Підприємець Валерій Грижук: «Якщо дбаєш про себе, то подбай і про людей»
Розмова журналіста Василя Гейніша із приватним підприємцем, депутатом обласної ради від партії «Батьківщина» Валерієм Грижуком, який живе і працює у с. Кам’янці на Глибоччині.
— Даруйте, але без традиційного запитання на початку нашої розмови, мабуть, нам не обійтись. Отже, що спонукало Вас до заняття підприємницькою діяльністю, яка була на те мотивація?
— Так склались обставини, що вже у 19 років я опинився в Одесі. Тут впродовж п’яти років довелось займатись торговельними справами. Звісно, допомагали мені у цьому старші і більш досвідчені люди, зокрема Микола Дмитрович Шмідт, які давали добрі настанови як і моя мати, котра теж працювала у галузі. За певний період зрозумів, що та сфера справді моє, де я можу розкритись. Водночас, усвідомив і те, що не все, і не одразу треба під себе гребти, а необхідно бути чесним з діловими партнерами та покупцями, дотримуватись даного слова.
— Із того всього, як можете оцінити власну діяльність: вона влаштовує, дає можливість прожити у такий непростий наш час?
— Зароблені в Одесі кошти, посприяли вкласти їх в своєму селі у власні торгові точки, разом із дружиною повести сімейний бізнес, дотримуючись законності і правдивості у стосунках з податківцями, пенсійними органами. Але при цьому неодмінно треба багато працювати, якомога повніше задовольняти потреби споживачів. Само собою ніщо не приходить. Щодо прожитку, то слава Богу, вистачає, аби моя велика сім’я з шести дітей не бідувала, мала шмат хліба на столі і до нього.
— Власне, пане Валерію, по путньо хочу сказати і таке: для чого Ви звалили на свої плечі ще й обов’язки депутата обласної ради, вони не гальмують, не ускладнюють ведення бізнесу?
— І знову таки ж до депутатства долучився з молодих літ, бо вже у 25 років став депутатом районної ради, серйозно вникав у виконання своїх обов’язків. Те, що політика — справа брудна, погоджуюсь, але якщо роботи її такими ж брудними руками. І ще: у мене загострене почуття (кажу це без зайвого пафосу) правди, справедливості, переживання за долю людей і нашої держави. А тому не випадково вже під час Першого майдану їздив з однодумцями у Київ, зокрема неодноразово бував там і з нинішнім головою райради Петром Панчуком. І досі діємо в ім’я України та інтересів її громадян тандемом.
— Знаю, що у рідній Кам’янці, і на Глибоччині, зокрема багато робите для допомоги соціально незахищеним громадянам, берете активну участь щодо підтримки воїнів АТО. Це потреба душі, чи певна данина, скажімо, моді, як дехто вважає?
— Моя глибока релігійність не дозволяє проходити повз знедолених, тих, хто потребує руку підтримки, в себе дома, часто і в громаді. Мене обурює і те, що в цьому може проявлятись якась данина моді. Коли хтось так діє, — він дуже лицемірить, кривить душею. На жаль, подібні випадки трапляються, але душа людини повинна бути чистою, відкритою і доброю, чого вчить нас і Біблія.
— Дякую за розмову і Божого Вам благословення!
