П'ятдесят років тому відбулася прем'єра культового кінофільму «Білий птах з чорною ознакою», який знімали на Буковині

50 років тому, 17 січня 1972 року, відбулася прем’єра легендарного фільму Юрія Іллєнка.

«Білий птах з чорною ознакою» — знаковий фільм епохи українського кінематографа, картина, що належить до школи Українського поетичного кіна, — знаменита стрічка режисера Юрія Іллєнка, котру було зафільмовано на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Попри те, що картину Юрій Іллєнко зняв ще у 1970 році, на великі екрани вона потрапила лише через два роки — 17 січня 1972 року! Минуло 50 років, а «Білий птах з чорною ознакою» і досі серед найзнаковіших — займає 8-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Черемоська гребля

Події фільму відбуваються з 1937 по 1947 рік на Буковині, нині Чернівецька область, в українському селищі на річці Черемош, прикордонному з Румунією. У селі живе сім'я Леся Дзвонаря (Олександр Плотников). Лесь, його дружина Катерина (Наталія Наум), перший син Петро (Іван Миколайчук), другий син Орест (Богдан Ступка), третій син Георгій (Михайло Іллєнко) та четвертий Богдан (Юрій Миколайчук). Голод 30-х років і румунізація населення призвели до повсюдного зубожіння населення.

Лесь Дзвонар, голова родини, заробляє прикордонною контрабандою. Для нього — це годинники. То й уся хата його в годинниках, що показують різний час. А чому так, відповідає: «Щоб не переплутати, коли влада міняється. Кожен раз, щоб стрілки не перекручувати. А так: одні — по-польськи, другі — по-німецьки, треті — по-московськи». На питання: «А хто ж це вас надоумив?» — Лесь Дзвонар відповідає: «Діти! Кожен за своїм часом до вітру бігає!».

Розійшлися шляхи синів Леся Дзвонаря: старший іде до Червоної армії, середній — у ліс, до УПА, молодший — залишається осторонь. Але не раз зустрінуться вони, і не раз перетнуться їхні долі — то в коханні, то в горах зі зброєю в руках. Через те, що автори торкнулись теми УПА, зйомки кілька разів доводилося зупиняти. Назву фільму взято з давнього народного переказу про людей, колись покараних Богом за недостатню вірність і перетворених на бузьків — білих птахів з чорною ознакою.

35-річний режисер Юрій Іллєнко поєднав красу українського пейзажу з народним мистецтвом. Кожен кадр у тому фільмі — окрема пластична композиція, починаючи з розкішних кольорових національних строїв до архітектури, музики, танців…

Задум фільму належить Іванові Миколайчуку, геніальному акторові, режисеру і, власне, співавтору сценарію «Білого птаха з чорною ознакою». Саме Миколайчук прагнув розповісти про роз’ятрену драму свого краю, про трагедію, за влучним висловом, «народу під прицілом «Калашнікова». Образ бандерівця Ореста Миколайчук писав для себе, але, зрештою, його зіграв Богдан Ступка, для якого ця роль стала знаковою кіноз’явою.

«Білий птах з чорною ознакою» створили класики українського кінематографа — режисер Юрієм Іллєнком, сценарист та актор Іван Миколайчук, неперевершені актори Богдан Ступка, Лариса Кадочникова, Василь Симчич, Костянтин Степанков, Наталія Наум та легендарний оператор Вілен Калюта.

З дитинства пам’ятаю, якого галасу наробила у сімдесяті роки минулого століття стрічка кінорежисера Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою»: у кінотеатрах черги стояли кілометрові. А пісня у виконанні Івана Миколайчука «причесався, прилизався, в білі сподні вбрався…» стала хітом…

Трохи більше, як 5 років тому у Києві презентували відреставровану версію стрічки «Білого птаха…». Цю подію присвятили до 75-річчя від дня народження легендарного Івана Миколайчука. На презентацію прийшла виконавиця ролі Дани у фільмі Лариса Кадочникова.

— Дякую Богові, що зустріла у своєму житті трьох геніїв — Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука, — сказала журналістці «ВЗ» народна артистка України Лариса Кадочникова. — Коли я з Москви, де у «Современнике» щовечора грала головні ролі, приїхала на проби фільму, то на знімальному майданчику побачила дивовижної краси юнака з такими очима, що досі не можу зрозуміти, якого вони були кольору. У нього було неймовірне волосся й ідеальна статура. Він міг грати принців, князів, графів… І зіграв неперевершено Івана Поліщука у «Тінях забутих предків», Петра у «Білому птаху…». Коли ми вперше виїхали на Буковину, я страшенно хвилювалася, бо Параджанов лише двома словами пояснив, що маю робити, і кинув у природу. Я спостерігала за Іваном. А Іван був таким, як у житті, — грав самого себе. А йому тоді було лише 19 років! Іван Миколайчук проживав кожен штрих, кожен епізод. Попри те, що був шалено красивим, він був ще й дуже розумним. Що не завжди поєднується в акторах. Пригадую, ми через Париж летіли в Аргентину на кінофестиваль. Ми з Іваном ніколи не були за кордоном. У Парижі ввечері ми з Іваном заблукали. Мови не знаємо, дороги до готелю — теж. У руках лише візитівка готелю. Я злякалася, а Іван каже: «Не переживай. Я ж з Буковини! Добре орієнтуюся всюди». І за п’ять хвилин були у готелі.

— Коли знімали «Білого птаха з чорною ознакою», я був студентом ВДІКу, — розповів журналістці «ВЗ» актор і режисер Михайло Іллєнко. — Я вчився у Москві, і це було одне життя. А коли я летів на Буковину — там було зовсім інше життя. Фільм знімали у складних умовах, бо зйомки переривали багато разів. Якось я приїхав, а Юра (режисер Юрій Іллєнко. — Г.Я.) мені каже: «Переодягайся і йди в кадр». Який у мене був досвід? Та ніякого! Коли згадую той час, розумію — я боржник. І перед Іваном, і перед Юрою…

Авторка: ГАЛИНА ЯРЕМА

Джерело: https://wz.lviv.ua/far-and-near/450543-bilyi-ptakh-z-chornoiu-oznakoiu-iak-roziatrena-drama-ridnoho-kraiu