Оксана Палійчук: «Оптимізувати – щоб "вкладати" в освіту, в учня». Школи закривають місцева влада або засновники, але не Департамент освіти

У сільських районах, де є малі села з незначним населенням, ширяться чутки про закриття шкіл. Мова йде про школи, де навчається всього 10-20 учнів, а у класі може бути один-два учні. Утримувати шкільну інфраструктуру за таких умов для держави не вигідно. Зрештою страждають і самі діти, які позбавлені спілкування і відірвані від галасливого веселого шкільного життя. Ми попросили розповісти директора Департаменту освіти і науки Чернівецької облдержадміністрації Оксану Палійчук, яка необхідність проведення оптимізації на Буковині, і які школи ймовірно потраплять під процес оптимізації.

 Кор.: Слово оптимізація, як означення певного процесу, часто вживається останнім часом в освітній галузі. Воно навіть почало лякати тих, хто має дітей шкільного віку і хвилюється – чи зможуть їх чада отримати належну освіту і знання. Утім, здається, не всі добре розуміють процес оптимізації шкільної освіти і, що це означає для держави, учнів і батьків. Але, як реагують на місцях люди, коли чують про оптимізацію?

О.П.: Не всі достеменно розуміють, що таке оптимізація шкільної  освіти, чому вона необхідна. Крім того, на жаль, люди схильні бачити проблему не далі своїх інтересів.

Поняття «оптимізація» досить часто використовують у поєднанні з такими словами та словосполученнями, як «скорочення» (кількості, фінансування, ...), «закриття» (навчальних закладів), «об’єднання» (навчальних закладів), «економія» (бюджетних коштів) тощо. Однак, мета оптимізації не в скороченні, ліквідації чи економії. Оптимізація, як зазначено у Тлумачному словнику української мови, - це надання чому-небудь оптимальних, найбільш сприятливих властивостей, співвідношень; покращення характеристик системи. Іншими словами, оптимізація – це максимізація певного корисного результату (мети, цільової функції, критерію ефективності, …) за рахунок «оптимального» розподілу наявних ресурсів.

В управлінні освітою такою метою оптимізації є якість освіти, якість надання освітніх послуг кожному учневі. Як відомо, якість освіти забезпечується сукупністю показників, серед яких зміст освіти, якість кадрового складу, фінансування (вкладення) в освіту, форми і методи навчання, матеріально-технічна база тощо.

 Тому,  оптимізація шкільної освіти – це не позбавлення дітей права на якісну освіту, а, навпаки, - надання можливостей отримати кращі знання, сприятливіший освітній простір для розвитку як учня, так і педагога. Клас, у якому 20-30 учнів, а не один-два, це дружній колектив спілкування і нових можливостей. Я більше скажу, ми не повинні позбавляти наших дітей повноцінного дитинства і юності. А що вже казати про якість викладання навчальних дисциплін? Немає потрібних вимог, дисципліни, відсутнє нормальне, здорове змагання між учнями.

   Кор.: Таким чином, оптимізація  у вітчизняній загальній середній освіті є неминучою?

О.П.: Вірно. Якщо прагнемо підвищення якості, збільшення видатків на навчання 1 учня – мусимо оптимізувати. Це міжнародна практика. Так, наприклад, скорочення кількості сільських шкіл у Фінляндії тривало понад 20 років: починаючи з періоду рецесії після економічного та політичного колапсу 1990-х років у східно-європейських державах і продовжувалося до 2012 року. За 22 роки чисельність шкіл у сільській місцевості зменшилася з 2093 до 660. З метою зменшення бюджетних витрат на освіту,  в Італії, починаючи з 2008 року було закрито понад 450 малочисельних шкіл. 

