні невеличких крамничок, ані великих спеціалізованих книгарень. Вільний доступ до книг, який застосовується нині у переважній більшості сучасних книгарень, хоча й сприяє зростанню товарообігу на 30 – 50 відсотків, навпаки стимулює крадіжки. Форма власності тут також значення не має, про які б магазини не йшлося: приватні, комунальні чи державні. Тому єдине, чим різнилися оцінки причетних до торгівлі книжками людей – визначенням масштабів згаданого явища. Якщо представники невеликих магазинів говорили про переважно поодинокі випадки крадіжок, то у профільних супермаркетах йшлося про значно більшу їх кількість.
Наприклад, працівники книгарні обласного бібліотечного колектора ледь не на рік мали розмов, після того, як у них з-під носа поцупили Універсальний Словник-Енциклопедію (УСЕ). Саме висока вартість видання – майже 90 гривень – змушувала неабияк жалкувати за прогавленою кілька років тому книгою. Адже зазвичай, зізнається завідувач шкільного відділу обласного бібколектора Петро Гаврилко, за рік його магазин втрачає таким чином книг не більше ніж на 50 гривень. Так само досі добре пам'ятає пропажу дорогущого фотоальбому про один із замків Великої Британії директор "Букініста" Марина Лібанова. Для невеличких магазинчиків, з їх незначними оборотними коштами, пропажа кожної такої книги – подія. Спостереження про те, що взимку книжки крадуть частіше, ніж влітку, також належить пані Марині. Більше одягу – більше можливостей приховати вкрадене.
Натомість у супермаркетах схильні до узагальнень. Хоча й тут можуть за назвами перелічити більшість украдених книжковими злодіями книг. Ображена на книжкових клептоманів директор великої чернівецької книгарні "Наука" Наталя Барановська зопалу навіть зізналася, що тільки минулого року з її магазину винесли літератури ледь не на... 13 тисяч (!) гривень. Як би там не було, але у даному випадку варто говорити вже не про поштучні втрати, а зникнення цілих книжкових полиць. Продавець Микола, якому довелося працювати аж у трьох чернівецьких книжкових супермаркетах, зізнається: за три роки роботи йому не раз доводилося знаходити по закутках книгарень чи на полицях за іншими виданнями по 5-6 зірваних з книжок так званих захисних чіпів. (У радіочастотних системах захисту книг від крадіжок захисті етикетки наносять на обкладинку книги, а в електромагнітних – ховають у корінець книги. Встановлені на виходах із книгарень турнікети зазвичай реагують на такі чіпи, які розмагнічують під час сплати покупцем вартості книги, набридливим деренчанням). Натомість самі книги безслідно зникали. Проте останнє аж ніяк не свідчить про різницю у ставленні злодюжок до своїх потенційних жертв. Вочевидь, це пов'язано не тільки з більшими торговельними площами книжкових супермаркетів, за якими продавцям складніше встежити, але й ширшим асортиментом пропонованих ними потенційним покупцям видань. Тож чи не єдине, що мало би бодай якось заспокоїти сумління буковинців, це зізнання директора книгарні "Буква". Пані Оксана Тимчишин каже, що порівняно з іншими містами країни, де є книгарні цієї мережі, публіка у Чернівцях ще досить цивілізована, тому краде не так вже й багато. Саме це дозволяє чернівецькій книгарні не виходити за рамки визначених керівництвом мережі допустимих втрат.
Злий умисел чи спонтанний порив загадкової слов'янської душі?
Пропажу книг виявляють переважно під час ревізій. Проте, ще задовго до запланованого переобліку, продавці, які ледь не на пам'ять знають увесь свій товар, де й на якій полиці лежить та чи інша книга, врешті просто впізнають почерк, яким проставлено ціни на її сторінках, помічають їх зникнення. Хоча траплялося, що книги крали з полиць біля касового апарата – прямо на виході з магазину – проте ніхто з працівників книгарні цього не помічав.
Якоїсь закономірності у тому, які саме книги цуплять найчастіше, не існує. Дороговказом для когось є товщина книги та її зовнішня привабливість, а хтось – цілеспрямовано полює за потрібним довідковим виданням чи улюбленим автором. (В одній з великих чернівецьких книгарень таким чином зникла ціла полиця книг одного й того самого автора й напрямку. Очевидно, що за кожним наступним томом зловмисник навідувався сюди не раз і навіть не двічі!). Залишається лише тішитися з того, що співвідношення так званих спонтанних крадіжок із заздалегідь запланованими, згідно з статистикою, становить приблизно 80:20. І справді: якщо інтерес до вкрадених у тій таки "Букві" томів з пригодами Гаррі Поттера, комп'ютерної чи філософської літератури зрозуміти ще якось можна, то для чого крадіям розрізнені томи тих таки букіністичних Блока чи Гоголя, – осягнути значно складніше. Залишається лише припускати, що в одному випадку йдеться про злий умисел й цілеспрямовану дію, а в іншому – спонтанний порив загадкової слов'янської душі. ("Тільки не подумайте, що за кордоном книг не крадуть. Ще й як крадуть", – запевняє директор "Букініста" Марина Лібанова).
