Петер і Ліна, або коли Універсальна практика шести рукостискань скорочується усього до двох (нічний BukNews)

Універсальна практика шести рукостискань, згідно з якою двох будь-яких людей на Землі поєднує ланцюг п’яти спільних знайомих у випадку Чернівців і австрійця Петера Деманта, який народився в Інсбруку, однак «батьківщиною серця» вважав головне місто Буковини, кількість ланок такого зв’язку з сьогоднішньою іменинницею, культовою українською поетесою Ліною Костенко скорочується усього до двох.

********

Олена (приятелі кликали її Лілею) належала до середовища колишніх в’язнів-інтелігентів. (Здається, Віктор Некрасов навіть опублікував у журналі «Новый мир» повість «Кіра Георгіївна» про неї). Таке коло спілкування було бажаним для Деманта. Стосунки між вантажником промислової бази і лаборанткою місцевої Ягіднівської лікарні, де Олена досліджувала аналізи, зав’язалися після 1959 року, коли її чоловік – Аркадій Добровольський повернувся до Києва.

Добровольський був українським письменником, сценаристом, співавтором відомого кінофільму «Трактористи», засланим на Колиму. (Згідно з повідомленнями радянської преси 1940 року, демонстрація картини «Трактористи» у Кіцмані супроводжувалася гучними оплесками глядачів. Невідомо чи чернівецький музейний лаборант Петер Демант теж тоді подивився цей фільм. Проте доля ще зведе його з людиною, причетною до створення картини). «Цю людину я ще у таборі не раз зустрічав», – уточнив пізніше Демант. У тюремній лікарні на Лівому березі українець отримав місце фельдшера у морзі, де «патрав трупи».

Після звільнення, проживаючи в Ягідному, Добровольський листувався з автором «Колимських оповідань». У Ягідному Добровольський приймав найближчих друзів: письменника Варлама Шаламова; хіміка Мохнача – винахідника синього йоду; залізничного інженера Яроцького, який загримів до табору через критику Кагановича на котрійсь із виробничих нарад; бакинського журналіста, фотографа від Бога Асіра Сандлера. 

Улітку 1957 р. Яків Висоцький з Аркадієм Добровольським стали фігурантами першого після ХХ з’їзду КПРС політичного процесу, організованого ягіднівським уповноваженим КДБ Жалковим. Знайшлися лжесвідки… Висоцький отримав 6 років, Добровольський – 8 років позбавлення волі. Його дружина Олена Орєхова-Добровольська залишилися сама з трьохрічним сином на руках.

Для колишнього чернівчанина Петера Деманта, який звільнився 1953 року, але ще не був поновлений у правах, того разу обійшлося. Але всі усвідомили: отримати новий строк за легендарною 58-ю статтею можна й при Хрущові.

Попри відлуння репресій, час все одно брав своє. Інформація про ганебний процес Добровольського, через його московських і київських друзів, дійшла до Хрущова, який прислав з інспекцією заступника Генпрокурора СССР.

«Шаламов розповів про свого тюремного побратима Борису Пастернаку, уточнив, де, в якому місці саме знаходиться Аркадій Добровольський в ув`язненні. Пастернак повідомив новину Миколі Бажану, – поділився подробицями журналіст Олександр Горобець. – І ось депутати Верховної Ради СРСР Максим Тадейович Рильський та Микола Платонович Бажан підготували листа на ім’я Микити Хрущова. А в перерві між парламентськими засіданнями підійшли удвох з чолобитним документом до лисомозкого песиголовця. Так і так, мовляв, безпричинно мордують у «Дальбуді» ГУЛАГу українця. Мудрий, толковий чоловік, може згинути ні за цапову душу. Микита розщедрився: «Випущу, завтра ж випущу, хлопці…».

У столиці УРСР, за сприяння впливових друзів, колишній гулагівець Добровольський поновився у Спілці письменників, влаштувався на роботу до сценарного відділу кіностудії імені Олександра Довженка. Тут Аркадій Добровольський познайомився з поетесою Ліною Костенко, разом з якою працював над кіносценарієм «Перевірте свої годинники», – дослідив журналіст Олександр Горобець. Письменники Микола Руденко й Микола Сом запевняли: союз Аркадія й Ліни був не тільки творчим. Нібито вони, попри велику різницю у віці, й те, що колишній колимчанин хворів на епілепсію і часто бував п’яним, навіть намагалися створити сім’ю.

Вдова Вернона Кресса припускала, що роман її майбутнього чоловіка Петера Деманта й Олени Орєхової-Добровольської, яка не поїхала за чоловіком до Києва, розвивався за сюжетом «Солов’їного саду» Олександра Блока. Герой поеми, як і Демант, робітник. Важкою працею заробляв на хліб насущний. Єдина розрада – прохолодний сад, повз який лежала його дорога. А ще у тому саду жила жінка. Чоловіка вабило місце, сховане за високим парканом. І диво сталося: таємнича незнайомка пустила робітника у своє серце. Але навіть в обіймах коханої спогади про минуле не давали йому спокою.

Можливо, правий був з колимчанин Аркадій Добровольський – літератор і просто розсудливий чоловік, який зауважив: «мені не потрібна колимська дружина, навіть найосвіченіша: самим лише фактом спільних спогадів вона постійно нагадуватиме пережиті жахи». Судження друга, схоже, поділяв і Шаламов, який стверджував: на Колимі «всі сторони сімейної і жіночої проблем загострені до потворності, до зміщення усіх і вся масштабів».

Юрій Чорней

Джерело: Документальна сага "Вернон Кресс. Життя під прикриттям".

Високофаховий історико-біографічний нон-фікшн поєднує ретельне документальне розслідування життєвих таємниць героя, якнайтісніше вписаних в контекст епохи. Це той випадок, коли життєпис однієї людини, несподівано стає біографією міста, країни, цілого покоління. (Не)вигадане життя під прикриттям Вернона Кресса – це історія Чернівців і буремного ХХ століття в подіях одного людського життя.