'Оскаженіла банда ОУН': 70 років тому у Чернівцях комуністичний режим розправився з групою студентів

"Оскаженіла банда ОУН": 70 років тому у Чернівцях комуністичний режим розправився з групою студентів

11.03.2018, 11:10

З січня по травень 1948 року у Чернівцях тривало "слідство" у справі 14 студентів, в тому числі Онуфрія Перуна, яких влада звинуватила у націоналізмі. За словами учасниці процесу Орисі Запаранюк (Теляєвої) – єдиного свідка, яка станом на 2018 рік ще  жива, під час слідства хлопців нещадно били, вибиваючи потрібне зізнання. Крім істориків, які дослідили матеріали сфабрикованого процесу, свідчення про розправу залишили обвинувачені та ті, хто їх знав. Зокрема, Петер Демант, який потоваришував у таборі з Онуфрієм Перуном. 

"Близьким другом, із яким значно довше – цілих три роки – Петеру Деманту пощастило товаришувати в таборі, став Онуфрій Перун. «Людину зі справді широким колом знань і духовних інтересів я несподівано зустрів не в конторі, – згадував Демант, – а серед тих, хто працював на загальних…». Про обставини знайомства і зовнішність Перуна Демант розповів таке: «Нижчий на зріст, міцно збитий, молодий, з невисоким, але широким чолом, трохи вилицюватим, п’ятикутним через гостре підборіддя обличчям і дуже спокійними карими очима. Вражав його охайний одяг: бездоганно чиста табірна куртка і відпрасовані штани. Від ранку він працював на брудному приладі, тепер порається з лотком, а черевики ледь не виблискують! Він відповів своєму співрозмовникові неголосно, рівним низьким голосом:

І Фред його не кидає, терпить, не боїться палиці! Так, амікус цертус ін ре інцерта цернітур…

Від несподіванки я вирячився на того, хто говорив, адже це не цитата, відома й шевцеві, як от «темпора мутантур»: це маловідомий Енній!

Пробачте, ви давно з факультету? – ми були тепер не зеки, а люди, серед яких заведено звертатись на «ви».

Минулого року, був на третьому курсі, відповів він німецькою: його чутливе вухо миттєво вловило мою вимову.

А де вчились?

У Чернівцях!

О, я там знаю декого… Ви будете?..

Перун, Онуфрій, дозвольте… він увічливо припідняв картуза – у таборі незвичний рух».

Цього буковинця, про якого письменник докладно розповів у «Зекамероні»,  він не лише вважав «одним із найсвітліших і найпорядніших людей, яких коли-небудь зустрічав за колючим дротом», але й справжнім самородком. Порівнюючи Перуна з відомим російський письменником Віктором Астаф’євим, Демант оцінював друга  значно вище: «загалом у нього [Астаф’єва. – Авт.] скрізь просвічує ота важко набута «культура», і він цим, ясна річ, ще й хизується. Не в приклад українському Мартіну  Ідену, безкінечно тактовному, справді освіченому і скромному Перуну». Найбільш привабливим у ньому було почуття власної гідності й одночасно скромність.

З розповідей сина Перуна – Тараса вдалося уточнити деякі невідомі деталі біографії його батька. За документами, Онуфрій Миколайович Перун народився 22 грудня 1922 року в c. Красне Кросненського повіту тодішнього Краківського воєводства Польщі. (Вернон Кресс місцем народження Онуфрія називає Чикаго, де  його батько був на заробітках).  Життя родини у Польщі, де вона  проживала до Другої світової війни, докладно описано в «Зекамероні». Із документів про освіту Онуфрія Перуна в сімейному архіві зберігся тільки атестат зрілості, виданий державною екзаменаційною комісією Жешувського шкільного округу і довідка про здачу екстерном екзаменів, датовані 22 червня 1945 року. У травні-червні 1947-го,  під час сумнозвісної операції «Вісла»,  родину Перунів переселили до Тернопільської області, до села Ягільниця. У Польщі залишився тільки наймолодший брат Михайло, який утік далі на Захід, під самий німецький кордон.  

