Остап Ножак: «Коли перейшов до поезії дорослої – пізнав первинність смислу»

Одніє умови не зміг виконати переможець нинішньої премії Metaphora, а саме – розпити пляшку вина з тим, хто її вручатиме. Ні остап Ножак, ні пан Марк Белорусець не змогли піти до будь-якого чернівецького ресторану, щоб прозвучали фарактерні звуки і “корок геть!”…
Остап не вживає жодного алкоголю взагалі, а пан Марк саме знаходився у дворику Целана на традиційній акції поетичного фестивалю.
Замість цього Остап дав мені інтерв`ю, і чомусь мені здається, що це має стати новою умовою в оголошенні наступного конкурсу 2013-14 рр.
Дуже відповіді незвичні…

- Цього року Ви на премію подавали кілька перекладів з польської. Скільки їх взагалі робите – щодень, у місяць, за рік?

- Важко казати про якусь системність чи бодай періодичність, бо перекладаю на дозвіллі, як і більшість українських перекладачів. А того дозвілля як кіт наплакав. Мрію про те, аби день-два в тижні відводити на роботу з текстами. Поки що такі дні трапляються дуже рідко. Цього року на премії мене виручило те, що ще сім років тому я переклав есей Радослава Новаковського “o czytaniu oczu ta?czeniu” і відклав його до шухляди, аби вистоявся. Щойно цього року підняв. І добре, що тоді не подавав до друку, бо цього року багато чого в перекладі переробив, уточнив.

- Наскільки Вам важливі інші варіанти перекладу того ж тексту, створені до Вас?

- Усе залежить від рівня того перекладу, від школи, періоду, в який він робився. З одного боку, є з чим порівняти і побачити, що добре, а що зле. Це, звичайно, добре. Але бувають прикрі випадки (прикрі, власне, для мене), коли дізнаюся про чийсь переклад постфактум, коли вже свою роботу зробив. Отоді залишається тільки вчитися на своїх помилках.

У будь-якому випадку, інший переклад того самого тексту – це завжди цікаво. І, я б сказав, професійно. Бо стають помітними почерк конкретного перекладача, різні школи, різне ставлення до оригіналу. Якраз тепер маю нагоду над цим спостерігати в бібліотеці, де працюю: у нас окремо відібрана світова поезія. Гортаю численні видання віршів одного й того ж автора – у різних інтерпретаціях – і помічаю ці всенькі нюансики, на котрі здатне ще не зовсім досвідчене око перекладача-початківця (отак розповідаю Вам, а сам ловлю себе на думці, що мислю позаземно, як людина, котра собі літає у хмарах і перекладає у вільний час, для власного задоволення… ще не прийшло відчуття отого систематичного конвеєрного перекладання… може, це й добре…).

- Чому цікавіше перекладати сучасних авторів?

- По-перше, серед сучасних авторів безліч верлібристів, а саме верлібром, я переконаний, найкраще передається суть, концентрується увага на мові, на сенсах, на відтінках. Але це творчий бік справи. А практичний… З сучасним автором легше домовитися про копірайт, ніж з колишнім, правда?

Хоча… зрештою, є багато авторів, які не сучасні тобі, але суголосні. Так часом буває, історія йде по колу, примикаються точки з різних півкуль і відчуваєш людину дуже близько, а між вами – століття і більше. От, наприклад, Боґуслав Фаліцький. Що я про нього знаю? Майже нічого. Ґуґл не допомагає, через колег вийти на нього – не вийшло. Маю книжку віршів, видану в кінці сімдесятих (тобто змінилося як мінімум три потоки поезійних дискурсів). Але коли читаю, то таке відчуття, то написала людина тут же, на днях. Рука сама тягнеться перекласти, аби ці тексти стали хоч на йоту твоїми і щоб ти пережив той самий катарсис, котрий, вочевидь, пережив і автор. І аби такий самий катарсис відчув і читач перекладу.

Або – недавно читав сонети Мікеланджело. І знову те саме відчуття: автор десь поруч, дихає з тобою одним повітрям.

- Плануєте якусь книжку перекладів?

- Так. До цього важко доходять руки і ноги, але – так, планую! Власне, книжка вже є, й не одна. Тільки треба взятися і довести до кінця справу з видавництвами. Знаю, що в цьому я дуже лінивий, але й знаю, що ніхто за мене цього не зробить.

- Як пов’язане перекладацтво з Вашою поезією – що на що впливає?

Напевно, таки впливає – перекладацтво на поезію. Бо після зачитування котрогось автора починаєш писати схоже на нього. Навіть не знаєш, де межа між цим розширенням мотивів і епігонством. Чи це поганий процес? Не знаю… Напевно, ні. Рука виписується. Якщо напишеш щось схоже на позиченого автора і бачиш: воно погане – тоді точно знаєш, що поганого з тебе може вийти, і перестаєш так писати, стараєшся того уникати. Це ніби клубки, котрі ти можеш розмотати і побачити всередині нитку, з котрої все починається. А потім починаєш мотати свій власний клубок – намотуєш, намотуєш і впізнаєш ті ворсинки, що були в оригінального автора, але докладаєш все більше своїх – і в результаті маєш якийсь свій неповторний светр!

- Є якісь тексти, які б дуже хотіли перекласти, однак ще розумієте, скільки треба «підрости»?

- Щодня зустрічаю! Мабуть, якщо зміг прочитати в оригіналі й до тебе дійшло – тоді можеш і перекласти… Уся річ у тому, аби вибрати час для перекладу. Бо людина все може, чи нині, чи завтра, чи за тиждень, чи за рік. “Підростання” за рік – таке саме важливе, як і “підростання” за день. Але щоби це зрозуміти, треба, напевно, також “дорости”. Можу чи не можу – мучуся…

- Чи є для Вас різниця у різних школах перекладу українською?

- Коли в 2011–2012 роках перекладав поезію для дітей (а вона вся – римована і то ще й з якими вибриками!), то притримувався першості форми. Тобто передача змісту формою, щонайближчою до оригінальної. Бо ж там – штукарство! Аби дитина прочитала чи прослухала і їй стало одночасно і весело, і цікаво. Аби запам’ятала надовго якісь рядки чи фрази і аби вони потім випливли в дорослому часі гарним спогадом.
А потім, коли знову перейшов до поезії дорослої, то пізнав первинність смислу. І не завжди той смисл можна передати такою ж конструкцію. Мені ж добре: перекладаю зі слов’янських мов. А що робити, якщо – з далеких? З превеликою насолодою перечитую Лукаша-Басьо, але ж у японській ті тексти повинні мати зовсім іншу мелодику.

Запитувала Діана Клочко

Фото - Aalisa Vasilisa, 2012

Джерело: alarum.16mb.com