Навколо Свято-Вознесенського храму в Лужанах купа бюрократії і постійний брак коштів

Про це повідомила депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кобевко. 

 ДОВІДКОВО:

ЛУЖАНСЬКІ ФРЕСКИ ЗАГОВОРИЛИ

 СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ХРАМ НА КІЦМАНЩИНІ НА 150 РОКІВ ДАВНІШИЙ, НІЖ ВВАЖАЛОСЯ ДОСІ

Цей храм у селищі Лужани Кіцманського району ви не зможете побачити з шосейної дороги, яка веде на Снятин. Щоб його відвідати, треба спеціально перетнути залізничне полотно біля спиртзаводу і завернути за ріг. Та попри все, славі Свято-Вознесенської церкви, як найдавнішої церкви на Буковині, це зовсім не шкодить – святиня дуже популярна серед віруючих та туристів. А ледь не щотижня церкву відвідують високоповажні делегації з Австрії, Румунії, Німеччини тощо. А все тому, що давня пам'ятка архітектури таїть безліч загадок. Найперша з них – коли ж насправді цей храм був збудований?

 – До минулого року історики роком заснування Вознесенської церкви вважали приблизно 1453-55 роки, – каже вчитель християнської етики і дяк Свято-Вознесенської церкви в Лужанах Ярослав Якуб'як. – Оскільки в архіві зберігається купча грамота тих років, в якій задокументовано, що литовський боярин Феодор Вітольд за 400 золотих "з усіма правами" купив село Лужани (яке тоді налічувало 30 дворів) у місцевого поміщика Вранича. Ось з того часу вели свою історію й Лужани, і храм з відомими на всю Україну фресками. Але минулого року, коли держава виділила півмільйона гривень на реставрацію храму і майстри Львівського інституту "Укрзахідпроектреставрація" почали роботи, поряд зі знайденими раніше фресками ХV століття відкрилися ніша, а в ній – намальована на стіні ікона. Фреска на вигляд була іншою, ніж знайдені раніше. Відрізнявся і фон, і використані фарби.

Литовський лицар підтверджує, що лужанський храм давніший за нього

За словами Ярослава Якуб'яка, у серця художників закрався сміливий здогад – усе свідчило, що знайдена фреска є значно старішою за інші. Але це вже піддавало сумніву 1453 рік як рік будівництва Свято-Вознесенської церкви. І днями припущення підтвердилися. Як розповів керівник відділу реставрації живопису інституту "Укрзахідпроектрестраврація" Олег Рішняк, у Вознесенському храмі справді є два види фресок – старші і молодші, ХV і... ХІV століття! Про це свідчать і результати експертизи фарб, які проводились у Києві та Німеччині. "Усі знайдені у Вознесенському храмі фрески є самодостатніми, бо вони надзвичайно добре збережені, – каже Олег Рішняк. – І хоча про точний рік будівництва старовинної церкви зараз говорити передчасно, проте радіовуглецевий аналіз деревини з балок храму з можливою похибкою плюс-мінус 50 років показав, що храм було збудовано наприкінці XIII – початку XIV століття".  Отже, храм у Лужанах десь на 150 років давніший, ніж досі вважалося! Для підтвердження цього факту залишилася формальність – провести археологічні дослідження. Як повідомила автору цих рядків головний спеціаліст управління містобудування та архітектури облдержадміністрації Олена Пушкова, у наступному році заплановано залучити 2 млн 800 тис. грн державних коштів на реставрацію Вознесенського храму і 100 тис. грн передбачено на археологічні розкопки на території церкви.  "Аз єсмь Феодор, зовими Вітолта, раб Христу Богу і Пречистей Богоматери і хтитор святому храму сему" – такі слова читаємо з фрески на південній стіні храму. Цей напис – своєрідна візитівка Феодора Вітольда і свідчення про те, що він справді був ктитором, жертводавцем храму в Лужанах. На фресці зображений і сам боярин – він постає перед нами як литовський лицар в обладунках, зі списом і верхи на білому коні. Дивним чином фреска з лицарем і через п'ять з половиною сотень років розповіла фахівцям правду про вік храму. Радіовуглецевий аналіз виявив, що штукатурка з фрески поміщика Вітольда має інший склад і є значно "молодшою" за штукатурку в інших місцях храму. Себто, припущення про те, що Вознесенський храм давніший за боярина Вітольда підтверджується. Вочевидь, литовець просто зробив капітальний ремонт храму чи відновив його.  До речі, під фрескою є вмурована у стіну гробова ніша, у якій і сьогодні покояться останки Феодора Вітольда. Також біля фрески Вітольда є зображення з двома загадковими жінками у середньовічних хустинах на голові. Над їхніми головами німбів немає, себто вони не святі. Тож постає питання: хто ці жінки? Чи це не дружина і донька литовця? На фресці з жінками є напис, проте зараз його неможливо прочитати, тому запитання наразі залишається без відповіді. Ще один цікавий факт: за словами пана Якуб'яка, Феодор Вітольд був ще й власником села Репужинці Заставнівського району, однак там жодних згадок про поміщика не збереглося. Можливо, литовцю просто більше подобалися Лужани? Бо й храму помагав, і на фрески в ньому потрапив, і похований тут, а не в Репужинцях. Хтозна...

