Одному з творців чернівецького міфу Петеру Деманту (Вернону Крессу) сьогодні 100 років

Одному з творців чернівецького міфу Петеру Деманту (Вернону Крессу) сьогодні 100 років

02.08.2018, 08:56
Відтворена у його листах, щоденниках, книгах життєва історія – це історія Чернівців і буремного ХХ століття в подіях одного людського життя.
 
Пізнавши її можна стверджувати напевно: якби Вернон Кресс (свої твори автор підписував цим псевдонімом) з якоїсь причини цього не зробив, чернівецький міф чимало би втратив. Хоча розповідь ця – однаіз сотень тисяч можливих. Подібні до Деманта чернівчани, згідно з твердженням іншого відомого мешканця міста Ґеорґа Дроздовського, були носіями того «поміж простором і часом, що продовжує жити як спомин, допоки хтось його береже як свою дорогу реліквію». Сучасники, знайомі із творцем «Зекамерона ХХ», «Першого життя», «Мимохідь», відчували його особливість. Можливо тому запевняли: автор належить до іншої, далекої доби і тільки дивом потрапив у наші дні.

За іншої долі цей чернівчанин майже напевно став би відомим мандрівником: відкривачем загублених племен, підкорювачем нових вершин, дослідником дикої природи. Проте навіть за тих обставин, які судилися йому часто не з власної волі, важко втриматися від порівняння цього непересічного, сповненого шаленої спраги життя чоловіка у брезентовій робі з наплічником і саморобним ножем за поясом із героями Фенімора Купера, Джека Лондона чи його улюбленого Карла Мая. Високий, стрункий, із відкритим обвітреним обличчям, альпініст, поліглот, радіолюбитель, фотограф і книголюб, який самотужки вибудував собі хатину на самому краю світу (далі лише Чукотка й Аляска), – він мовби зійшов зі сторінок пригодницького роману. 

Історична довідка

ДЕМАНТ Петер Зиґмундович (1918-2006) – мемуарист, письменник, поліглот, альпініст, мандрівник. Народився в м.Інсбрук (Австро-Угорщина), жив у Чернівцях, Ягідному, Москві.  

Автор семи книг – документальних спогадів, роздумів, подорожніх щоденників, романів – «Зекамерон ХХ века» (перше видання 1992 року; наступні - 2009, 2013), «Первая жизнь» (2001, 2008), «Мої три парохода», «Сибирские миражи» (обидві книги вийшли друком 2003 року), «Мимоходом» (2006), «Перед занавесом» (вийшла 2008 року посмертно) та художніх романів «Зеркало тети Сары», «Золото Монтаны» з часів підкорення «дикого Заходу» в США (обидва твори побачили світ в одному виданні 2000 року).   

Твори підписував псевдонімом Вернон Кресс. Писав німецькою й російською мовами. Твори письменника друкувалися в СРСР, США, Україні, Австрії. Представлені в Бібліотеці Конгресу США, Берлінській державній бібліотеці, Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського та ін.

Усі книги письменника автобіографічні і водночас є біографією епохи, хронікою століття, що серйозно піднімає їхнє значення. Час, зафіксований Петером Демантом в історії, звеличує і його. Життєва історія Петера Деманта – від народження до депортації з Чернівців – загалом типова для багатьох мешканців Західної України, долі яких відкоригувало трагічне ХХ століття. Цей період, власне, як і написані через багато десятиліть спогади про нього, він назвав «Першим життям».

Книгу «Зекамерон ХХ» можна вважати таким собі другим томом відвертої документальної епопеї про найтрагічніше в історії людства ХХ століття. Записи Вернона Кресса про табори – важливе свідчення сучасника найтрагічнішої в історії людства епохи першої половини ХХ століття.

