Під час прощання із загиблим воїном Віталієм Чунтулом двом жінкам довелося надати першу допомогу

Віддати останню шану героєві прийшли рідні, близькі, бойові побратими Віталія, представники місцевої влади та небайдужі чернівчани.

Під час поминальної панахиди працювала бригада медичної допомоги, двом жінкам довелося надати першу допомогу.

Поховання розпочалося об 11:30 на кладовищі по вулиці Кишинівській, в зв’язку з чим о 12 годині було оголошено хвилину мовчання, приспущено державні прапори з чорними стрічками.

Поховати воїна мали на алеї Слави на годилівському кладовищі, але мама загиблого захотіла, аби його поховали біля родичів. 

"Вона старенька дуже, не могла би їздити так далеко".

Військовий був призваний за мобілізацією 14 серпня 2015 року, вже скоро мав би піти на дембель. Служив оператором-радіотелефоністом розвідувально-спостережного взводу 54-го окремого розвідувального батальйону. Загинув 23 липня десь о 5.30 ранку біля селища Гнутове поблизу Маріуполя.

При потужному артилерійському обстрілі наших позицій в окоп попав снаряд. Віталій був один з чотрьох загиблих наших солдат у тому бліндажі. Віталію Чунтулу було 43 роки, був неодружений, дітей не мав. В нього залишились старенькі батьки, у яких Віталій був єдиним сином. Про це повідомляє Чернівецька міська рада.

Трагедія трапилася під час того, як російські найманці здійснювали мінометний обстріл по українських позиціях. «Міна попала прямо в шанець, де знаходився Віталій та його побратими. Всього там загинуло троє військовослужбовців», – розповідає заступник Чернівецького обласного військового комісара по роботі з особовим складом, підполковник Валерій Мовчанюк.

«Він був справжнім героєм, який ніколи нічого не боявся, – саме так відгукується про Віталія його товариш Михайло Олівський, – за день до смерті, у п’ятницю, я з ним розмовляв по телефону. Він мені говорив, що все добре, що скоро приїде додому, адже у серпні мала бути демобілізація».

«Ми часто ходили на Прут, їздили у гори. А ще він дуже любив кіно, його улюблений фільм «Рембо». Він взагалі був дуже хорошою та сміливою людиною», – додав друг Михайло.

Майже 20 років Віталій пропрацював ліфтером у Чернівецькій лікарні швидкої допомоги.

Василь Гуда, родич Віталія: «Він не втікав, не відказував нікому. Я йому казав, що він може не йти, бо в нього батьки старі,але він казав, буде що буде, побачимо. Його того року в августі призвали, менше місяця ми його вже додому чекали»

Марія Тодирович, колега Віталія: «За його доброту самі кращі слова про нього можна сказати. Він нікому ні в чому не відказав, безвітказний був хлопчина, добротний і дуже дружний. Він шанував своїх батьків і дуже їх любив. Він казав, що повернеться скоро, казав, щоб ми не переживали, що ми ще будемо працювати, що це все закінчиться, це не буде вічне»

Старенькі батьки свого єдиного сина чекали вже незабаром вдома. Нещодавно приїжжав у відпустку і через місяць мав демобілізуватися. 

Висловлюємо щирі співчуття матері загиблого солдата та вшановуємо пам’ять мужнього Героя України. 

Нагадаємо, за останні два тижні в зоні бойових дій загинуло троє буковинців, один перебває в полоні.

Джерело:  0372.ua, pogliad.ua, http://chv.tv/, acc.cv.ua, molbuk.ua