Все горіло і люди теж, тонули або варилися живцем, зверху на них впав паровоз: на Буковині вшановують пам’ять в'язнів, яких радянські кати скинули з мосту у Дністер

На Буковині вшановують пам’ять безневинно загиблих жертв, які загинули у 1941 році на залізничному мості у Заліщиках.  Про події липня 1941 року нагадують кам’яні хрести на схилах Дністра, поблизу залізничного моста у Заліщиках.

Сьогодні у Заліщиках вшановували пам'ять буковинців і галичан, яких на початку липня 1941 року, рівно 80 років тому, радянські кати підірвали в ешелонах на мості через Дністер. 

4 липня (за іншими даними, 5, 6 чи 7 липня) 1941 році органи НКВС підірвали та скинули у води Дністра залізничні вагони, переповнені в’язнями. Два ешелони (14 вагонів - кожен з 50-70 арештантами).

14 вагонів облили пальним, підпалили та скинули із залізничного мосту. Береги Дністра тут дуже високі і круті - ніхто не вижив.

У вагонах везли затриманих із Чортківської та Коломийської в’язниць. Це були переважно хлопці та дівчата з Буковини, Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини.

Про частину знищених людиноненависницьким режимом буковинців нагадує одинокий хрест, встановлений на крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста в Заліщиках. На хресті, який «є пам’яттю в’язням, що загинули в липні 1941 року», напис: «катами НКВС змордовані, скинуті у два вантажні вагони і пущені з вокзалу на замінований міст. Внаслідок вибуху всі в’язні загинули у водах Дністра».

Про цей кривавий злочин свідчать десятки очевидців із Заліщиків і найближчих околиць, спогади яких записав Нестор Мизак в своїй книзі "За тебе, свята Україно", - нагадує История скреп. Зокрема, Теофіл Баранецький, мешканець Кострижівка Заставнівського району Чернівецької області згадує: "Мені було 18 років, і я все бачив на власні очі ... Коли відступала Червона армія, йшли ешелони з награбованими продуктами і людьми з боку Івано-Франківщини. Вікна вагонів були оповиті дротом ". А Матвій Жугаєвич з того ж села стверджує, що бачив вагони, біля яких ходила жінка з гвинтівкою. З вагонів лунав жіночий голос - благання дати води, їм принесли відро з водою, і кожна туди пхати, так що половину розплескали. Жінки просили ще, але більше їм ніхто не допоміг ... ".

"Залізничний міст підірвали і штовхнули вагони з людьми з боку Заліщиків в сторону підірваного моста. Вони впали в воду. Все горіло і люди теж. Деякий люди з вагонів якось вирвалися, але почали тонути. Я був неподалік і все це бачив", - каже Т. Баранецький.

Детальніше про цю трагедію розповідає очевидець Ф.С.Бабалюк. "На залізничній колії стояли чотири товарні вагони із загратованими вікнами. Ешелон через міст пропускали, а вагони з людьми стояли. Я вже піднявся на пагорб і все було видно як на долоні. Нарешті до паровоза підчепили вагони з людьми, а за ними ще 6-7 вагонів.

Весь ешелон перемістили на довжину моста. Охорона, офіцери, машиніст покинули ешелон і вирушили в бік Заліщицької станції. Машиніст чимось обурювався, бо офіцер штовхав його в груди, розмахував револьвером. А приблизно через 10 хвилин страшний вибух підняв вагони з людьми над мостом. Наступної миті вони злетіли в воду. Зверху на них впав паровоз. У цьому місці вода, здавалося, кипіла, тому гарячі котли і пара нагріли воду до високої температури. Ті, що були у верхній частині води, просто зварилися живцем. Видовище було страшне. Решта вагони не впали в річку, тому що від вибуху зчеплення розірвалося і вони відкотилися назад, на Кострижівський станцію ".

Після трагедії місцеві мешканці вийшли на берег Дністра ідентифікувати загиблих, але тіла спалили, і зробити це було важко. Як свідчать Анна Солоненко та Віра Панчак, мешканки Заліщиків, їм вдалося упізнати тіло Павла Китик, жителя їхнього міста, якого поховали на місцевому кладовищі.

У молдовському містечку Вадул-луй-Воде в братській могилі поховані люди, тіла яких принесло стрімку течію річки. Їх руки були зв'язані дротом.

Радянський режим знищував своїх полонених вже після початку радянсько-німецької війни. Фактично в умовах поспішної втечі. На цю обставину звернув увагу Олександр Солженіцин: «Забули вивезти цілі фортеці, як Брестську, але не забували розстрілювати політв’язнів у камерах і дворах Львівської, Рівненської, Талліннської і багатьох західних тюрем».

 Тюрми були переповнені. З чотирьох тюрем Чернівецької області − сторожинецької, хотинської і двох чернівецьких − в’язнів вивозили у віддаленні райони СРСР. (Чотири в’язниці, розраховані на одночасне утримання 1180 в’язнів зі штатом у 297 працівників, створили у вересні 1940 року. Радянські органи державної безпеки швидко перевищили розрахунковий ліміт). Загалом з тюрем у табори відправили 3032 особи, значну частину – пішки. До місця призначення прибуло 2048. Частину розстріляли у Чернівцях, частину знищили у тому ешелоні на мості через Дністер.

 Про те, що трапилося із заарештованими буковинцями, яких радянські каральні органи залишили у Чернівцях, стало відомо через шість десятиліть після скоєння страхітливого злочину. Пошуковці від 1992 року намагалися встановити, куди поділися в’язні Чернівецької тюрми №1. У квітні 1992 року Чернівецьке обласне Товариство політв’язнів і репресованих звернулося до начальника УСБУ в області із проханням надати інформацію про розстріл політв’язнів у червні 1941 року, вказати кількість жертв, їхні прізвища і точне місце захоронення.

 Відповідь на питання дослідники-активісти отримали тільки навесні 2007 року. Розстрільні списки віднайшлися у Галузевому державному архіві СБУ у Києві. Іван Фостій представив громадськості шість розсекречених документів на 19, 99, 13, 30, 60 та 1 особу. Ще два списки №№7-8, які виявили ентузіасти, відповідно на 220 та 103 заарештовані в’язні потребують додаткового дослідження.

 За словами Івана Фостія, 28-30 червня і 1-3 липня 1941 року в тюрмі №1 управління НКДБ по Чернівецькій області розстріляли 222 в’язні, яким приписували контрреволюційні злочини. Зробили це згідно з наказом № 2445/м від 23 червня 1941 року про евакуацію і розстріл в’язнів, який підписав нарком держбезпеки СРСР В.Меркулов. Нарком держбезпеки УРСР П.Я. Мешик оперативно продублював цей наказ для всіх областей України.

 Фото з місця сьогоднішньої події Максим Дупешко

 Частково використано матеріал  molbuk.ua.