Осінь із дружнім інтерфейсом (читання на вікенд)
Осінь. В Чернівцях тихо та непомітно падає листя, а тільця каштанів зовсім по-дитсадковому порозкочувалися у найпотаємніші куточки прохолодного зранку міста. Улюбленець хасидів і гуцулів Василь Бабух поверх літньої червоної футболки з короткими рукавами почав все частіше одягати теплий вельветовий піджак кольору стиглої наддністрівської пшениці, а неперевершені чернівецькі дівчата натягли перші іще тоненькі светри, хоча й з-під них продовжують зовсім по-літньому вперто стирчати кільця у пупцях, які роблять дівчаток схожими на невеличкі ручні гранати.
Восени в місті відбувається традиційне й загалом дружнє осіннє загострення шизофренії на дорогах, особливо цього року, коли міські шляхи заїжджі майстри нечувано ретельно відремонтували. Й у запахах отруйного любистку цих шизофренічних нападів на автошляхах переконуєшся на кожному кроці, що нікому так не важливо обрати дорогу в житті, як даїшнику…
А тим часом новенькі міські бордюри повільно переходять у поребрики. У безхмарному в усіх випадках очікуванні чернівецьких оптимістів з'явилося щось від невмирущої радості ідіотів, а у похмурій ні у що зневірі песимістів – дещо від хронічної понурості дебілів. Міським патологоанатомам вдячні клієнти все частіше телефонують ночами. Чи можливо їм так здається. В стомленому від літньої спраги місті заїжджено відгастролював Діма Білан – «енергія Майдану». Значно побільшало в порівнянні з літом охочих терміново взяти шлюб. Мабуть тому, що шлюб – це подія, після якої чоловік припиняє купляти квіти й починає купляти овочі, а осінь, як не як, – пора традиційних заготовок на зиму. В Чернівцях метушливо й харизматично скуповується картопля, цибуля, перець, помідори й огірки, проїхати або й пройти Руською біля овочевого базару вже неможливо цілодобово. Тут перш за все звертає на себе увагу досить помітне невміння чернівецьких мужчин подати руку дамі, яка злазить із вантажівки з мішком картоплі на плечах. Є речі, які чернівецькі мужчини жінкам не прощають. Це не зради, це – мужність та сила.
Хоча міські жінки, як і влітку, продовжують мати останнє слово в суперечці. Все, що мужчина говорить після цього, є початком нової суперечки. Навіть у багатолюдному натовпі, в середині найвужчого та незручного проходу, наприклад – біля входу до магазину «Міленіум», обов’язково знайдуться дві чернівчанки, які саме в цьому місці поведуть важливу та термінову бесіду. Наприклад, про рівень життя, тобто про те, вище чого хотілося б жити. Восени городянки масово сідають на дієти. Одна знайома, приміром, за 14 днів втратила два тижні. Чернівецькі чоловіки ж цього року надають перевагу БМВ, бо знають як це пишеться. Значне скупчення чоловічого населення спостерігається на так званих «живих базарах», де продаються тварини та інша «рухомість». На зиму обираються домашні друзі. Вимога одна: домашня тварина повинна бути тихою і не завдавати клопоту хазяїну. Ось, наприклад, опудало сови.
Свідомість міських чоловіків восени все частіше спрямовується вглиб, у самокопання, часом навіть із очевидними елементами психоаналізу. Хоча насправді цей психоаналіз є спробою мозку отримати задоволення, яке призначалося для іншого органу. Коли міським чоловікам хочеться почути восени щось розумне, вони починають говорити. Або їдуть на риболовлю. Правда, цього року розлючені риби заклювали на смерть міського рибалку, що впав у воду ставка поблизу знаменитого села Вікно – колиски міських поетів, менеджерів, байкарів та інших щирих городян. Або мрійливо танцюють на весіллях. Бо чернівецькі танці – це така роздумлива гра та мистецтво прибрати свою ногу раніше, ніж на неї наступить партнер або партнерка. Або ж – зарозуміло базікають про музику, хоча говорити про музику – те ж саме, що танцювати про архітектуру. Восени в чернівецьких міжособистісних стосунках сміливо застосовується флірт – ледь помітна межа між одиноцтвом та гармонією.
Часто густо, правда, чернівчани та чернівчанки восени не знають чого хочуть. А якщо не знаєш чого хотіти, потрібно хотіти знань. Один знайомий визначний бізнесмен сучасності довідався, скажімо, що Достоєвський Ф.М., це не радіо, це - книги. І то добре. Навіть найбільш обдаровані чернівецькі діти не знають звідки з'являються люди, а дорослі – навіщо. Тому погані атеїсти помирають, а погані християни відправляються в Ад. Тому ж чернівецькі розлучення, які також вирішуються чомусь саме восени, - це коли амури намагаються повитягати свої стріли після не зовсім влучних пострілів.
