Покалічені олімпіадою

У справі, про яку йтиметься далі, чимало залежить від прозорості процесу підготовки до неї, раціональних принципів та однакових для всіх правил гри, згідно з якими її буде організовано. Бо це якраз той випадок, коли не просто причетність до чогось, а саме досягнутий результат має значення. Тому без відвертої відповіді на питання: для чого, власне, це все затівається, ніяк не обійтися. І ось тут якраз дуже важливо, щоб кожний, задіяний у процесі, бачив кінцеву мету всього дійства однаково. Неабияку роль також відіграють професіоналізм, принциповість і особливо чесність членів комісій, залучених до підбиття підсумків справи. Врешті те, на якому саме етапі своєї роботи вони отримують протоколи з її офіційними результатами, теж багато про що може свідчити. Так само, як і сама технічна можливість встигнути оскаржити їх під час апеляцій.

Гадаєте, йдеться про вибори? Схоже, але це не про них, а звичайні шкільні предметні олімпіади, що саме зараз у розпалі. Це саме під час їх проведення майбутні повноправні громадяни суспільства, на жаль, часто засвоюють свій перший урок нечесного облаштування справ. Кого після такого негативного, одержаного ще в дитинстві досвіду, потім здивуєш  проголосованим під потреби конкретних політичних сил виборчим законом, наперед призначеними лідерами перегонів, які ще навіть не розпочалися, переписуванням протоколів з їхніми результатами чи взагалі відвертим підкупом членів дільничних комісій, а то й самих виборців?

Хоча на папері все виглядає пристойно. Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади, турніри, конкурси з навчальних предметів, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт, олімпіади зі спеціальних дисциплін та конкурси фахової майстерності наказом МОНмолодьспорт №1099 востаннє було затверджено 22 вересня 2011 року. (Старий документ, яким керувалися починаючи з 1998 року, наразі втратив чинність).

Згідно з новими правилами, предметні олімпіади проводяться в чотири етапи. Це так звані шкільні, районні (міські), обласні олімпіади, а також олімпіади на державному рівні. На первісному  етапі дуже важливо, щоб організатори змагань чітко усвідомлювали, для чого саме їх власне проводять. "Принцип олімпіади – це "Алло, ми шукаємо таланти", - ділиться спостереженнями вчитель фізики Чернівецького ліцею № 1 Михайло Тіщенко. - А як ми шукаємо їх? Це не можуть бути стандартні прийоми, стандартні задачі. Зараз їх друкують у готових збірниках. Це просто абсурд! Олімпіада перетворюється у розв'язування відомих задач. Об'єктивності результатів, виявлення талантів при цьому немає". Вчитель, безумовно, знає, про що каже, адже це саме він підготував більше 100 призерів міської олімпіади з фізики, більше 100 призерів обласної олімпіади та 11 призерів Всеукраїнської олімпіади.

Колегу підтримує Пауль Пшенічка, вихованці якого так само регулярно посідають призові місця на олімпіадах. "Корупційна схема цього року полягає в тому, що для проведення міської олімпіади випустили книжечку, де є всі задачі і завдання. Це вже не олімпіада. Тому, що "олімпіадні" задачі мають бути оригінальними. Для того, щоб змагання було чесним, їх не повинно бути навіть у тих збірниках, які існують, - аргументує свою позицію відмінник освіти, заслужений вчитель України. - Олімпіада – це не змагання для тих, хто зазубрив розв'язання кілька сотень задач і прийшов, щоб їх написати. На подальших етапах, під час яких змагання будуть проводитися більш коректно, такі учасники вже не покажуть свого результату".

Крім цього, методологічно неправильного з точки зору самого духу олімпіади підходу до організації змагань, їх учасники вказують також на інші ризики. "Минулого року у мене склалося враження, що дехто з учасників наперед знав задачі", - відверто зізнається Пауль Пшенічка.

