Помер Іван Снігур
Помер Іван Снігур. Померла легенда Чернівців
Під вечір 8 жовтня перестало битися серце Великого Буковинця Івана Снігура.
На 88 році життя пішов у вічність збирач старожитностей, Заслужений майстер народної творчості України, почесний громадянин Чернівців.
10 жовтня з 12.30 до 13.30 відбудеться прощання з Майстром в Центральному міському палаці культури ( Театральна площа,5). Чернівчан запрошують віддати шану і провести Івана Снігура в останню путь. О 14.00 на Центральному кладовищі. (вул. Південно-Кільцева) на Алеї Слави відбудеться поховання Почесного громадянина Чернівців, Заслуженого майстра мистецтв України, краєзнавця, етнографа, мистецтвознавця, фольклориста, писанкаря, різьбяра, майстра лозоплетіння, письменника Івана Назаровича Снігура.
Нема пророка у своїй Вітчизні. Принаймні, при житті.
«Проста біблейська істина діє при всіх часах і народах. Український народ і наш час — не виняток.
Буковина ще колись буде гордитися, що її дорогами ходили ноги Івана Назаровича Снігура, заслуженого майстра народної творчості України. Чернівці будуть пишатися тим, що Іван Назарович майже все своє свідоме життя прожив тут. Це він для Буковини, для Чернівців, для України зібрав і зберіг таке багатство, про яке інша країна могла б тільки мріяти. А якби мала таку людину в себе, то осипала його б сріблом-златом, створила б йому всі умови для кращої творчої праці. Колись всі ми ще пошкодуємо за цими роками, коли до Івана Снігура і до його діяльності ставилися абияк. Це буде колись...
Сьогодні ж Івана Назаровича по-справжньому оцінили його односельці з Грозинців Хотинського району. Саме звідси в часи румунської окупації почався хід Снігура у вічність. Тоді ще маленьким хлопчиком він одразу відрізнився від своїх однолітків. Слухняний, роботящий, допитливий — хотів знати все і негайно. Його улюблений дідусь Михайло намагався передати мудрість життєву і розум селянський щодня і щогодини. Малому Іванкові тоді не терпілося завершити всі свої домашні справи, дочекатися неділі, аби потім цілий день слухати старого мудрого бесарабця, вловлювати кожне його слово, запам’ятати якнайбільше цікавих і розумних оповідок, а згодом передати людям. У ті роки цього не вдалося. Румунська окупація позначилася на шляху Івана Назаровича тим, що не дала йому відповідної світської освіти.»... «Жоден зайда на нашій землі не хотів, аби українці вчилися. Їм так легше було тримати у покорі цей народ, цю націю. Друга світова війна глибокою раною пройшла через душу підлітка. А після війни стало найстрашніше. На Бесарабії» ... «організували штучний голод. Люди вимирали цілими селами. Чудом тоді залишився живим Іван Назарович Снігур. Голодні роки завели його до Чернівців, де вмілі, золоті руки вберегли від голодної смерті. Як буковинський дуб чіпляється корінням за землю, так міцно вчепився за життя Іван Снігур. І вижив. Бог не дав йому тоді вмерти. Він зберіг митця для Чернівців, для Буковини, для України, для всього світу.
Ми не відаємо, яким чуттям Іван Назарович вловлює те потрібне і прекрасне, повз яке інші проходять, не звертаючи ніякої уваги. Через роки ті речі, які зумів зібрати і зберегти Майстер, стають неоціненим багатством.»
... «грабували резиденцію митрополитів (теперішній університет) і палили ікони. Люди спокій-но дивились і не заважали. Тільки Снігур буквально кидався у вогонь, вихоплював з нього дорогоцінні шедеври і ховав у місцях, відомих тільки йому. Через роки і десятиліття йому “нагадають” ці геройські вчинки. І відплатять так, аби на все життя запам’ятав. У 70-і роки за-проторять до в’язниці, навішають ярлики, битимуть, катуватимуть... І ніхто, навіть слідчий, котрий катував його (живе досі в Чернівцях і ходить по місту в темних окулярах — П. К.), не розумів, для чого він це робить. І судді не розуміли, і ті, хто давав вказівки судити Снігура, не розуміли. Але робили свої темні справи.»