Ну, а те, що книги крадуть не тільки малозабезпечені люди з метою подальшого перепродажу й отримання матеріального зиску, свідчить тематика поцуплених видань. Що не кажіть, але покупців на специфічну наукову літературу з історії чи юриспруденції навіть за межами книгарень не так вже й багато. Так само, як і на викрадену у "Букві" белетризовану біографію першого російського президента Бориса Єльцина, написану відомим німецьким дослідником. Очевидно, що читати її в принципі мали би люди серйозні і респектабельні. А відтак вкрасти її також могли тільки цілеспрямовано або на чиєсь конкретне замовлення. Погодьтеся, складно уявити собі бомжа, який чіпляється до перехожих з пропозицією купити у нього новеньке видання "Критики чистого розуму" Еммануїла Канта з особистої бібліотеки. Принаймні автор цих рядків – далеко не новачок у книжкових справах – з таким ще жодного разу в житті не стикався. Натомість вже згадуваний вище продавець Микола запевняє, що не раз і не два виявляв вкрадені у його магазинах видання, наприклад, енциклопедію вартістю 200 гривень на розкладках торговців книгами під кінопалацом "Чернівці". Спроби з'ясувати походження літератури закінчувалися плутаними поясненнями про невідомих тіток, які у такий спосіб нібито хотіли позбутися непотрібних їм книг. Водночас у решті чернівецьких книгарень, включно з тими, які беруть книжки на комісію, існує неписане правило: книги, походження яких викликає сумніви, для реалізації не брати. "Я не скупник краденого", – каже з цього приводу Марина Лібанова.
Наздогнати злодія, який разом з украденою книгою вибіг з магазину, не змогли
Ще складніше скласти портрет потенційного книжкового злодія. Адже ловлять у книгарнях лише незначний їх відсоток. Та й то переважно аматорів з великої дороги, натомість більшість справжніх професіоналів справи залишається поза увагою книготорговців. На те він професіонал, щоб ніхто і не подумав... У невеличких книгарнях на гарячому частіше попадаються люди старшого віку – переважно чоловіки без певного роду занять і місця проживання. Окрім обережної поведінки, що мимохіть привертає увагу, характерною ознакою таких відвідувачів є чорна поліетиленова сумка "Hugo Boss", до якої вони намагаються непомітно опустити вподобану книгу. (Змусити покупців залишати сумки у спеціально відведених для цього місцях в книгарнях не можуть. Усе – тільки за бажанням клієнта). Жінки намагаються красти недорогі дитячі книжечки. На такі книги, вартістю до 16 гривень, зазвичай не ліплять захисні чіпи, а тому їх легше пронести через турнікети. Хоча й технічні засоби захисту зовсім не є панацеєю від крадіїв. Подейкують, що достатньо загорнути книгу у фольгу, щоб диво-апарат її просто не "побачив". Пожвавлення й метушня біля полиць також служить застережним сигналом для працівників магазину.
Навідуються до книгарень і наркомани. Ці взагалі часто не знають, де перебувають і для чого їм та чи інша книга, але цупити їх теж намагаються. Трапляються “експериментатори”, яким просто цікаво, чи можна обійти систему захисту, знявши з книги захисну наклейку.
Не гребує крадіжками й молодь. Студенти намагаються таким чином зекономити на підручниках з економіки та юриспруденції і різноманітній довідковій літературі, а діти – особливо хлопці – часто крадуть все, що потрапляє під руки, просто для бравади. (Чим іще, окрім бравади, пояснити виявлені працівниками бібколектора у сумці петеушника 6 чи 7 абсолютно непотрібних йому підручників, які він поцупив, допомагаючи книгарні перевозити пачки книжок з одного приміщення у інше?) Найчастіше діти крадуть пачки листівок, романи Толкіена, рідше – компакт-диски. Трапляється, що диск просто виймають з коробочки, яку тут-таки залишають порожньою на полиці. Такі крадії поодинці не діють. Поки хтось з них краде, один або кілька молодиків намагаються відволікти увагу продавця. Старший продавець "Книжкового супермаркету" Світлана каже, що останнім часом, окрім крадіжок, за відвідувачами книгарні помітили ще одну прикру звичку. А саме – спроби псування книг. Відтак працівникам книгарні вже не раз потрапляли до рук видання з видертими такими горе-книголюбами сторінками.
