Нема за Владикою Данилом, останнім в УПЦ КП із перших архієреїв УАПЦ, неправди, щоб присікатися

Після заборони Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату (ЖУРНАЛ №40 від 20.10.2012 р. і ЖУРНАЛ № 28 від 13.12.2016 р.)  Митрополиту Чернівецькому і Буковинському Данилові видавати книги без цензури (до речі, у статті 15 Конституції України сказано: «Цензура заборонена») один із Чокалюків хвалився, що митрополити усунуть Владику Данила. Мабуть, тільки цього та ще пташиного молока бракує невдячному в його раю.

У Моцарта був лиш один Сальєрі, у Данила – всі Чокалюки і іже з ними, хоч нікому з них нічого поганого Владика не зробив. Навпаки.

Митрополит Філарет, захищаючи московські позиції, намагався заборонити українському духовенству створити УАПЦ, бо це «неканонічний» шлях. Він назвав підлеглі Москві єпархії в Україні Українською Православною Церквою і демонстрував шлях «канонічний». Однак саме єпископи УАПЦ взяли його під свій захист і відмили від московського бруду, а через 3 роки Філарет став нашим Патріархом.

Постанови Синоду, що встановили цензуру в Київському Патріархаті є на сайтах www.cerkva.info Київського Патріархату та http://gradleva.com Львівсько-Сокальської єпархії, якою керує митрополит Димитрій і торує собі шлях до патріаршого клобука.

Уперше побачивши список цензорів на чолі з єпископом Епіфанієм (Думенком) (ЖУРНАЛ №1 від 17.03.2011 р.), я згадав два вислови. Один, із комедії Тараса Шевченка «Сон», – «Так оце-то та богиня! Лишенько з тобою…», а другий, народний, – «Не смішіть мої тапочки!».

Адже Священний Синод ухвалив «Покласти на Редакційний комітет Видавничого відділу Київської Патріархії обов’язки перевірки (цензури) богослужбових, богословських та духовно-повчальних видань, які готуються до друку в Українській Православній Церкві Київського Патріархату, на предмет їхньої відповідності Священному Писанню, Священному Переданню і вченню Православної Церкви».

Навіщо ці понти? У нас же – патріархат, а не понтифікат!

Ці постанови не просто загальмували, а фактично унеможливили видання літератури не тільки в Чернівецько-Буковинській Митрополії, а в усіх єпархіях. Думаю, що за цим стоїть не що інше, як спроба створити ще одне корупційне джерело збагачення церковної знаті, що й так «у розкошах превеликих і днює, й ночує». Лиш би сарна не прикидала їх золотом!

Видавничий відділ на власному сайті http://www.vydavnytstvo.org.ua, не додержуючись постанови Синоду (ЖУРНАЛ №1 від 17.03.2011 р.), гордо величає себе управлінням. Цитую. «Структура управління: голова управління протоієрей Олександр Трофимлюк, заступник голови управління Олександр Мирончук.

До видавничого управління входять відділ додрукарської підготовки та редакційний комітет. Редакційний комітет: протоієрей Михаїл Марусяк, протоієрей Віталій Клос, протоієрей Костянтин Лозінський, протоієрей Микола Лагодич, протоієрей Іван Хомин, протоієрей Василь Лозовицький».

Як бачимо, склад цензорів дещо змінився. Трофимлюк уже не комітетчик, а «голова управління», ще й із заступником. «Ми не працюємо, ми – контроль».

Епіфанія в редкомі і слід простив. Будучи спадкоємцем митрополита Даниїла (Чокалюка), не тільки на посаді ректора, він перевершив його, зробивши блискучу кар’єру. Через рік став архієпископом, ще через рік – митрополитом і намісником Патріарха. Видно, недарма, народившись 1979 року (саме цього року майбутній митрополит Богдан Чокалюк після Одеської духовної семінарії вступив до Московської духовної академії) в с. Вовкове Іванівського району Одеської області, Думенко провів дитинство та шкільні роки у сім’ї Богдана Чокалюка в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області і 1996 року закінчив Старожадівську середню школу І-ІІІ ступенів. Не з кожного села, не з кожної школи і не з кожної сім’ї виходять по два митрополити!!

Та повернемось до редкому. Хто ж там залишився? Наприклад, «видатний» богослов, філософ, релігієзнавець і мовознавець Лагодич, тричі кандидат наук і двічі доцент у Чернівецькому університеті, який пише з помилками: «Високоприосвящинійшим Димитрієм», а слово медаль – з великої букви – «нагороджений Медаллю. Думаю, що він уміє добре збирати гроші.

Про інших змовчу.

Не дивно, що, маючи такий кволий редком, Священний Синод допускає ляпсуси, перекручення та граматичні помилки навіть у своїх журналах, під якими стоять підписи Патріарха та інших архієреїв. Невже вони їх не читають, як наші депутати закони?!

Та що там журнали Синоду, коли у виданні Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату 2007 року «Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі Патріарха Філарета (Денисенка)» я тільки при звірці текстів, цитованих в одній книзі, знайшов понад півсотні граматичних помилок і пропусків. А скільки їх буде, коли уважно прочитати всі 1416 сторінок? А це ж «БІБЛІЯ. КНИГИ СВЯЩЕННОГО ПИСАННЯ»!!!

До речі, чому цю «Біблію», накладом 16500 примірників, друкували аж у Білорусі? Невже в Україні не було кому надрукувати? Чи українським підприємствам не потрібні гроші?

Є нарікання духовенства і на «Требник», і «Служебник», що пройшли цензуру з помилками, пропущеними фразами!

Ось робота Видавничого відділу, про надто скромні можливості якого свідчить його сайт. За 5 років там виставлено не більше 40 видань, третина з яких календарі, в тому числі й настінні.

До кого ж тоді має звертатися Владика Данило? Але звертався! І поданий Владикою Данилом у Видавничий відділ «Типікон» 4 роки (!!!) пролежав без руху.

А Видавничий відділ Чернівецько-Буковинської Митрополії, яким керує протоієрей Роман Грищук, видав уже до півтори сотні найменувань книжкової продукції, якою торгують і в київських монастирях, настоятелями яких є члени Синоду, що поставили підписи під її забороною: Епіфаній – намісник Свято-Михайлівського Видубицького чоловічого монастиря; Агапіт – намісник Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Ще одному підписантові, Митрополиту Іоану, отець Роман Грищук відвіз тисячі примірників «Молитовника захисника Вітчизни».

Книгами, виданими Митрополитом Чернівецьким і Буковинським Данилом, охоче послуговуються й інші архієреї та священики по всій Україні. І не тільки Київського Патріархату.

«... І всі люди раділи всім славним ділам Його» (Лк 13: 17), коли Ісус Христос зцілив жінку, що мала духа немочі 18 років; тільки начальник синагоги обурювався, що Господь зробив це в суботу. Ісус назвав його лицеміром (Лк 13: 15).

А хіба наша Церква не в такій же немочі зв’язана сатаною десятки років? Тому особливою популярністю користується «Требник» Митрополита Данила, який доповнив видані в Києві. Може, Патріарх ревнує, і тому в постанові Синоду згадане лиш ім'я Данило, хоч сказано, що й інші «порушують»?

Чи тому, що нема за Владикою Данилом, останнім в УПЦ КП із перших архієреїв УАПЦ, неправди, щоб присікатися? «... Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду» (Лк 13: 27).

Його Святість на Андрія Первозванного (13 грудня) перед Філарета Милостивого (14 грудня) міг вчинити інакше.

 Василь КОЗЬМИК

Газета «Відродження» від 16.02.2017 р.