Папієв давно не губернатор, але справа його живе і досі перемагає в Мамаївцях

Один з численних скандалів, якими буковинцям запам'яталося недовге урядування регіонального намісника всія Чернівецької області Михайла Папієва, стосувався  експозиції Вижницького краєзнавчого музею. Не інакше ніж втілюючи у життя "мудрі" настанови відомогого українофоба Дмитра Табачника щодо розколу України, губератор Папієв несподівано висловив претензії до музейної експозиції "Борці за волю України", розгорнутої в музеї на Вижниччині. Щоб позбутися незручної з точки зору проросійської влади виставки, музей виселили з приміщення під приводом "необхідности проведення капітального ремонту".

Про цю літню справу далекого 2013 року  можна було б не згадувати, якби напереродні чергової річниці трагічних подій в історії краю - депортації тисяч буковинців до віддалених місць Сибіру в ніч з 13 на 14 червня 1941 року - раптом не з'ясувалося, що у пана Папієва на Буковині залишилися духовні послідовники. І то не будь-де, а у Кіцманському районі, який заслужено носить славу одного з найпатріотичніших в усій області. Щобільше, у одному з найславніших сіл району - Мамаївцях. І це попри те, що як серед мешканців Кіцманщини загалом, так і в самих Мамаївцях зокрема було чимало таких, які постраждали від репресій комуністичного режиму. 

 З'ясувалося, що вижницька експозиція, присвячена борцям за волю України була не єидною, яку фактично знищили під приводом необхідності відремонутвати приміщення.  Схожа доля спіткала мамаївський музей, що був першим на території Буковини подібним закладом, експонати якого  довший час повідомляли людям правду про сталінські репресії. Ініціатором створення закладу був  тодішній керівник районного товариства політв'язнів і репресованих Іван Лев.  На той час, а музей відкрили 2007 року, у Мамаївцях ще проживали 17 людей, які пройшли через заслання і сталінські табори. Саме ці люди, родини інших репресованих передали для експозиції документальні свідчення  пережитих жахіть,  на які їх прирік комуністичний режим. 

Аж раптом 2013 року одну кімнату у приміщенні старої школи, яку  займала експозиція,  вирішили терміново відремонтувати.  Так само, як після чиновницького окрику 2013 року це трапилося у Вижниці. Проте, якщо про вижницький скандал стало відомо громадськості, то про аналогічний мамаївський журналісти довідалися тільки тепер. 

Експозицію згорнули і на довгі роки закрили у комірчині в новій школі. За час що минув у кращий зі світів відійшли  свідки епохи. Родичі ж репресованих резонно висловлюють занепокоєння долею переданих до музею безцінних експонатів. Дехто вже навіть висловлює намір забрати сімейні реліквії назад додому. У разі якщо це трапиться, говорити про якісне наповнення експозиції вже не доведеться. Хоча зрозуміти тривогу людей також можна - жодних гарантій, що влада нарешті відновить роботу музею - немає. Навіть попри те, що ідейний натхненник  музейних погромів на Буковині давно втратив керівне крісло. 

Після ремонту колишню музейну кімнату віддали під потреби дошкільнят. Справа, звісно, потрібна і благородна. Але громадянами якої країни виростуть ці діти, якщо не знатимуть, що перетерпіли за Україну їхні прабабусі й прадіди?