Спіймані на гарячому, книжкові злодії також ведуть себе по-різному. Хтось, помітивши, що за ним пильніше стежать працівники магазину, непомітно перекладає книгу з кишені назад на полицю, а хтось знічується, віддає книгу і швидко йде геть. Дехто ж, навпаки, намагається довести, що це його власна куплена в іншому магазині книга, ще хтось, не соромлячись, і в кращих акторських традиціях заявляє: вам шкода для мене кількох листівок? Проте перевершив усіх один невідомий відвідувач "Букви".
Коли встановлений на виході з торгового залу турнікет звуковим сигналом засвідчив спробу несанкціоновано винести книгу, відвідувач магазину не тільки не зупинився, а ще й піддав ходу. Наздогнати злодія, який разом з украденою книгою просто вибіг з магазину на вулицю, працівники книгарні тоді так і не змогли.
Після чого зникає віра у людство?
Кожен такий випадок пригнічує й обурює продавців книг. Бо хоча, за словами директора "Букініста" Марини Лібанової, у ціну товару й закладається певний, встановлений досвідом і якимись економічними обрахунками, відсоток на так звану "забудькуватість покупця", відшкодовувати вартість кожного вкраденого видання продавцям часто доводиться з власної кишені. При вступі на роботу кожен працівник книгарні підписує документ про повну матеріальну відповідальність. Тому і виходить, що книжкові злодії обкрадають не магазини, а дітей конкретних Світлани чи Миколи.
Проте більше за необхідність віддавати частину коштів зі своєї не такої вже й великої зарплатні продавців засмучує інше. "Після такого пропадає віра у людство", – щиро ділиться відчуттями старший продавець "Книжкового супермаркету" Світлана.
Погоджується з нею й директор "Букініста" Марина Лібанова: "Крадуть, як правило, не для того, щоб погамувати свій духовний голод, а для наживи. На жаль, це далеко не той випадок, коли людина хоче читати, але у неї немає коштів на придбання тієї чи іншої книги". (На семінарах закордонні фахівці часто радять вітчизняним книготорговцям заспокоювати себе думкою, що украдена книга, без якої він ну просто не міг жити, потрапила до рук вдячного читача). І це за умови, що у більшості чернівецьких книгарень самообслуговування чудово розуміють, яким специфічним товаром є книга. А тому ніколи не заважають відвідувачам годинами розглядати виставлені на полицях видання, навіть читати їх у спеціально відведених для цього місцях. Деякі постійні клієнти, перш ніж наважитися купити те чи інше видання, прочитують таким чином цілі бібліотеки. Для декого книжки відкладають на тиждень-два, декому – продають зі знижкою.
Можливо, саме тому усі працівники книгарень єдині у думці: до крадіжок треба ставитися однаково! Немає значення, що вкрадено – шматок ковбаси чи книгу. Це все одно крадіжка! Кому легше від того, що ту чи іншу книгу украли для отримання інтелектуальної насолоди, а не з метою її перепродажу? Виправдання крадіям немає як в одному, так і в другому випадках. Хоча, якщо глянути на справу з іншого боку, то хто з письменників, тільки поклавши руку на серце, не мріє, щоб саме його книжка користувалися найбільшим попитом. Нехай навіть у книжкових злодіїв. Наприклад, успішна українська письменниця Лариса Денисенко не тільки ніколи не ображається, коли її "Корпорацію ідіотів" представляють як роман, що його найчастіше крали з книгарень, а ще й отримала за це ящик горілки і премію «Літературний олімп-2006».
З інтуїтивними висновками книготорговців погоджуються психологи. За словами психолога-консультанта медико-психологічного центру Буковинського державного медичного університету Оксани Пендерецької, насамперед треба розмежувати три типи книжкових крадіїв: ті, що крадуть в книгарнях для перепродажу (це компетенція правоохоронних органів і ніякого психологічного підгрунтя тут немає), ті, що крадуть з бажання заволодіти книжкою і прочитати її, і, нарешті, ті, що позичають книги в бібліотеці або у знайомих і "зачитують" їх, тобто не повертають. З першими все зрозуміло, мотив – збагачення, а вибір об'єкта крадіжки зумовлений тим, що книгарня часто зручне місце для такого злочину (погана охорона, відсутність відеоспостереження, стелажі закривають крадія від продавця тощо), книжка – зручний об'єкт (невелика), а покарання рідко буває суворим.