Українського читача – серед іншого – «Зекамерон ХХ» мав би зацікавити сторінками, присвяченими землякам. В’язнів-українців на Колимі було так багато, що уникнути численних згадок про них не міг навіть австрієць. Тому «Зекамерон ХХ» сміливо можна назвати також великою українською книгою про ГУЛАГ – навіть попри те, що написав її іноземець. Зрештою, тим ціннішими є зауважені цим стороннім спостерігачем деталі.

Заключною книгою трилогії є повість «Мої три пароплави», яка має підзаголовок «Записки старого вантажника». Це документальна розповідь про Колиму 50-70-х років, після ліквідації тресту «Дальстрой» й сталінських таборів, поступове туристичне освоєння золотоносного краю. 

Дитинство і юність в Інсбруку,  Чернівцях. Навчання у Європі та військова служба у Бухаресті.  

Народився 2 серпня 1918 року в Інсбруку (Австро-Угорщина) в сім’ї військового лікаря Зиґмунда Деманта, коли ще тривала Перша світова війна. Мати – Паула Демант (уроджена Швайцер), відома у віденських літературних салонах початку ХХ століття подруга відомого поета Петера Альтенберґа.

Хрещеною матір’ю Петера стала титулована австрійська альпіністка  Цісі фон Фікер (Cissi v. Ficker). Саме їй, підкорювачці подвійної вершини гори Ушба, князь Дадешкеліані подарував 1903 року цей символ Верхньої Сванетії. Деякий час родина перебувала в італійському полоні, відтак переїхала до Відня.

Не знайшовши застосування своїм знанням та досвіду у повоєнній Австрії, офіцер Зиґмунд Демант з дружиною і двома дітьми – Ерні та Петером - переїхав до Румунії. Родина оселилася у Чернівцях, де зберігся дух Австро-Угорщини.  

Петер Демант пройшов повний курс навчання в чернівецькій «Гімназії для хлопців імені Куза Воде» з німецькою мовою викладання. Під час навчання познайомився з   Паулем Анчелем - майбутнім Целаном, який навчався в цьому самому приміщенні.

Здобувати вищу технічну освіту поїхав до німецько-чеського технічного інституту в Брно (Чехо-Словаччина). Після аншлюсу Австрії та розчленування Чехо-Словаччина продовжив навчання в Ахенському технологічному інституті (Німеччина).

Як румунський громадянин був призваний на військову службу. Під час військової служби в Бухаресті навесні 1940 року  був англійським перекладачем у «Радіобюро» Генерального штабу (в щоденниках за інші роки місцем служби Демант раз називає «радіорозвідку», раз «радіоперехоплення»). 

1940 рік. Перше встановлення радянської влади у Чернівцях. Депортація.

Після 28 червня 1940 року за досі нез’ясованих обставин опинився у Чернівцях. Після кількох місяців безробіття влаштувався на роботу  до щойно створеного Чернівецького республіканського історико-етнографічного музею.  Друкований орган  Чернівецьких обласного і міського комітетів КП(б)У та облвиконкому газета «Радянська Буковина» в № 93 від 20.04.1941 р. повідомила про успішну роботу лаборанта над описом старовинних турецьких карабінів XVII століття та кінської збруї.

У ніч із п’ятниці 13-го, на суботу 14-го червня 1941 року його, як і тисячі інших буковинців, без суду й слідства, депортували з чернівецького вокзалу до Новосибірська.

 Доля інших членів родини, зокрема, матері і бабусі залишається невідомою.  Батько, який під час війни залишився у Чернівцях,  ймовірно, загинув в одному з таборів Трансністрії. Як з’ясувалося через багато десятиліть, вижила лише старша сестра. 

Заслання до Сибіру. Табори Колими

З Новосибірська Петер Демант потрапив до штрафного лагпункту Іскітім табірного комплексу Сиблаг, де працював на випалюванні вапна.  Зі штрафного режимного табору Іскітім під Новосибірськом, де він встиг уже ґрунтовно дійти, його витребували для роботи на примітивному паперовому млині райпромкомбінату в Пудіно. Через деякий час йому вдалося звідти втекти і кілька місяців протинятися велетенськими Васюганськими болотами, підробляючи чорноробом у місцевих старообрядців.

