Олександр Бойченко: Жертва стереотипів
Це я, зрозуміло, про себе. Бо є такі, що охоче обзивають жертвами стереотипів кого завгодно, тільки не себе. То я не такий. А такий, що твердо про себе знаю: я – жертва стереотипів. Причому – добровільна. Хоча замолоду траплялося, звісно, й мені часом ляпнути якусь дурницю на кшталт «ганьба стереотипам», «хай живе індивідуальний підхід» або й «деконструкція – наше все». Але з роками, начитавшись не лише шідірідеріданського шарлатанства, а й трохи розумних книжок, я був вимушений усвідомити собі щось цілком протилежне.
Не знаю, чи полум’яним борцям зі стереотипами спадає бодай зрідка на думку, що у своїй, як їм здається, шляхетній і людинолюбній діяльності вони приречені безнадійно кружляти хибним колом. Просто тому, що механізм людського мислення, як і механізм людської поведінки, у принципі не здатен функціонувати без стереотипів, бо стереотипи є його підставовими елементами. Максимум, на що він здатен, – це заміна старих стереотипів новими, а отже – гіршими. Чому гіршими?
Що таке взагалі стереотипи? Це такі «тверді відбитки» в структурі нашої психіки, за допомогою яких ми орієнтуємося у світі, формуємо своє ставлення до нього і відповідним чином у ньому діємо. Відбитки ці – і тут борці зі стереотипами мають рацію – не є результатом нашого особистого досвіду. Навпаки: вони передують кожному нашому окремому досвіду і в цьому сенсі є апріорними. Вам це нічого не нагадує? Мені нагадує, з одного боку, кантівські апріорні форми, категорії і судження, а з іншого – юнґівські архетипи. Перші виступають у нашій свідомості як універсальні закони мислення, другі слугують нам підсвідомими моделями поведінки. І перші, і другі є наперед заданими, притаманними нам від народження і – ще раз – не виникають із досвіду, а уможливлюють його. Звідки вони нам дістаються? Якщо вірите в Бога, вважайте, що від Бога. Якщо вірите в Дарвіна, вважайте, що від еволюції.
У цьому місці уважний читач мені, звичайно, заперечить: стереотипи, скаже уважний читач, на відміну від архетипів чи категорій чистого розуму, вродженими ж не є. Не є. Але повторюю, що й нашими особистими витворами вони також не є. А є – стосовно нашого досвіду – апріорним знанням, є – у найширшому значенні цього слова – міфами, складеними задовго до нас. Бо що таке, зрештою, міфи, як не комбінації стереотипних образів, ситуацій і подій? Парадоксальна сила міфів полягає в тому, що вони можуть скільки влізе прибріхувати в кожній емпіричній дрібниці, але водночас доносять до нас «вічні» істини про людину і світ. Чи гомерівська «Одіссея» є правдою? Борці зі стереотипами мусили б заявити, що ні, бо не може чоловік стільки років повертатися з війни, а його дружина весь цей час щось там ткати й розпускати, а женихи все очікувати в черзі, не кажучи про всіляких циклопів, лестригонів і тому подібні спускання в підземне царство. Усе це – індивідуально розглядаючи кожен епізод – брехня. Але в підсумку складена зі стереотипів давньогрецької уяви «Одіссея» переказує нам значно важливіші істини про людську долю, ніж гори найновіших строго наукових досліджень.
Або, щоб ближче до реалій сьогодення, візьмемо «Катерину»: «Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люде, Роблять лихо з вами». Стереотип? Стереотип. Можна його емпірично спростувати? Легко. Я сам назву не один десяток якнайпорядніших росіян. Штука однак у тому, що, зруйнувавши стереотип «москалі – чужі й лихі люди», ми автоматично підставимо на його місце якийсь інший. Наприклад: «росіяни – прекрасні люди, тільки у них влада погана». Або: «росіяни бувають різні». І для одного, і для другого ми знайдемо море доказів. І що з ближчої відстані, що індивідуальніше ми пізнаватимемо росіян, то більше конкретних правдивих доказів у нас буде. Проте іронічним наслідком цього емпіричного пізнання стане наше віддалення від єдино важливої для нас правди, а саме: Росія загалом уже сотні років є нашим ворогом, від якого треба триматися подалі. Як стереотипно і заповідав Тарас Григорович.
Чи мушу так само детально пояснювати, що я думаю про Крим і Донбас? Я думаю, що попри якийсь відсоток чудових людей, патріотів і так далі, переважну більшість – ту більшість, яка і визначає загальне обличчя регіону – там становлять (у різних пропорціях) совки, криміналітет і олігофрени. І хоча, а точніше – тому, що цей мій погляд є задавнено стереотипним, він водночас є найближчим до істини. У кожному разі значно ближчим, ніж нібито антистереотипне твердження, що Донбас і Крим заселені чудовими людьми, яким просто чогось не дали, не пояснили і не показали. Я не знаю, що їм там дали чи не дали, але я – апріорно – знаю, що чудові люди не можуть так масово голосувати за совково-кримінального олігофрена Януковича. В останніх президентських виборах ці «чудові люди» участі взяти не змогли (а багато з них і не захотіли) – і результат не забарився. Скільки відсотків у масштабах України набрав кримінально-совковий олігофрен Добкін? Отож. І, до речі, ось вам ще одна позитивна функція стереотипів: економія часу і сил. Можна витратити десять років життя і спробувати близько перезнайомитися з усіма жителями Слов’янська чи Краматорська, а можна, покладаючись на стереотипне уявлення, відразу сказати: «Та знаю я, як вони проголосують». І не помилитися.
Тим часом Ярослав Грицак у традиційній «країнівській» колонці з іскрометною назвою «Актуальне» знову заходився поборювати філологічно-літературні стереотипи на тему Сходу. У двох словах історія така: якби Грицак став міністром транспорту, він би влаштував для нашого брата – філолога й літератора, який не вважає Крим і промисловий Донбас Україною – пільгові проїзди в зону АТО: «Бо стереотипи паразитують на відстанях. Натомість мандрівки вчать».
Гм... По-перше, щоб довідатися, як тамтешнє населення блокує пересування українських військ, не обов’язково бачити це на власні очі: є достатньо інших джерел інформації. А по-друге, чому туди не їдуть такі філологи й літератори, як я, неважко зрозуміти з усього вище сказаного. Натомість інтелектуали-соборники мали б сьогодні не актуальні статейки по кабінетах висиджувати, а брати в руки автомати і мчати на захист рідної донбаської землі. Доки ж вони цього не роблять, боюсь, їм не вдасться зруйнувати стереотипне уявлення про публічного українського інтелектуала як про людину, спроможну лише, так би мовити, не мішки носити.
27.05.2014
КОМЕНТАРІ (1)
Тим часом Ярослав Грицак у традиційній «країнівській» колонці з іскрометною назвою «Актуальне» знову заходився поборювати філологічно-літературні стереотипи на тему Сходу. У двох словах історія така: якби Грицак став міністром транспорту, він би влаштував для нашого брата – філолога й літератора, який не вважає Крим і промисловий Донбас Україною – пільгові проїзди в зону АТО: «Бо стереотипи паразитують на відстанях. Натомість мандрівки вчать».
Завдання для Бурбака))))))))
28 травня 2014 10:38