Саме з цієї причини працівники книгарень рідко звертаються до правоохоронців.
Сподіватися на дієву допомогу з їх боку – справді не випадає. І то не лише тому, що кримінальна відповідальність за крадіжку книг не передбачена. (Незначна сума збитків – менше законодавчо встановленого мінімуму у 907,50 грн – не дозволяє міліціонерові займатись пошуком викрадача. Хоча, якщо зважити на мимовільне зізнання директорки "Науки" про накрадені у її магазині на 13 тисяч гривень книги, очевидно, що ситуація не така вже й однозначна). Відтак більше тяганини з цим буде тому ж таки директору книгарні, – пояснює мотив своєї поведінки у таких випадках керівник чернівецької "Букви" Оксана Тимчишин.
Ну, а те, що доблесна міліція справді сприймає книжкові справи, як щось другорядне, уповні міг пересвідчитися й автор цих рядків. Навіть письмового звернення до сектору зв'язків з громадськістю УМВС України у Чернівецькій області виявилося недостатньо для того, щоб вирвати у правоохоронців інформацію про звернення працівників книгарень з приводу викрадення книг, виклики міліції на місце скоєння злочину, врешті максимально можливе покарання за крадіжку книги тощо. Ні, звісно, читати книжки міліціонерів ніхто змусити не в змозі, але виконувати свої посадові обов'язки кілька працівників сектору могли би ретельніше. А вже як книголюб, який, як і рибалка, іншого книголюба бачить здалека, додам: усе наразі вказує на те, що міністр внутрішніх справ пан Луценко ставиться до книги інакше, ніж деякі його підлеглі у Чернівцях. Принаймні тоді, коли не з'ясовує стосунків з німецькою поліцією. Не для інтер'єру ж він скуповує десятки книг на щорічному книжковому форумі у Львові!
Бібліотерапія, як засіб від кризи
Словом, недаремно хтось мудрий сказав: ті, хто читає книжки, завжди керуватимуть тими, хто дивиться телевізор. Чернівецькі книготорговці всі як один переконані: економічна криза чи не найкращий час для того, щоб повернутися обличчям до книги.
Врешті, коли ще, як не під час вимушеного безробіття, найбільше можливостей для спілкування з книгою? "Читайте Драйзера і вам все відкриється", – радить тим, хто втратив роботу, оптимістка Марина Лібанова, яка сама прийшла працювати до книгарні під час особистої життєвої кризи, а зараз не уявляє себе без улюбленої справи. А там, дивись, і до зміни життєвих пріоритетів рукою подати. Хто знає, можливо, нова справа, яку ви рано чи пізно але обов'язково собі знайдете, виявиться набагато кращою за попередню. Від себе психолог-консультант медико-психологічного центру Буковинського державного медичного університету Оксана Пендерецька до цього додає: ті, хто читає книжки, завжди будуть здоровішими за тих, хто дивиться ТБ. Суспільна напруга й індивідуальний стрес, пов'язані з економічною кризою, часто напряму спровоковані медіа – людина ще не відчуває змін на гірше у своєму житті (можливо, і не відчує), а з екранів і моніторів на неї ллються потоки негативної інформації у вигляді "страшилок" про те, як їй буде зле і складно.
Тому в умовах кризи краще читати книги (для цього їх зовсім не обов'язково красти!) – це не лише відволікає від турбот, але й нерідко допомагає знайти відповіді на складні життєві запитання. Врешті, це й непогана психотерапія. Недаремно вже багато років існує особливий різновид психотерапевтичного впливу – бібліотерапія, тобто корекція психологічних проблем особистості за допомогою читання спеціально підібраної художньої літератури.
Замість післямови
За час, що минув з часу підготовки цього матеріалу, вітчизняні законодавці встигли ухвалили закон, яким запровадили кримінальну відповідальність за розкрадання майна, вартість якого перевищує 60 гривень 50 копійок (0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян), а не 907 гривень, як це було ще на початку нинішнього року. Тепер дрібному злодюжці, який вперше попався на крадіжці, загрожує не лише штраф від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів, виправні роботи строком до одного місяця, але навіть адмінарешт на термін від 5 до 10 діб. Рецидивістів наказують вдвічі строгіше. Зважаючи на чималу вартість книг, більшість яких коштують дорожче встановленого мінімуму, еру книжкових крадіжок можна вважати завершеною?
Юрій ЧОРНЕЙ, Чернівці, 25.09.2009 12:34
Дзеркало тижня
