Бібліотекар, поет, яка досліджує історію рідного села

Вона не уявляє свого життя без книги і Слова. Ще з дитинства прищеплена батьками любов до книжкової мудрості залишилася у неї назавжди. Саме книги, вважає Родіка Зегря, розвивають уяву, фантазію, розширюють кругозір, впливають на формування характеру та життєвої позиції.

Книгозбірня із покоління у покоління

Оскільки мама Родіки Зегрі працювала завідуючою бібліотеки у Просіці, то з дитинства часто бувала у царстві книг, знайомилась з новими виданнями. Тоді з’явилась мрія мати чималу бібліотеку вдома. Але тоді пані Родіка й не здогадувалась, що це стане справою її життя.

Після закінчення школи навчалась у Чернівецькому вищому професійному училищі радіоелектроніки №15, працювала на заводі „Кварц”. Якось приїхала додому, а мама порадила, що у Карапчеві звільнилось місце бібліотекаря. Довго не думаючи, Родіка Георгіївна перейшла працювати у Карапчів. Згодом здобула фахову спеціальність у Чернівецькому обласному училищі мистецтв. Мама пропрацювала 49 років і передала філію у Просіці доньці. Цьогоріч 1 вересня пані Родіка нарахувала уже 30 років професійного стажу.

На моє запитання що змінилось у книгозбірнях за цей час відповіла:

— Скажімо, у 1970-80-х рр. були соцвиплати бібліотекарям, філії забезпечували канцтоварами, найкращими книгами, навіть пилососом і магнітолою. Сьогодні більшу частину дитячої літератури я придбала за свої кошти. Якби була можливість надавати платні послуги — фонд оновлювався б частіше. А як буде після об’єднання у громади — невідомо. Думаю, це залежить від усвідомлення значення культури і літератури для населення самого голови ОТГ.

Додам, що бібліотекарем стала і донька пані Родіки Тетяна, яка працює у Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка. У цій родині любов до справи передається від покоління до покоління.

Щоб видати власну книгу потрібен не лише талант

Жителі Глибоччини неодноразово чули і читали вірші Родіки Зегрі. Зокрема, і на сторінках нашого часопису. Глибокі поетичні рядки стали для багатьох улюбленими і цілком могли б побачити світ однією або й двома збірками. Адже їх вже чимало. Проте існує бар’єр — потрібна немала сума для публікації. Родіка Георгіївна наводить приклад сусідньої Румунії, де друк книг оплачує держава. Крім того, навіть доплачує автору за роботу.

Першою досліджує історію села Просіка

Якось Родіка Зегря зустрілась зі своїм вчителем математики, який у розмові пригадав, що її прадід мав свого часу у Просіці магазин. У житті нічого випадкового не буває, адже саме після цієї зустрічі пані Родіка почала досліджувати минуле рідного села. Про прадіда дізналась лише, що при в’їзді у село зі сторони Петричанки, де нині капличка, колись встановив великий дубовий хрест „Троїця”.

Родіка Георгіївна розповідає, що про Просіку існують дві легенди. Одна повістує, що колись на території села були розташовані пасіки, які забезпечували медом монастир з Путни. Власне, вся місцевість належала монастирю. За другою легендою давно люди повирізали тут ліс і побудувались.

Родіка Зегря багато дізналась про пережите предками із знайдених у Державному архіві Чернівецької області документів. Просіка вперше згадується у 1657 році під назвою Ферчень. А у 1780 р. сім’я поміщика Модеста Григорчі почала будувати тут церкву. Село вже носило назву Прісикарєнь. Власне, що стало причиною зміни назви — залишається запитанням. Пані Родіка припускає, оскільки знаходила такі відомості, що бояри (поміщики) могли дарувати, залишати у спадок або обмінювати села чи окремі кути. Але стверджувати, що саме так і відбулось з Просікою, не може, оскільки підтверджень поки не знайшла. Робота триває. Було б, звісно, легше, якби мала біометричний паспорт, щоб їздити до архівів сусідньої Румунії. А ще, оскільки матеріали айстро-угорського періоду написані німецькою — потрібна допомога перекладача.

Як мовила моя співрозмовниця:

— Пошуки продовжуються і не скоро завершаться. Працюю для свого задоволення.

Лариса ДУЩАК.

Фото автора.