Історія дотабірного життя Онуфрія Перуна значною мірою залишається невідомою. Від 1945 року Перун навчався на англійському відділенні філологічного факультету Чернівецького державного університету. Тут познайомився із майбутньою дружиною Єлизаветою Бучинською (5 листопада 1927 р. – 30 травня 1979 р.), яка навчалася на німецькому відділенні. Частину загальних курсів вони слухали разом. За паспортом Бучинська справді була  Єлизаветою, але як на роботі, так і в сім’ї –  з самого дитинства – її справді всі називали Зіною. Під цим іменем вона увічнена також у «Зекамероні».

За не позбавленими очевидних фактичних помилок спогадами ветерана ОУН-УПА Пантелеймона Василевського («Вірного»), під час навчання в Чернівецькому університеті Онуфрій Перун («Сян», «Ворон») уже був референтом пропаганди ОУН у Чернівцях і шефом підпільної друкарні. Так це чи ні, але у судовій справі Перун фігурував як керівник однієї зі студентських груп ОУН, хоча, звичайно, сама справа цілком могла бути сфабрикованою.  Групу з 14 студентів, в тому числі Онуфрія Перуна та його дружину, забрали з третього курсу університету. Арешти провели вночі – до когось навідалися додому, декого затримали в гуртожитку. Перші допити відбувалися у приміщенні, де нині розташований Чернівецький обласний краєзнавчий музей. Саме там розміщалося обласне управління МДБ. Різдвяні свята арештовані «зустріли» вже у слідчій тюрмі МДБ. Це приміщення на нинішній вулиці Шевченка в Чернівцях – поруч із корпусом медичного університету, напроти продуктового ринку. Декого на кілька діб закрили до одиночок, а відтак перевели до тюремних камер. До розрахованих максимум на два ліжка приміщень, які кишіли блощицями, вошами і сексотами,  набили по десять і більше людей.  На допити викликали переважно вночі. «Слідство» тривало чотири місяці.

Світлина від Vernon Cress.

Онуфрій Перун. Фото з архіву Тараса Перуна. 

Про подальшу долю Онуфрія Перуна та його дружини Єлизавети Бучинської, про яку також йдеться у «Зекамероні», відомо зі слів їхнього сина Тараса. Отже, на момент арешту – 7 січня 1948 року – Онуфрій та Єлизавета вже були одружені. Побралися 21 листопада 1946-го року.  У процесі слідства вони, як і решта арештованих студентів університету, визнали, що створили літературне товариство під назвою «Буревій». Проте спецслужби кваліфікували його як Організацію Українських Націоналістів.

За словами учасниці процесу Орисі Запаранюк (Теляєвої) – єдиного свідка, яка станом на 2018 рік була ще  живою, під час слідства хлопців нещадно били, вибиваючи потрібне зізнання. Її саму лише раз боляче вдарив слідчий Ахмедєєв. Про те, як катували решту, через багато десятиліть розповів у спогадах колишній студент фізико-математичного факультету Кузьма Хобзей: «Роздягали догола, кидали на підлогу, капітан Кисельов ставав мені на ноги, майор Клімочкін – старший слідчий стискував мою шию своїми ногами, а капітан Воронов і старший лейтенант Шилін, роздягнуті до сорочок із закоченими рукавами, ставали зліва і справа, брали нагайки, скручені з трьох кабелів із дротом всередині, і періщили мене. Били від голови до ніг та від ніг до голови». Іншого разу били ніжкою від крісла – по голові й руках, якими намагався прикритися, чобітьми у живіт, «витанцьовували» по живому. Справи студентів фабрикували майор Клімочкін,  слідчий Путінцев, капітан Кисельов, капітан В.І.Воронов, лейтенант Амосов, лейтенант Ахмедєєв. Зв’язки студентів з ОУН доведені не були.  (Наглядача з прізвищем Ахмадєєв, колишнього позбавленого звання офіцера, Демант зустрів 1947 року на Колимі. Довідку 1958 року для військкомату, вже після звільнення, Демантові теж підписала людина з таким прізвищем –  працівник райвідділу УКДБ  капітан Ахмадєєв).  

