Осінній етюди меланхолії (нічний BukNews)

Дивні настрої притяжної і звабливої меланхолії відвідують мене в ці осінні вечори без вітру, коли рання темрява поволі ховає ознаки заключної пори року.

Я пригадую друзів своєю юності: хто і де опинився, ким став, чим займається.

У цьому б не було нічого надзвичайного, якби не екстраполяції наступних думок, які є, власне, інтерполяціями. Я пригадую нашу молодість, свої очікування, мрії та сподівання і вперше намагаюся уявити собі: «А, що від життя очікували вони? Чи виправдала доля їх сподівання?»

Мене бентежить те, що на ці питання я не знаю що відповісти сам за себе.

А які очікування були у жовтого нині зеленого колись березового листочка, що лежить на підвіконнику у кухні?

 О, Ференц Ліст, як нам вас не стає!

Мені і осені багряній…

В калюжах хвилі. В небі хмари п’яні…

О, Ференц Ліст…

Лиш листя в шибку б’є.

 Валентин Ткач