Неправильне, нераціональне, неефективне витрачання тих і так недостатніх коштів, які виділяються на функціонування навчальних закладів з освітньої субвенції, є сьогодні однією з найгостріших проблем загальної середньої освіти в Україні.  Ми прагнемо в Європу, то по-європейськи маємо підходити і до формування і утримання мережі навчальних закладів. Ми маємо відмовитися від бездумного, невиправданого  утримання напівпорожніх шкільних приміщень і перейти до інвестування  у розвиток освіти загалом і кожного учня зокрема. Тобто кожна бюджетна гривня має мати розраховану ефективність. Як зазначає експерт Світового банку Мерсер, фінансування освіти в Україні не відповідає меті її існування, адже у нас переважає постатейне бюджетування, яке не спрямоване на результат. За найбільш поширеними показниками економічної ефективності шкільної освіти на макрорівні, система освіти України, м’яко кажучи, не серед кращих. В Україні середня наповнюваність класів – 17,8 (по Чернівецькій області – 18,2), у Європі 21-23. Середня кількість учнів на одного вчителя в Україні – 9,3 (по Чернівецькій області – 7,7), у Європі - 14-19.  Як правило, коли робимо такий порівняльний аналіз, чуємо закиди: «Якби у нас дороги, зарплати, як в Європі». Безперечно, люди праві. Але ми не можемо чекати, нарікати, безкінечно просити у держави додаткове фінансування, бо ми за будь-яку ціну, прикриваючись старими стереотипами «немає школи – немає села», намагаємось зберегти невиправдано розгалужену мережу навчальних закладів. Хоча всі бачимо, що школа не може утримати молодь в селі, якщо немає роботи. А ті батьки, які прагнуть забезпечити своїм дітям кращу освіту, чомусь минають сільську школу і везуть у сусідню, у районну гімназію.

Кор .: Які рішення Уряду регулюють фінансування освітньої галузі?

О.П.: Ми керуємося постановою КМ У від  14 січня 2015року №6 «Про деякі питання надання освітньої субвенції з державного  бюджету місцевим бюджетам», згідно якої  всі загальноосвітні навчальні заклади утримуються за рахунок  освітньої субвенції.  Розрахунковий показник обсягу видатків освітньої субвенції визначається залежно від її загального обсягу, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості для одного учня загальноосвітнього навчального закладу (постанова КМУ від 26 червня 2015року №435 «Про затвердження формули розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами». Тому забезпеченість коштами освітньої субвенції загальноосвітніх навчальних закладів  напряму залежить від  кількості учнів  в закладі, а також наявності малокомплектних загальноосвітніх навчальних закладів, наповненість класів  яких не перевищує 11,7 учнів.

Згідно з розрахунком Міністерства фінансів, вартість утримання одного учня в загальноосвітньому навчальному закладі по Україні у 2015/2016 н. р.  становила – 8,9 тис. гривень. Відповідно до формули, при фінансуванні навчальних закладів враховуються умови  функціонування закладу (сільська, міська місцевість, гірський район тощо), тому сума коштів, яка виділяється на одного учня по районах дещо відрізняється, але в межах району вона повинна бути приблизно однаковою. Однак, через те, що в районах є малочисельні школи, які за будь-яку ціну намагаються зберегти, здійснюючи розподіл фінансування між закладами, свідомо «недодають» великим, потужним закладам, які й забезпечують хороші результати навчально-виховної роботи.

Кор .: Ви можете навести приклади фінансування шкіл у районі, області?

О.П.: Без прикладу ви не зможете уявити реальної картини. Тому, наприклад, витрати на навчання 1-го учня на рік у Заставнівському районі у 2016 році склали 11 тис. 700 грн. Тобто, 11 700 держава вкладає в навчання, виховання і розвиток кожного учня Заставнівщини з освітньої субвенції. Порівнюємо, кошторис Горішньошерівецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, у якій навчаються 331 учень, мав би скласти, множимо 331 на 11 700, отримуємо 3 872 700 грн. Однак, у 2015-2016 н.р. на школу виділено тільки 2 821 484 грн. Чому даному навчальному закладу «не додали» мільйон, який мали б потратити на покращення матеріально-технічної бази, закупівлю спортивного інвентарю, функціонування секцій, гуртків тощо? Даний заклад недофінансували тому, що за рахунок «недоданих» йому коштів, утримують інший заклад, якому через малу кількість учнів власних коштів не вистачає. Наприклад, Кулівецький НВК, у якому навчаються 59 учнів, мали б профінансувати за тим самим принципом на 690 тис. грн., а кошторисом на 2015/2016 н.р. даному закладу передбачено суму 1млн. 066 тис грн., бо саме така сума необхідна  на утримання закладу.

                 Таким чином, дисбаланси у фінансуванні середньої освіти в Україні пов’язані  з утриманням малочисельних  сільських шкіл, які «з’їдають» левову долю коштів, натомість відбувається хронічне недофінансування великих  шкіл, які, як правило і забезпечують найкращу результативність навчання. Чи справедливо це?

Кор.: До речі, це правда, що у таких малих школах один вчитель може викладати кілька предметів одразу?

О.П. Такі випадки непоодинокі.  У школах з малою наповнюваністю учнів один учитель викладає кілька навчальних предметів. У такій школі неможливо організувати повноцінну заміну уроків, вчитель не має повноцінного середовища професійного спілкування, обміну досвідом, підвищення рівня педагогічної компетентності.