Світлина від Vernon Cress.

З матеріалів справи відомо, що молодих людей провокували секретні співробітники органів МГБ Михайло Станівський і Тарас Слобода. Це підтверджують автори багатотомного видання «Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга друга». Видання містить статтю про репресованих чернівецьких студентів. Провокатори, які діяли автономно одне від одного, отримали завдання створити студентську антирадянську націоналістичну організацію. Один з них пропонував Перунові скликати учасників майбутньої організації і сколотити націоналістичний актив в Чернівецькому університеті, залучивши до осередку студентів інших чернівецьких вузів і навіть з-поза меж Буковини. Інший передав Перунові дві книги творів забороненого Богдана Лепкого. Проте Онуфрій так вдало заховав їх під порогом свого помешкання, що  слідчі не могли знайти книги під час обшуку. Хоча добре знали, що саме шукають, прямо запитуючи:  «Де Лепкий?» За Грушевського, Лепкого, Винниченка, Олеся, Аркаса, Огієнка тоді одразу давали не менше  трьох років, – стверджує Орися Запаранюк (Теляєва). – За збереження антирадянської чи контрреволюційної літератури. Всіх студентів заарештували за доносом Михайла Станівського, на квартирі якого відбувалися збори літературного товариства «Буревій». 

Прокурор Гойхман вимагав для всіх смертної кари. «Перед вами кращі студенти, відмінники університету, медінституту і вчительського інституту, а насправді оскаженіла банда ОУН», – лунало під час судового фарсу 13-15 травня. Підсудні впізнали у залі декого зі студентів, хоча чимало було незнайомих обличь. У підсумку військовий трибунал військ МВС Чернівецької області у складі голови капітана юстиції Кузнєцова, засідателів капітана Наумова і лейтенанта Пятуніна засудив Єлизавету Бучинську (Перун) за ст. 54-1а КК УРСР на 10 років виправно-трудових таборів. Онуфрія Перуна засудили за ст. 54-1а КК УРСР на 25 років виправно-трудових таборів. Якби на той час не була скасована смертна кара, цілком вірогідно, його би розстріляли.

Світлина від Vernon Cress.

Після суду усіх конвоювали до пересильної тюрми, що на нинішній Соборній площі у Чернівцях. Спали на голому цементі. Від нестерпного запаху «параші» і людського поті ставало млосно. Звідси влітку 1948 року розвезли  по таборах. Зачитували прізвища, виводили у двір, наказували чоловікам і жінкам роздягнутися догола… Усе це на відстані 8-15 кроків одне від одного. «Наглядачі по-свинськи глумилися з нас: для обшуку роздягли догола і поставили у ряд, обличчям до дівчат, – розповів Онуфрій Перун Петеру Деманту. – Один ідіот з охорони зарепетував: «Полюбуйтеся, дівчата, що є цінного у ваших мужичків! Більше вам такого не бачити! За двадцять п’ять років ви їх не впізнаєте, якщо випадково не поздихають у Сибіру!». Відтак конвоїри безцеремонно обшукували в’язнів у всіх можливих місцях, – розповів у спогадах Петро Москалик.