Арештували втікача Деманта під час сінокосу. Після річного сидіння у підвалі сільської КПЗ, згодом – тюрмі районного МДБ у Колпашово (нині – Томська область) був засуджений.

12 вересня 1946 року Військовий Трибунал Томського гарнізону  засудив Деманта за «розстрільною» статтею 58-1-«а», 17, а також ст.ст. 58-8, 58-10 ч.2, 58-11, 58-14 КК РРФСР («зрада Батьківщині (шпигунство), терористичні акти, антирадянська пропаганда, організований контрреволюційний саботаж») до 10 років виправно-трудових таборів, ще «п’ять дали по рогах» (поразка у громадянських правах на 5 років).

Строк відбував у різних таборах Колими, зокрема, «Піонер»; в тому числі спеціальних таборах Берлагу, зокрема, олов’яній копальні «Дніпровська». Звільнився 25 серпня 1953 року з олов’яної копальні «Дніпровська» після смерті Сталіна.

50-70 роки. Робота вантажником у Ягідному. Заснування туризму на Колимі

Понад чверть століття потому прожив у селищі Ягідне (Ягідний) однойменного району Магаданської області. Позбавлений всюдисущим КДБ можливості працювати за спеціальністю, цей поліглот, що провчився кілька семестрів у технічних вузах Європи, змушений був більшу частину життя трудитися чорноробом-вантажником у торговій конторі управління робітничого постачання (російською – управление рабочего снабжения, скорочено – УРС) у Ягідному. Перебував під негласним наглядом КДБ.

У спортивних довідниках чернівчанина  Петера Деманта  недаремно зазначають як засновника альпінізму й гірського туризму на Колимі. Як мандрівник і першопрохідник він відбувся ще за життя. Серед його альпіністських досягнень – перше підкорення піка Абориген – вищої точки  Верхньоколимського.  Успішне сходження на Абориген 1957 року – одне з перших історичних досягнень  спортивного туризму на велетенському Північному Сході Росії.

Загалом вантажник сім разів підкорив Абориген, провів туди сотні  туристів, навіть дітей. Він знайшов доступніший шлях на пік з вершини Невідомого. Відкритий ним  прохід – і зараз найпопулярніший маршрут, що веде на цю гору. А починається він на перевалі, який носить ім’я Петера Деманта. Колишній чернівчанин першим пройшов тут наприкінці 50-х. Перевал Деманта, розташований за кілометр на південний схід від піка Абориген, використовують для масових сходжень на гору під час традиційних обласних зльотів туристів.

Здійснені у різні місцевості мандрівки часто були першими: географічні об’єкти – вершини й озера, яким Демант давав назви, так само названі на його честь – найкраще тому підтвердження.    Придумані колишнім чернівчанином назви давно прижилися на туристичних картах, надрукованих Комітетом геодезії і картографії Російської Федерації. Нарівні із народженими фантазією  геолога Скорнякова – першовідкривача цього краю. Складені ватажником описи  використали для підготовки путівників Колимою.  Це та частина пам’яті, яку репресований письменник-романтик залишив по собі в суворому краї своєї неволі.

Початок творчості. Спогади про дитинство, юність і табори.    

Наприкінці 60-х – на початку 70-х років, ще перебуваючи у Ягідному,  написав табірні спогади, які пізніше видав під назвою «Зекамерон ХХ століття». Це справжня енциклопедія задротового світу. Фактично це перша табірна хроніка, що уповні відтворює картину та роль табірного виробництва у загальній економіці велетенської країни, – відзначали перші читачі рукопису.  Представляє досвід виживання зеків на тлі грандіозної панорами післявоєнної Колими, коли табірна система  досягла піку свого розвитку.