У більшості класів таких малочисельних шкіл, де менше 5-ти учнів, організовано індивідуальне навчання. Так, наприклад, у Кельменецькому районі на індивідуальному навчанні перебувало 128 учнів, з них 22 школярів за станом здоров’я, а 106 – з інших причин. На забезпечення індивідуального навчання бюджетом району спрямовано видатки в сумі 2439,6 тис. грн. (видатки на 1 учня в рік становлять 19,1 тис. грн.). Не ставлячи під сумнів потребу в індивідуальному навчанні для учнів за станом здоров’я, слід переглянути інші підстави надання такого навчання, адже  такі діти позбавляються повноцінної навчальної, позакласної, спортивно-масової, виховної роботи, що не сприяє соціалізації учнівської молоді. Є проблеми з організацією харчування, медичного обслуговування дітей. Слід зазначити, що, наприклад, у Кельменецькому районі видатки, спрямовані на забезпечення індивідуального навчання для учнів практично перекривають потребу району у додаткових коштах.

Кор.: Ви достатньо навели аргументів на користь оптимізації. То що ж буде далі?

О.П.:          Для Чернівецької області з державного бюджету виділено кошти освітньої субвенції в сумі -1 136 418,9 тис. грн., що не покриває повністю потребу в коштах на утримання наявної мережі загальноосвітніх навчальних закладів нашої області. Відповідно, до показника наповнюваності класів – 11,7, закладеного у формулу розрахунку освітньої субвенції, про що вже зазначалося вище, у Чернівецькій області 117 малочисельних навчальних закладів зі 430-ти.

Подолання проблеми незабезпеченості коштами освітньої субвенції на утримання загальноосвітніх навчальних закладів Чернівецької області може бути вирішено за рахунок здійснення заходів оптимізації або ж покриття додаткової потреби за рахунок коштів місцевих бюджетів. Ми маємо розуміти, що власні надходження місцевих бюджетів можна знову ж таки «вкласти» в учня, в оновлення компютерної техніки, закупівлю навчальної, художньої, методичної літератури, спортивного інвентаря, роботу гуртків, секцій за інтересами тощо, а не утримання малочисельних шкіл, класів.

Тому ми мусимо оптимізувати. Звичайно, це треба робити виважено, поступово, обгрунтовано, на благо учня, за умови організованого підвозу та забезпечення якіснішого освітнього середовища. Над цим маємо працювати усі разом – виконавча, представницька влада, органи місцевого самоврядування, громадськість. Шляхи оптимізації можуть бути різні, відповідно до кожної конкретної ситуації: 1) реорганізація закладу, шляхом зниження ступеня (школа І-ІІІ ступеня у школу І-ІІ ступеня; школа І-ІІ ступеня у школу І ступеня); тимчасове призупинення набору до певного класу, класів (особливо у старшій школі, звичайно, для таких дітей має бути організований підвіз до сусідніх потужніших закладів); оптимізація мережі класів; зменшення індивідуальної форми навчання, надання можливості дітям навчатися у повноцінних класних колективах.

      Наголошую,  що відповідно до п.6 ст.11 Закону  України «Про загальну середню освіту» (в редакції Закону 20.06.2016 ) реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради, державної і приватної форм власності - за рішенням засновника (засновників). Ні департамент освіти і науки, ні місцевий орган управління освітою школу реорганізувати не може. Підкреслюю, що це право місцевої ради і засновника. Тому місцева рада має розуміти свою відповідальність за якість освіти у кожному навчальному закладі. І якщо вона ні за яких умов не погоджується на оптимізацію, хай дофінансовує заклад з власних доходів місцевого бюджету, але ніяк за рахунок ущемлення іншого навчального закладу. Нам треба переборювати «локальний», «місцевий» патріотизм, який стосується окремого населеного пункту. Ми маємо вболівати за всю область, Україну.

      Дане питання потребує проведення широкої роз’яснювальної роботи серед громадськості, що ми робимо і будемо робити. Хто вже добре розібрався в питаннях децентралізації влади, умовах господарювання територіальних громад, той розуміє, що оптимізація вигідна і потрібна.Провівши оптимізацію та реорганізацію ЗНЗ нашої області, відповідно до дорожньої карти оптимізації на 2016-2017 н.р., ми збільшимо видатки на одного учня, що підвищить рівень забезпеченості в середньому на 0,3 – 0,7 тис. грн.

 Мирослав Шевчук