Підприємства Буковини торік виробили 10 тонн меду

30 квітня під головуванням заступника Міністра аграрної політики та продовольства України з питань європейської інтеграції Владислави Рутицької відбулася селекторна нарада з питань розвитку бджільництва. Про це повідомляє прес-служба ЧОДА. 

Так, в.о. директора Департаменту агропромислового розвитку облдержадміністарцїі Василь Сандуляк, який взяв участь у нараді, повідомив, що торік у сільськогосподарських підприємствах Буковини вироблено 9,4 тонни меду (на 20,4% більше, ніж у минулому році) та 213 кг воску (на 43,9% більше, ніж у минулому році).

У свою чергу Президент Спілки пасічників України Леонід Веред, звернувшись до учасників наради, запропонував поширювати продукцію бджолярства у мережі дошкільних навчальних закладів.

Підбиваючи підсумки наради, Владислава Рутицька окреслила основні завдання із розвитку бджільництва у регіонах України, серед яких нарощування посівів медоносних культур, недопущення отруєння бджіл шляхом співпраці бджолярів з аграріями, створення племінних пасік.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

ДАЙТЕ СПОКІЙ "БОЖІЙ МУШЦІ"

І ВОНА ВІДДЯЧИТЬ ВАМ СТОКРАТНО

 Формальним приводом для зимової розмови про бджіл стали підсумки чергового IV з'їзду пасічників України, який у грудні минулого року пройшов у Києві. Не зашкодить зайвий раз нагадати й про те, що саме цієї пори відбувається таїнство появи на світ нових "божих комах". Пасічники-бджолярі - люд, зазвичай, особливий. Справа, якою вони займаються, нагадує мені завжди батько, випадкових людей не терпить. Заняття це - на все життя, яким було для твого прадіда, додає. Тому я не особливо довіряю тим політикам, які, задля підняття власного рейтингу, готові навіть у пасічники записатися. Адже змалечку знаю, що догляд за бджолиними сім'ями вимагає щодня віддавати цій справі мінімум кілька годин. Кожна така сім'я складається у середньому з 15-60 тисяч робочих бджіл, приблизно 2 тисяч трутнів та бджолиної матки. Не кажучи вже про те, що заняття це потребує особливих душевних якостей, з політикою, як правило, несумісних. Емоційно неврівноважених людей із нечистим сумлінням та усіляких пияків бджоли на дух не переносять. Для справжніх пасічників бджільництво давно перетворилося на певний стиль життя, а не лише на прибуткове заняття, в якому вже самі бджоли навчають свого господаря витривалості і порядку. Врешті-решт, хіба не на власній пасіці знайшов спочинок від одвічних людських марнот найодіозніший запорозький "зірви-голова" Іван Сірко, і чи не там само, змагаючись у бігу наввипередки зі світом, робив тимчасові зупинки філософ Сковорода? А хто, як не пасічники, завжди були найшанованішими після священиків людьми на селі?

 Про проблеми галузі, з якими доводиться мати справу новітнім послідовникам святих пасічників Зосими і Саватія в Україні, розповів голова обласної спілки бджолярів пан Борис Лоскутов.

 - У минулому практично кожне колективне господарство Буковини мало власну пасіку, яка складалася в середньому з 50 бджолиних сімей. Були у області також і пасіки-гіганти: на тисячу бджолиних сімей і більше. Особливо славились спеціалізовані комплекси у Глибоцькому, Заставнівському та Сторожинецькому районах області. Бджолині сім'ї в них перебували під наглядом фахівців-зоотехніків. Загалом, у колгоспах краю опікувалися понад 40 тисячами бджолиних сімей.Ще для 120 тисяч сімей те ж саме робили пасічники-любителі. Якщо врахувати, що кожна така сім'я приносила за сезон у середньому по 10 кг меду, то кількість щороку заготовлюваного комахами продукту обчислювалася тоннами. І це враховуючи те, що Буковина ніколи не належала до, так би мовити, наймедоносніших регіонів країни.