Наприкінці 50-х та влітку 1980 року, під час відпустки,  двічі приїздив до Чернівців в пошуках тіней минулого. Розповіді Вернона Кресса про мандрівки Радянським Союзом, коли автор ще був невиїзним за кордон, ще чекають на видавця.

Знайомство з журналісткою і редакторкою Іриною Вєчною

Під час численних мандрівок Радянським Союзим, у які вирушав під час відпусток за основним місцем роботи, у Бухарі познайомився з російською журналісткою і редакторкою Іриною Петрівною Вєчною.  Згодом вона стала дружиною Петера Деманта і редактором усіх його творів.  Ірина Вєчная працювала редактором у видавництві «Молода гвардія», редагувала багатотиражку на цілині, була журналістом газети «Комсомольская правда», публіцистом у журналі «Піонер».

Донька радянського генерала Петра Вєчного, який на початку радянсько-німецької війни був членом оперативної групи Генштабу ЗС СРСР для обслуговування ставки Верховного головнокомандування. Навесні 1942 року Петро Вєчний – уже начальник штабу Кримського фронту.

У спогадах генерала-дисидента Петра Григоренка, відомих під назвою «У підпіллі можна зустріти тільки щурів», є згадка про тестя Петера Деманта. Петро Григоренко – той самий координатор діяльності Української та Московської гельсінських груп. Петро Вєчний був першим, хто трапився Григоренку на очі після того, як колективу академії зачитали доповідь Микити Хрущова «Про культ особи та його наслідки».

70-90-ті роки. Переїзд до Москви. Видання «Зекамерона ХХ століття».

Після виходу на пенсію Петер Демант 1976 року назавжди переїхав з Ягідного в Магаданській області  на постійне проживання в Москву до дружини.

Продовжив працю над табірними спогадами.  Перший історичний роман  «Дзеркало тітки Сари»  Петер Демант надрукував на машинці у літні сезони 1983-1984-го року на дачі в Бузланово. Роман «Золото Монтани» написав приблизно на десять років пізніше.

З початком правління Михайла Горбачова, під час політики перебудови і гласності в СРСР,  з’явилася надія на політичну реабілітацію колишнього в’язня ГУЛАГУ та видання документального роману «Зекамерон ХХ століття».

29 листопада 1991 року, військовий прокурор засвідчив своїм підписом, що на підставі п.1 Указу Президента СРСР від 13 серпня 1990 року «Про відновлення прав всіх жертв політичних репресій 20-50 років», громадянина Деманта Петра Зиґмундовича, 1918 року народження, реабілітовано. 

Книга про пережите автором у радянських таборах під назвою «Зекамерон ХХ століття»  уперше вийшла друком 1992-го у престижному московському видавництві «Художня література».   2009 року здійснене друге російське видання… 2013-го український переклад документального роману побачив світ у чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ».

Німецькомовну авторську версію «Зекамерона» – під іншою назвою – надрукували в Австрії  2014 року. 2014 року доктор Курт Шарр  опублікував скорочену німецькомовну версію «Зекамерона ХХ». Книгу «Schaufeln – Schubkarren – Stacheldraht. Peter Demant – Erinnerungen eines Ósterreichers an Zwangsarbeitslager und Verbannung in der Sowjetunion»  презентували на батьківщині письменника: в Інсбруку, і в Чернівцях.

Продовжив писати документальні і художні твори під псевдонімом Вернон Кресс. Є автором двох історичних романів з часів підкорення Дикого Заходу в США, численних подорожніх щоденників, книги спогадів та біографічної повісті «Моє перше життя» про Чернівці між двома світовими війнами.

2000-і роки.

Багато подорожував світом. Відвідав майже всі країни Європи та обох Америк. Зустрівся з численними друзями чернівецького дитинства і молодості, які залишилися з іншого боку залізної завіси.

