Олександр Руснак: «Запровадження державного фінансування політичних партій – ще один тягар для українського бюджету чи початок звільнення політикуму від контролю олігархами?»

Діяльність усіх політичних партій вимагає постійного фінансування. Але гроші у політиці – чи не найбільша загроза демократії, яка не знає кордонів. Корупційні скандали, що час від часу виникають на цьому ґрунті – більшою або меншою мірою характерне явище для різних країн світу незалежно від континенту.

Українська політика, на превеликий жаль, – не виняток. Уже понад два десятки років у діяльності рад усіх рівнів прямо або опосередковано можемо спостерігати принцип «хто платить гроші, той і замовляє музику». Можливий спосіб подолати політичну корупцію запровадити повне або часткове утримання партій за рахунок коштів держбюджету. Саме такий шлях для себе обрали більшість країн Європи та Північної Америки.

Слід віддати належне, що дискусії стосовно впровадження подібного досвіду в Україні стали значно жвавішими після Революції Гідності, адже прозорість діяльності політиків одна з численних вимог Майдану. Але навіть попри спробу проголосувати відповідний законопроект у Верховній Раді серйозних успіхів у просуванні цієї ідеї ми не спостерігаємо. А на фоні інших політичних трендів сьогодення (як то підготовка до місцевих виборів, децентралізація тощо), можемо сміливо сказати, що «віз і нині там».

Якщо ми підтримуємо зміни виборчого законодавства і системи місцевих органів влади (фактично «правила гри» для політиків), то логічно було б додати до першочергових реформ вдосконалення принципів фінансування політичних сил. Саме останнє може стати визначальним для досягнення успіху в реалізації решти задуманих ініціатив. Адже усунення залежності політикуму від фінансової «голки» олігархів неминуче призведе до зменшення стороннього впливу на формування і подальшу роботу депутатського корпусу, а відтак підбір партійних кадрів-політиків-депутатів стане значно якіснішим (зміняться й «учасники гри»). Тільки зміною «учасників» можна досягнути максимального результату, бо ж усі добре знають, що ніякі «правила» не допоможуть, коли хтось веде нечесну гру.

Так, багато застережень є стосовно механізмів розподілу державних коштів між політичними партіями, а ще більше, мабуть, щодо способів контролю за їх використанням. Є й інші суперечливі аспекти. Та наша держава, далеко не перша повинна приступити до вироблення своєї унікальної моделі. З десятків інших прикладів можна підібрати найоптимальніший для наших реалій. Звісно, поспіх рідко допомагає, особливо у таких непростих реформах, але ж ця проблема далеко не нова й вже достатньо добре вивчена в Україні. Необхідно завершувати почату справу. Тим паче питання на часі.

Озвучена тема повинна стати предметом обговорення не лише експертів чи політичних партій, а й широких кіл громадськості. Долучайтеся! Важлива думка кожного.

Олександр Руснак, кандидат історичних наук, голова Виконавчого комітету Чернівецької обласної організації Політичної партії «УДАР Віталія Кличка»