Про дивовижні випадки, коли деякі учні встигали миттєво виконати конкурсні завдання щойно їх було оголошено, не на диктофон розповідають інші задіяні у процесі представники навчальних закладів. І якщо десь на Заході подібні до описаної ситуації напевно стали б підставою для внесення рекордсменів щонайменше до Книги рекордів Гіннеса, у вітчизняних реаліях це, на жаль, означає тільки одне: витік інформації про майбутні завдання не є чимось надзвичайним.

"Олімпіадні" завдання з більшості предметів для другого-третього етапу змагань (міські, обласні олімпіади) готують члени предметно-методичної комісії Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти у складі не більше п’яти осіб. "У попередні роки, наприклад, готували декілька варіантів завдань. Лише голова комісії знає зміст усіх цих завдань. Начальнику головного управління пропонується на вибір три конверти. А той вже вибирає – ці завдання на один район, а решта на інші", - пояснила функціонування цього механізму Антоніна Тумак, методист з фізики міського методичного кабінету управління освіти Чернівецької міської ради. Трапляється, що до процесу також залучають науковців ЧНУ ім. Ю.Федьковича.

Саме ці люди, згідно з міністерським положенням, забезпечують науковий рівень змісту завдань та їх нерозголошеність до моменту оприлюднення. Надання підготовлених завдань будь-якій особі, яка не є членом предметно-методичної комісії, категорично забороняється. Проте практика засвідчує протилежне. На якому етапі трапляється витік, можна тільки здогадуватися. Очевидно, що крім тих осіб, які їх складають, доступ до завдань мають організаційні комітети з проведення олімпіад, персональний склад яких затверджується наказами відповідних районних, міських та обласних управлінь (відділів) освіти і науки органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, координатори відповідних змагань, експерти-консультанти, а також члени журі.

Наступна слабка ланка в процесі – етап перевірки робіт, до якого залучають членів журі. Прописані у положенні застереження щодо недопущення до його складу близьких осіб учасників відповідних змагань або більше ніж 20% від загального числа членів журі  працівників однієї установи або навчального закладу стосуються лише так званих обласних і всеукраїнських олімпіад.

Перешкоду у вигляді шифрування учасників, коли на перевірку до конкретного члена журі потрапляє робота без зазначення прізвища конкурсанта, так само навчились долати. Залучені до процесу перевірки олімпіадних робіт вчителі розповідають, що в їх практиці мали місце випадки, коли котрась із 20-25 робіт чомусь вирізнялася від решти іншим кольором чорнила. Очевидно, що член журі також завжди може  впізнати почерк "потрібного" конкурсанта, натомість допущені ним помилки під час перевірки просто не зауважити. Присутність у приміщенні, де проходить змагання, сторонніх осіб, відлучення учнів на тривалий час на цьому етапі також трапляються.

Проте даремно сподіватися, що інтрига на цьому закінчується. Навпаки! Рішення щодо визначення переможців змагань та нагородження переможців і учасників олімпіад, згідно з новим положенням, на спільному із журі засіданні ухвалюють чомусь члени оргкомітетів. "Минулого року на обласній олімпіаді навіть протест написав, - пригадав випадок з власної практики Пауль Пшенічка. - Як тоді вийшло: прийшли організатори, забрали роботи, не оголосили результатів, не дали їх членам журі, до складу якого входили як вчителі шкіл, так і представники університету, натомість відвезли їх у невідомому напрямку. Пообіцявши лише, що результати будуть на сайті. У названий строк на сайті вони не з'явилися, внаслідок цього зірвалася апеляція, залишився осад нечесності, некоректності. Мало того, на мене ще після того протесту «наїхали». А тепер взагалі відчувається така кампанія, щоб на обласній олімпіаді мене взагалі більше не допустити  до складу журі. А були ж періоди, коли все робилося дуже чітко. Діти писали олімпіаду, всі роботи зашифровані. Перевірили, одягли на них "сорочки", з'ясували, хто скільки балів набрав, склали протоколи, одразу роздали їх всім членам журі, які рознесли їх по школах Далі – три дні на апеляцію. Якщо учень вважає, що його неправильно оцінили, може спробувати захистити свою точку зору".

