Папа Франтішек повинен визнати свої помилки і просити прощення перед Богом і перед українським народом, - думка

Церковна кон'юнктура

 Ватикан і Москва повідомили, що 12 лютого ц.р. на Кубі відбудеться зустріч між Римським Папою Франтішеком і Московським Патріархом Кирилом.

Ясно, що велика частина католицького і православного світів, і не лише українського, є приголомшені цією вісткою. Але чому? Чи Ватикан радився чи, бодай, повідомляв Українську Греко-Католицьку Церкву про цю непересічну подію. Це відоме, мабуть, дуже малому кругу осіб. Одначе така зустріч не повинна бути зовсім несподіваною.

 Хоч би беручи під увагу минулу зустріч цього ж Папи з Президентом Росії Володимиром Путіном. Деталі, про що говорили, здебільша, невідомі. Преса підозрювала, що Святійший Отець промовчав справу суверенності України.

А також, беручи під увагу політичну ідеологію соціалізму, яку Папа відкрито сповідує, та відомий лібералізм у політичних відносинах, що є характерним до єзуїтського чину, до якого Папа Франтішек причетний.

До речі, більш цинічні українські християни давно передбачували, що до цього дійде, тільки треба було ще трохи часу, і менш ортодоксальних, тобто менш принципових людей, чим при владі у Ватикані. Здається менш ортодоксального та менш принципового, чим сучасний Папа, не було за останніх сто років.

 Одначе, оскільки у Католицькій Церкві папа історично посідає дуже потужну владу, треба було передбачувати, що влада у руках особи, яка наскрізь керується і пишається популізмом, доведе до контроверсійних подій.

 Мабуть, при цьому непомильність папи, за наукою Церкви, навіть для найбільш ревних католиків відноситься тільки до справ віри. У політичних справах папа – звичайна людина, не обдарована особливістю розуму, розсуду чи натхненням. Все ж таки, цей Папа постійно і часто необдумано входить у світські й політичні справи. Одначе через популізм та престижем позиції, яку він займає, що сприймається з великим пошануванням загалом людства імені Папа, Франтішек використовує моменти та скоює чимало лиха.

 Можна було б вказувати Папі, ким був і є Патріарх Кирил як особа, чим є Московська Патріархія як інституція сьогодні та історично. Одначе цього непотрібно. Папа це все знає і розуміє. Далеко важливішим є, яку кривду приносить своїм поступуванням своїм власним вірним, а зокрема мільйонам українцям-католикам та українцям-православним, які, до речі, чисельно становлять не далеко меншу групу, як православні росіяни.

 Можна було би закликати до протесту, до грошевого бойкоту Ватикану. Одначе це була б примітивна реакція і невдала з точки виправдання того зла, що скоїть чи скоїла ця одна зустріч.

Можна було б критикувати Синод УГКЦ, який відбувся минулого літа, уже після зустрічі Папи Франтішека з Володимиром Путіном, але без відповідної реакції нашого українського католицького високопреосвященства. До речі, наша Церква в час і після зустрічі Папи з Путіном промовчала цю ганебну сторінку в історії Вселенської Церкви і тільки іноді реагувала на закиди, що Папа нагородив Путіна медаллю миру, вказуючи, що це не була нагорода, а тільки дарунок (немов сувенір зустрічі), та тим способом старалася вибілити цю наскрізь темну сторінку в історії Ватикану і нашої Церкви.

 Сьогодні, мабуть, не зупинити цю наскрізь нову темну зустріч. Одначе вона не може відбутися без реакції українського світу, релігійного, політичного і громадського.

 Слово у першу чергу за нашими Патріархами, Святославом і Філаретом, але також за речниками всіх українських церков. Цього прагнуть їх вірні, які фактично становлять їх Церкви. Нова подія зустрічі з Кирилом теж темна, як з Путіном, але також історичної вагомості. Не було досі такої зустрічі Апостольської Столиці з Московським Патріархатом. Вона вимагає історичної відповіді. До речі, до відповіді повинні долучитися всі українці-християни – не тільки католики і православні, євангелісти, протестанти тощо, а також і віруючі-нехристияни, які зазнали тяжкого і несправедливого переслідування чи ще у СССР, чи навіть сьогодні у Російській Федерації з рук режиму, де рука в руку колись і тепер працювали на їх знищення Кремль і Московська Патріархія разом, знищуючи християнство і людство.

До цього повинні долучитися і політичні речники, Президент України, а також проводи громадських організацій в Україні так само, як в діаспорі.

 Яка повинна бути відповідь? Не дешева і не погрозлива. Відповідь повинна дати Папі Франтішеку зрозуміння, що він зробив помилку, що він діяв не в користь українського народу і людей взагалі, а задля політичної кон'юнктури, що він скривдив своїх людей, які сумлінно і радо входять під його омофор, і тих, які, хоч не входять безпосередньо, сумлінно шанують його позицію та його особу. Треба дати Святійшому Отцеві до зрозуміння, що він пішов з вовком, лишаючи своїх овець напризволяще.

 Цей епізод не можна ні промовчувати, ні ізолювати, бо він вказує на ширшу проблему в Апостольській Церкві. Він повинен стати поштовхом реформи в Церкві, де довго і історично існує авторитаризм римської столиці переважно в особі папи римського. Правда, відбулися певні реформи у напрямку демократизації, тобто більше включення вірних до церковної праці та рішень, але з часом авторитаризм центру знов почав переважати. Сьогодні потрібно Церкву демократизувати. Не можна центрально вибраними людьми вирішувати все духовне, а також і світське. Це може робити тільки Бог і людство створене у Його уподобі.

 І в кінці, Папа Франтішек повинен визнати свої помилки і просити прощення перед Богом і перед українським народом.

 6 лютого 2016 року Аскольд Лозинський