 Однак усе це вже у минулому. Зараз споживання меду в Україні становить в середньому 200 грамів на одного її мешканця за рік, аналогічний показник, наприклад, для Японії складає понад 6 кг на людину, для Австрії - 11,4 кг. Не кращою є ситуація з бджолопродукцією. В Україні її виробляють до 10 видів, а у невеличкій Латвії - понад 50. Попри ухвалений вже майже три роки тому Закон України "Про бджільництво", користі від нього бджолярам практично жодної. "Закон виявився "мертвонародженим", більшість його положень, - запевняє Борис Лоскутов, - не працюють". Причому навіть ті, виконання яких не потребує особливих коштів чи зусиль. Наприклад, статті 37 закону, яка передбачає обов'язкове інформування пасічників про майбутнє застосування хімічних засобів захисту медоносних рослин. Як і у випадку з застосуванням отрутохімікатів, власники сільськогосподарських угідь особливо не переймаються і такою, на їх погляд, дрібницею, як час покосу різноманітних трав. Пасічники безліч разів виходили з ініціативою попереджати їх про майбутні покоси. "Розуміння ми поки що не зустріли, - продовжує розповідь голова обласної спілки бджолярів. - Техніка просто по-варварськи б'є комах. Вирішити проблему могли б спеціально сконструйовані науковцями-бджолярами щупи. Закріплені на жатках, вони ворушать траву, тим самим відлякуючи комах й рятуючи їх від неминучої загибелі. Проте охочих морочити собі голову їх встановленням наразі теж немає".

 Нарікають бджолярі і на дорожнечу цукру. Адже забираючи у комах назбираний ними за сезон для зимівлі мед, люди мали би взяти на себе відповідальність за те, чим його замінити. Проте і тут бджолярі розуміння поки що не знаходять. Цукроварам, які самі ледь зводять кінці з кінцями, не до "божих мушок". Загалом, переконаний Борис Лоскутов, коштами могли би допомагати власники великих садів чи посівів сільськогосподарських культур, які запилюються саме бджолами. Господарям таких угідь достатньо було б перераховувати бджолярам лише три десятих відсотка від отриманого ними прибутку. За бджолами ж справа не стане - вони зуміють віддячити за отримане. Численними дослідами давно встановлено, що при запиленні бджолами урожайність соняшнику зростає на 50 відсотків, садів і гречки - на 60, конюшини - у три рази.

 Бджолярів також непокоїть закриття більшості технікумів та ПТУ, які раніше готували для галузі фахівців. Приплив молоді практично припинився, передавати секрети ремесла нікому, а середній вік понад 80 відсотків пасічників перевалив за 60 років. Серед найближчих планів бджолярів - всеукраїнський перепис бджолосімей. Пасічники сподіваються, що це дозволить привернути увагу до їх проблем та бодай частково встановити розміри заподіяних кризою збитків, а також виробити реалістичнішу програму подальшого розвитку галузі.

 Та, схоже, навіть позбавлені людської опіки бджоли дають собі раду. Природі, яка витворила їх ще 40-50 мільйонів років тому, вони потрібніші за людей. Зрештою, будь-яка бджолина сім'я спроможна вижити автономно. У природі й досі зустрічаються дупла диких бджіл з-понад двадцятипудовими запасами меду. Однак бджолине виживання можливе лише за умови, якщо люди не паразитуватимуть на плодах їх копіткої праці. У разі занедбання культури бджільництва це ми, а не "божі мушки", втратимо продукт, який містить у собі практично всі хімічні елементи таблиці Менделєєва. Доведеться також розпрощатися з продуктами бджільництва та апітерапією. Насамкінець зауважу, що усім не зашкодило б бодай вряди-годи пригадувати зміст однієї давньої розмови. Колись, ще до Різдва Христового, відомий східний мудрець якось зауважив: "Я хотів би не говорити". "А що ж тоді ми робитимемо?" - заперечили учні. "А хіба Небо, що-небудь каже, - відповів учитель, - але змінюються пори року, народжується усе живе. А хіба Небо, що-небудь каже?"

 Юрій ЧОРНЕЙ, “ДОБА”

 № 2 (276), п’ятниця 10 січня 2003 року.