Петер Демант погоджувався на будь-яку громадську роботу, брав активну участь у заходах московського «Меморіалу», Сахаровського центру, товариства «Возвращение». Відвідував зустрічі репресованих альпіністів, 2004 року завітав на відкриття пам’ятника російській інтелігенції, яка постраждала у період тоталітаризму.  Письменника запрошували для виступів перед школярами з лекціями про ГУЛАГ. Час Путіна (почався 31 грудня 1999 р.) став для Петера Деманта прикрим розчаруванням. Колишній політв’язень негативно оцінював спроби нової влади реабілітувати Сталіна.

Ставлення до незалежності України

Оскільки життя Петера Деманта пов’язане з Україною, київський журналіст Микола Хрієнко попросив тоді старого письменника  написати у спеціальному зошиті побажання нинішнім мешканцям України.

Ось ці слова Петера Деманта:

«За самостійну Україну! – Скільки разів я чув таке гасло, скільки добрих і чесних людей страждало за незалежність «своєї рідної неньки». Там, на далекій, жахливій і водночас прекрасній Колимі, де я провів 32 роки свого життя, українці були особливим континґентом: трималися окремо і стійко, адже вони страждали за свою мрію, яка, мов горизонт, йшла далі й далі, але, як мета, все-таки була досягнута 1991 року.

Я сам виріс у Західній Україні – у прекрасному місті Чернівці, де вдало поєднувалися культури представників різних народів. Але будь-який житель цього міста знав українську мову корінного населення – західний діалект. Румуни марно намагалися переробити назви тих місць на свій лад. Та хіба, наприклад, таку красиву й глибоку в історичному плані назву, як «Стрілецькій Кут», викреслиш із народної пам’яті?! І міська українська інтелігенція була на найвищому рівні – Володимир Залозецький та його рідний брат – найкращий лікар у Чернівцях. Граф Василько і митрополит Віссаріон Пую, який навчався в Духовній семінарії разом із безбожником Йосифом Джугашвілі – майбутнім Сталіним.

Багато, дуже багато українців розкидала доля по різних країнах, але скрізь вони залишалися синами і дочками своєї землі, не втрачаючи, на відміну від інших емігрантів, свою рідну українську мову. І ось наприкінці ХХ століття Україна стала самостійною державою, а її гербом на жовто-блакитному прапорі став тризуб. Так тримати! – бажаю Вам, дорогі мої українці. Довго Ви боролися за незалежність – і перемога тепер Ваша. Колишній багатолітній в’язень колимських таборів (зек № З-1-504)  Петер Демант (письменник Вернон Кресс). Москва. 9 лютого 2005».

2006 рік. Смерть у Москві.

Помер у грудні 2006 року в Москві. Похований на Ново-дівочому кладовищі.

Повернення та популяризація творчої спадщини в Україні

2008 року,  за кошти Чернівців, перевидано повість письменника про міжвоєнну столицю Буковини «Перше життя».

Особисту бібліотеку письменника та його архів вдова Петера Деманта передала у Чернівці. Книги стали частиною книгозбірні Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського. Рукописи творів і щоденники поповнили фонди Державного архіву Чернівецької області.

Державний комітет телебачення та радіомовлення України оголосив про перемогу матеріалу "Гулагівський романтик Петер Демант" (автор – журналіст Юрій Чорней) у номінації "За кращу публікацію у друкованих засобах масової інформації" 2009 року. Її автор став лауреатом премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності.  

2010 року, за сприяння мерії Чернівців, на постійне збереження вдова Петера Деманта передала до Чернівців чотири великі валізи пов’язаних із ним документів. Загалом в особовому фонді Вернона Кресса в Державному архіві Чернівецької області налічується 153 справи постійного строку зберігання за 1923 – 2010 роки, обсягом 7475 документів на 14689 аркушах, у тому числі 972 фотографії. Крім цього, науково-довідкова бібліотека архіву збагатилася виданнями книг письменника, на зберігання до архіву надійшли аудіовізуальні документи (слайди та звукові записи). 

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.