Осінні тумани Чернівців

Зазвичай тумани мешкають далеко від міста по ярах, долинах річок, у лісах і на болотах.

Та часом буває, що вони, особливо молоді серпанки серед них, вибираються в місто на ніч «на дискотеку».

Тут вони напиваються, як поросята, каламутять весь простір, бавляться з ліхтарями підсвітки будинків старого міста, а з мережею вуличного освітлення граються в «Новий рік».

До ранку вони втомлюються й засинають у дворах, де прийдеться, або просто посеред проїжджої частини доріг. Туманам докучають лише ранкові пси, які глузують над ними і лоскочуть хвостами.

Зазвичай сонце та вітер наганяють їх з міста по домівкам. Але з вітром тумани часто виступають у змові, бо той сам такий же шалапутний, як і вони.

Тому, в такі ранки, вся надія у містян пов’язується лише з сонцем.

Весною та влітку, коли воно встає ранньої пори і ходить високо та все бачить, ці питання вирішуються ще до того, як городяни попрокидаються. А от восени п’яні та похмільні тумани можуть вештатися вулицями та дворами міста аж до обіду, поки сонце не підніметься високо в небо і не побачить весь цей глум.

Тоді молоді тумани і серпанки збираються біля паркових озер, похмеляються там і долиною струмків та річечок спускаються на береги Прута. Та, найзавзятіші баламути, часом чіпляються за штанги тролейбусів і на них «зайцями» їдуть до річки. Пересування дорогами, від цього, стає тягучим і сонним для всіх учасників руху, починають дрімати і пішоходи.

Вже на берегах Прута, в рідній царині, тумани діляться враженнями, регочуть, чухають собі боки і сильно докучають рибалкам, які саме очікують на ранковий кльов.

Тому всьому немає ради аж до наступної весни, хіба що самому звертатися по допомогу до вітру. Але, у мене перед ним борг ще за літню грозу, яку я просив відігнати за Садгору, бо саме мав зустрітися в місті з професором із Праги.

Відтак я тихенько сиджу в домі, ні на що не нарікаю і чекаю на сонце: сидить же спокійно в тумані на гілці сухої берези ворона і нікуди не рипається. 

 Валентин Ткач, Чернівці