Третьокурсницю французького відділення Чернівецького університету Орисю Запаранюк – за переписаний у блокнот вірш про тугу матері за загиблим сином і поштову марку із зображенням Гітлера, яку єдину відібрали з усієї колекції, заслали до Казахстану. Вірш дівчина склала сама, але не зізналася – сказала, що переписала чужий. У ньому, зокрема, висловлювалося сподівання, що скоро Україна звільниться від Москви. У таборі вона провела вісім найкращих молодих років. Проте їй ще випала нагода побачити у Чернівцях могилу свого мучителя – прокурора Гойхмана. З часом донощика, який обмовив студентів, також судили – за плагіат і хабарі, – розповіла Орися Запаранюк (Теляєва). Серед документів справи, пише дослідниця Т.Марусик, зберігається довідка про роботу провокатора в МГБ, в якій зокрема зазначено: «в січні 1947 р. він брав участь у розкритті групи націоналістично настроєної молоді. Любить гроші і давав необ’єктивну  інформацію, допускав провокації. У квітні 1950 р. висланий як член сім’ї куркуля на спецпоселення у Хабаровський край». 22 січня 2017 року Президент України Петро Порошенко нагородив Орисю Теляєву, політв’язня радянського режиму, Орденом княгині Ольги.  

Світлина від Vernon Cress.

«Багато місяців жили ми з ним [Онуфрієм Перуном. – Авт.] в одній секції і коротали довгі зимові вечори у цікавих розмовах, – розповів  Вернон Кресс про табірного товариша. – На його прохання я викладав ту чи іншу частину своїх розумових запасів, наприклад, у царині західної літератури чи мистецтва. Останнє, на жаль, без ілюстрацій мало небагато сенсу, проте Перун радий був дізнатися бодай імена майстрів… Роками ми писали на фанерних дощечках, бересті, старому пожовклому, сірому або напівсписаному папері. Фанеру ввечері вишкрібали, щоби зранку знову на ній писати

Світлина від Vernon Cress.

 Світлина від Vernon Cress.

Світлина від Vernon Cress.

Світлина від Vernon Cress.

 

Світлина від Vernon Cress.

 Ми мали намір продовжити курс англійської літератури, який перервала моя хвороба. Перун так і не встиг його закінчити в університеті, і я допомагав йому наскільки міг.  Ну, тепер пишіть (ми так і залишилися по-європейськи на «ви»): Кіплінґ, Редьярд, народився в Індії 1865 року…  Багато років потім я зберігав блокнот друга, в якому були мої «лекції»: все ж чимало тоді припустився помилок, покладаючись лише на пам’ять! Та хіба дивно: в умовах табору, без єдиного друкованого рядка тексту проштудіювати такий матеріал! Страшно подумати, що сталося б, якби хтось знайшов у мене під час обшуку блокнот з англійськими записами. Я знайшов його у шухляді стола на збагачувальній фабриці, де працював Онуфрій; він не встиг захопити «лекції», коли йому прокричали: «З речами на вахту!»

«Розмови про літературу, на тлі навколишнього жаху, напевно, виглядали карикатурно, лекції, які я сам читав буковинцю Онуфрію Перуну, так само, – йдеться вже у щоденниковому записі Вернона Кресса. – Але пам’ятаю їх як щось надзвичайно вартісне, що скрашувало життя, саме через контраст із тим, що коїлося навколо. Вони нічого не вирішували, а лише прикрашали наше життя, підтримуючи дух і даруючи переконання, що ми ще здатні на такі думки, не перетворилися остаточно на худобу».

Юрій Чорней

Фото з сайту "Меморіалу". 

Використано джерела: 

Кресс, Вернон. Зекамерон ХХ: докуметальний роман/ Пер. з рос. Оксани Пендерецької за ред. Олександра Бойченка; післямова Юрія Чорнея. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2013. – 552 с.

З аудиторії – за колючі дроти: спогади студентів чернівецьких вузів, репресованих тоталітарною системою. – Чернівці: Рута, 1995. – 182 с.

Будна Надія. "Вони прийшл за мною вночі..." Репресована чернівчанка Орися Теляєва відзначає 90-ліття. Молодий буковинець, 22 лютого 2018 року. 

Марусик Т. Студентство Буковини під тиском сталінських репресій (1945-1950).  

Реабілітовані історією. Чернівецька область. Науково-документальна серія книг. – Чернівці: Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Книга перша, 2007. – 960 с.; Книга друга, 2010. – 832 с.; Книга третя, 2013. – 934 с.

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.