Але все це потім. А спочатку живемо. Минаємо три віки чернівецької людини: молодість, середній вік та «Ви сьогодні прекрасно виглядаєте». Втім все рівно весь час переконуєшся, що найпрудкіша істота – чернівецька бабуся – ровесниця паровозу, яка заходить у тролейбус маршруту №2 і бачить лише одне вільне місце…
Восени гостріше постають проблеми виховання. Вони є в Чернівцях гострими будь-якої пори року, але чомусь саме восени дають про себе знати в повний зріст. Коли людину виховує лише вулиця, вона вчить його не розрізняти дім та буцегарню. Можливо це відбувається тому, що ми не даємо молоді висловитися чи заперечити. А якщо людині довго не давати заперечити, вона забуде всі свої аргументи і втне щось мовчки. Ні, вчителі та вихователі у нас добрі та професійні. Вони мають такий дар переконання, що їм охоче дають в борг навіть банкомати «Приватбанку».
Але декотрі до цієї пори вважають що земля плоска, а тому купують в магазинах глобуси й плющать їх. З цією ж метою нещодавно видано довідник «Коди під’їздів центральної частини Чернівців», щоби якось систематизувати наші знання в цій царині. Хоча й без довідника відомо, що код будь-якого чернівецького під'їзду схований за двома найбільш обдряпаними кнопками замка.
Одні виступають із ініціативою, інші її підхоплюють, треті – ховають. Всі при справі! Але якщо обережно підійти до чернівчанина, який спить, й з усієї сили гаркнути йому на вухо «Тринадцять!», то він тієї ж миті підскочить і почне несамовито озиратися. Це іще раз доводить магічну природу загадкового числа.
Чернівчанин добре знає, що тверезість – сестра закуски. Проте ледь не закінчився трагедією звичайний недільний вечір в родині городянина Ф., який постійно працює безробітним, - написала міська газета «Вечірній посошок». Ф. звично завершав день пляшечкою денатурату із лосьйоном для ніг, коли хтось із друзів приніс з собою півлітра контрабандного «Боржомі». Після перших же ковтків мінеральної отрути Ф. та його гостям стало погано і вони були терміново доправлені у відділення гострої токсикології при міському інституті імені Кахетинського.
Найхарактерніша ознака будь-якого часу: раніше жили краще. В Чернівцях – навпаки. Ми говоримо, що життя прекрасне, але йдемо до крамниці за іще однією пляшкою горілки. Нам начхати на громадську думку, але ми постійно питаємо в оточуючих «Як я виглядаю?». Ми полюбляємо самітність, але міцно стискуємо в руках «мобілку». Ми живемо днем сьогоднішнім, а будуємо плани на майбутнє. У нас далекосяжні плани, але вони мають властивість не досягати вороття. Головне ж, вважаємо ми, – щоб збитків від користі було менше, ніж користі від збитків…
Тому ті, хто спостерігають нас з боку, й чернівецька молодь насамперед, вважають нас лохами. Причому переконані, що лох – це взагалі доля, це вирок й приречення. Так, в цьому щось є, але зовсім не те, що мають на увазі ті, які лохами себе не вважають. Популярне тепер в Чернівцях словечко «лох» означає в перекладі з німецької чи ідіш – бублик. Які ж ми бублики? У нас загалом привітні обличчя, впевнена хода та величезні, хоча й дещо втрачені, можливості. Просто лох сьогодні – це людина, яка поводиться по-старосвітські порядно в суцільному океані нахабства. Тепер на запах здобичі злетілися ті, що народжені плазувати. Знання української мови наразі – як партквиток у недалекому минулому. Те, що нам видається дивним, не здається дивним тим, кого ми вважаємо дивними. Вони не встидаються підібрати на людній вулиці монетку, спустивши штани та присівши, буцім то для інших цілей, й спокійно підбирають цю монетку…
Помітно похолодало. Все частіше робочий тиждень для чернівчан складається із двох понеділків та двох п’ятниць. Тому із розумінням та підтримкою зустріли городяни рішення путчистів Таїланду оголосити середу вихідним днем. Восени чернівчани стають прискіпливішими. Особливо прискіпливо до питань, наприклад, укладки ставляться жіночі перукарі та живі парашутисти. А треба б, щоб інші…
Не треба бути городянином із останніх сил. Необхідно вчитися ним бути. Не потрібно спрощувати оточуючий світ, потрібно намагатися спростити себе. Українець, чи румун, чи росіянин читає книжку зліва направо, єврей – справа наліво. Вони ж можуть одночасно читати одну й ту ж саму книжку! Як це просто…
Ніч в Чернівцях. Тиша. Дружня, осіння ніч. І тільки чути як ростуть ціни на нерухомість…
Володимир Килинич