... «Розпинали Снігура, топтали його, катували, голодом морили, а він жив. Назло всім зловмисникам жив і творив. Творив так, що його творами весь світ захоплюється. Хіба не Параджанов першим звернувся до Снігура за допомогою, коли знімав “Тіні забутих предків”? Хіба не у Івана Миколайчука і його “Білого птаха з чорною відзнакою” Іван Снігур був етно-графічним консультантом? А хіба не він особисто створив музей Федьковича в Путилі? Невже все забули?! Чи невигідно сьогодні пам’ятати?! Бо багато з тих, хто раніше Івана Снігура в катівні запроторював, ще й сьогодні при владі (вже українській) міцно сидять.
Великий Майстер їх збоку лишає. Не звертає на них увагу. Творить так, як Бог талану дав. Робить те, що для Вічності корисне буде. Служить Україні так, як повинен би це робити розумний, слухняний син.
Нещодавно Іван Назарович написав другу книгу під назвою “Грозинці на крилах історії”. Про своє рідне село. Він виконав обітницю, яку дав колись своєму дідові Михайлу. Через десятиліття він доніс до людей велику і мудру правду свого діда разом з правдою, яку сам встиг пізнати. На презентації цієї книги у клубі рідного села ніде було стати. Прийшли всі. Вшанували Майстра, вклонилися йому за працю, за правду.
Грозинчани мають свого пророка.
А Буковина і Чернівці (вірніше, дорогі наші керівники ) досі чогось чекають. Чи не смерті Майстра?! Аби після того, як він відійде, розграбувати все те багатство, яке для людей хоче залишити Іван Назарович Снігур.
Ми вже кілька років підряд бачимо, як на різних рівнях чиновники б’ють себе в груди і рвуть на собі краватки (ледь землю не їдять) запевняючи, що вони все зроблять для того, аби був музей тих речей, які Снігур хоче залишити Україні. І де той музей?!
Брехуни! Великі брехуни живуть поряд з Іваном Назаровичем Снігуром у Чернівцях. Але він за своє життя бачив таких немало. Вони його знають одного. Вони відійдуть без слави і без майбутнього. Іван Назарович Снігур уже вписаний великими літерами в історію України та її народу.»
Петро КОБЕВКО
ДОВІДКОВО:
Іван Назарович Снігур народився 5 червня 1929 в селі Грозинці Хотинського району Чернівецької оьласті . Він був найстаршою дитиною в родині, де підростало ще троє малюків. Сільську школу з румунською та російською мовами навчання мусив покинути, бо треба було орати, сіяти і збирати урожай, вчився на коваля, майстра з виготовлення візків.
У 1945 році батько повернувся з війни інвалідом. На сімейній раді вирішили, що Іванко мусить їхати на заробітки. У голодний 1946 рік юний Іван Снігур пішки прийшов з Грозинців у Чернівці.То був чи не найважчий період у житті Івана Назаровича.
В 1947-1949 рр. працював столярем-різьбярем на підприємстві (пізніше,у 60-х роках, він яскраво виявив свою творчу вдачу в такій самобутній галузі мистецтва, як декоративна дерев’яна композиція).
У 1960-1961 рр. Іван Назарович Снігур навчається в Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В.І. Мухіної (тепер – Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія ім. А.Л. Штігліца
З 1949 до 1992 Іван Снігур працював в системі художнього фонду Спілки художників України та художньо-виробничого комбінату у Чернівцях. Проявив себе у різних жанрах мистецтва: живопис, оформлення декорацій, реклама, кераміка, дерево, скло, емаль, ткацтво та різні народні вишивки. Багато уваги приділяє писанкарству та реставрації образів на гутному склі. Впродовж багатьох років займається лозоплетінням.
Іван Снігур працював кореспондентом газети «Час», друкував статті з історії, мистецтва та побуту Буковини.
Написав і видав уже шість книг.
Заслужений майстер народної творчості України.