Важко повірити в достовірність оголошених результатів, якщо під час перенесення балів за різні види завдань до загального протоколу організатори раптом допускають нічим невмотивовані помилки. І це здійснюючи найпростішу математичну дію з сумування набраних учасниками олімпіади балів. З якого це дива у декого показники збільшуються не здогадуєтеся?

Теоретично довести свою правоту учасник змагань може під час апеляції. Адже переможця від переможеного трапляється відділяють лише півбала – бал. І випадки, коли самі учні відстоювали власну перемогу, на практиці були. "Так ми захистили результат Волкова, бо він програв олімпіаду. Це було по астрономії", - розповів Михайло Тіщенко.

Єдина заковика тут, що робити це учень має без допомоги вчителя, а лише сам на сам з членом (або членами) журі, який перевіряв його роботу. Чи всі учні здатні на такий подвиг? Питання, звісно, риторичне. До того ж роботи своєї незгідний з рішенням журі конкурсант при цьому не бачить, так само як і робіт учасників-переможців, які обійшли його у змаганні.

Але якщо під час олімпіадних змагань з математики, коли учасники розв'язують переважно задачі, місця для можливого маневру справді не так вже й багато, то у випадку з гуманітарними чи навіть природничими дисциплінами можуть бути питання. І тут є варіанти. Врешті, навіть без апеляції, хіба учасникам олімпіад та їхнім наставникам не корисно було б довідатися, де саме вони схибили під час підготовки, а відтак в чому саме поступилися переможцю?

То чому б тоді роботи переможців не публікувати в Інтернеті? Тим більше, що самі "олімпіадні" роботи упродовж року зберігають в управлінні освіти. Аж до наступної серії змагань. Переконаний: навчальний ефект від такого нововведення був би вагомим.  Але це якщо керуватися інтересами справи, а не власними...

 Тепер власне про інтереси. У автобіографічному романі "Перше життя" відомого російського письменника Вернона Кресса про довоєнні Чернівці є місце, на яке зазвичай мало хто звертає увагу. Описуючи свій власний маршрут зі школи додому, письменник принагідно вказує, що проходити йому також доводилося повз "особняк у псевдовізантійському стилі, який за хабарі побудував собі інспектор середніх навчальних закладів Філарет Добош". Правда це чи ні, сказати тепер важко. Але те, що громадська думка була не на боці інспектора, стверджувати можна напевно. А як з цим у наш час?

"Не можу цього стверджувати, бо нікого не піймав за руку. Але коли до мене приходять батьки дитини і кажуть, що нам запропонували те і те. Причому, аж до республіканських олімпіад. Це – злочин, - ділиться міркуваннями з цього приводу Пауль Пшенічка. – Перемога на обласній олімпіаді – це вихід на республіку. А на республіканській - дає пільгу при вступі у вуз. Але навіть на рівні 8–9-х класів це робиться. Тут взагалі немає ніякої логіки. А все одно є люди, які готові дати гроші, щоб дитина взяла перше місце. Буває, коли батьки довідуються, що там результат можна отримати за гроші, то кажуть: а чого ж мені не сказали,  що я для свого сина чи дочки не знайшов би тих пару доларів . А на Заході людина одразу ж звернулася б у поліцію. Тому тут всі винні. От є такі люди, яким це треба. Похвалитися перед сусідами. Така ментальність. Так наша майбутня еліта корумпується з дитинства. Діти дуже чутливі до нечесності. Буває, приходить учень, каже: я нормально написав математику, а у мене ніякого місця. Виростає така дитина – це громадянин суспільства, значить суспільство одразу заболочується. І потім всі через це страждають. З цього все починається ".

Можна скільки завгодно вигадувати все нові й нові застороги для захисту результатів учнівських змагань: довіряти  вибір конкурсних завдань комп'ютеру, а не людині, сканувати роботи учасників олімпіад й відкривати до них доступ в Інтернеті, врешті самі змагання проводити під пильним оком відеокамер тощо. Проте вітчизняна практика все одно засвідчує протилежне: без належної чистоти намірів під час їх організації та проведення домогтися позитивних зрушень у цій справі майже неможливо. То навіщо тоді взагалі калічити дітей тими олімпіадами?

 Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА"