Останній урок Тараса Кияка

«Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли;
у нас не було зерна неправди за собою»
(Тарас Шевченко, «Доля», 1858 р.)

Тарас Романович Кияк, якого назвали в честь великого Кобзаря, й справді не мав зерна неправди за собою. Попри його значні досягнення у науці, освіті, політиці, він кожну мить свого життя залишався справжнім. Народжений у невеличкому селі Винники на Львівщині, Тарас Кияк всупереч обставинам і неймовірному спротиву, зумів стати професором, доктором філологічних наук, академіком Академії наук, народним депутатом Верховної Ради України другого скликання, автором десятої статті Конституції України, Президентом української Спілки Германістів, одним із найкращих мовознавців у країні. Та, у першу чергу, для мене він був татом, взірцем порядності, відданості своїй справі та любові до України.

Від його батьків-педагогів Тарас Кияк отримав хист і жагу до того, щоби через освіту допомагати молоді ставати кращою. Чисельні відгуки про Тараса Романовича як неймовірного викладача є тому яскравим підтвердженням. Впевнений, що не лише його рідні, але й всі ті люди, котрі знали пана Тараса, запитували себе: чому саме зараз він відійшов у вічність? Хтозна, можливо, його передчасна смерть слугуватиме таким собі уроком професора Тараса Кияка. Для Буковинського краю, зокрема, його відхід буде уроком і нагадуванням того, як цю землю здатна любити людина, котра не була там народженою. До того ж, любити настільки, щоби виявити бажання бути похованою саме тут, у Чернівцях, а не деінде. Ще 1980-х роках Тарас Кияк був співзасновником однієї з перших громадсько-політичних організацій України, «Зеленого Руху Буковини». А дещо згодом – вже співзасновником обласної організації Народний Рух України. Зрештою, разом із Олегом Панчуком і Леонтієм Сандуляком він вважається одним із тих, хто ініціював демократичні процеси у Чернівецькій області.

Особиста наполегливість і довіра чернівчан дозволили йому перемогти на виборах до Верховної Ради України у 1994 році, обійшовши у другому турі представника Компартії. Вже безпосередньо під час самої депутатської каденції Тарас Кияк вважався одним із найбільш активних народних обранців у Верховній Раді України. Чудово пригадую, як батько проводив численні зустрічі із громадянами не лише безпосередньо у приймальній, але й не рідко навіть вдома, жертвуючи при цьому особистим часом. Батько ніколи не відмовляв у допомозі та саможертовно віддавав усього себе звичайним людям. При цьому, він часто любив цитувати слова Івана Франка: «Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати отвіт».

А ще батько неймовірно любив буковинські гори. Меморіальний комплекс, встановлений на найбільшій вершині Буковинських Карпат, горі Яровиці та присвячений Буковинському віче, споруджено саме за його ініціативи. Так само, як і меморіальний комплекс на горі Говерла – це також його здобуток. А внаслідок активного втручання Тараса Кияка свого часу було повернуто іконостас собору Успіння Пресвятої Богородиці, що на вулиці Руській у Чернівцях. До речі, завдяки тому, що народний депутат Кияк став на захист ошуканих вкладників чернівецького трасту «Гарант», цю на той час резонансну справу вдалося перенести на всеукраїнський рівень. Як нещодавно дізнався, батько останніми роками намагався також допомагати й українським воїнам, котрі захищають нашу державу на сході. Так, завдяки його зусиллям одному з підрозділів Збройних Сил України було передано електрогенератор. 

Загалом, для всієї України відхід у вічність Тараса Кияка слугуватиме уроком і свідченням того, як варто саможертовно та, не опускаючи рук, боротися за свої ідеї, переконання та власну державу. Здається, що такі люди житимуть завжди, але це не так. Тому, державі потрібно шанувати їх, доки ще є така можливість. У одному зі своїх багаточисельних інтерв’ю він мовив наступне: «Ми-покоління приречених жити і працювати на прийдешні генерації. В тому наша покута, наше очищення за гріхи перед нацією». Такої щирої самовідданості часто не вистачає сучасним політикам. Для них життя Тараса Кияка є дороговказом того, що політика може бути моральною справою служіння народу, а не просякнутим нещирістю засобом захисту власних інтересів. Він був промовистим взірцем громадсько-політичного діяча з глобальним мисленням, котрий ніколи не забував про власне коріння. До слова, Тарас Кияк був серед тих, кому поталанило бути свідком падіння Берлінського мур та взяти той дух свободи до України, щоби цю саму свободу відвойовувати вже у власній державі. Досі є надактуальним побажання Тараса Кияка, котрим він часто завершував свої яскраві промови: «Зичу Вам позбутися злиднів у домі, злодіїв у державі, рабів у собі».

Ось такий він, останній урок Тараса Романовича Кияка. Науковця, політика, батька, чоловіка. Його відхід у вічність спричинив відчутний вакуум не лише у серцях його рідних, але й у історії Буковинського краю та і, загалом, України. Нам же залишається пам’ятати про нього, щоби, як казала Ольга Кобилянська, «історія перед нами не згасла і золотої нитки не загубити». Не забувати та продовжувати далі справу Тараса Кияка, боротися, не втрачаючи віри у країну й не опускаючи рук. Саме це було би найкращою подякою йому.

Вічна пам`ять.      

Максим Кияк.

Джерело: Молодий буковинець від 1 лютого 2018 року.