У Вознесенській церкві ікони... без очей! Їх з'їли сліпі

Всюди на стінах Вознесенського храму бачимо багато написів, особливо дат – 1546, 1624. Кожен з них щось би мав означати. Крім цього, на стінах із чудово збереженими фресками є безліч слідів від гострих предметів. Це знаки того, що войовничі турки під час своїх вторгнень навіть на стінах сікли мечами такі ненависні для мусульманства православні ікони. Іконостас теж гідний храму – старовинний і унікальний, хоча й потребує ґрунтовної реставрації. Він виконаний у стилі українського бароко, а на царських воротах – раритетна старовинна різьба, на якій зображено сон пророка Ісаї. Іконостас спочатку був покритий сріблом, але метал окислився, відтак зверху його вже кілька разів перепозолочували. А образи іконостасу щонайменше 4 рази перемальовували зі старих ікон. Декілька десятків років тому, після чергової реставрації, у старовинний іконостас вмістили ікону Святого Миколая, що є прикладом так званого буковинського народного примітиву – зображення, в якому мало фаховості, і де використовується недорогий художній матеріал. Але ця ікона у порівнянні з іншими зразками народного примітиву нашого краю виглядає досить якісною. Престол у вівтарній частині теж особливий – стільниця і ніжки дерев'яні, однак під ними розміщений великий обтесаний камінь. Є у вівтарі і кілька рідкісних ікон. З обох боків у вівтарі є невеличкі півкруглі ніші – одна служить паламаркою, а інша – жертовником, на якій перед Службою Божою священик готує дари для Причастя.  Знову підходжу до стін, щоб детальніше роздивитися розміщені невисоко фрески, і... вражаюся! На жодній іконі, намальованій на висоті людського зросту, немає очей! На кожній фресці фарба виколупана аж до штукатурки! Це перегукується зі свідченнями сивої давнини, з часами виникнення іконоборчої єресі (VIII ст. н. е.) – саме тоді християни, роблячи з мальованих ікон занадто великий культ, навіть причащалися виколупаними з них фарбами. А в лужанській церкві це виглядало так: існувало повір'я, буцімто якщо сліпий з'їсть фарбу, якою були намальовані очі на образі, то Бог має повернути йому зір. От і "лікувалися" незрячі таким чином, аж доки не з'їли усі очі з фресок. Мабуть, на той час у краї жило багато людей з поганим зором – надзвичайно поширеною була катаракта ока.

Храмове свято: на Вознесіння чи на Юрія?

Подейкують, що колись на території храму був монастир. А в невеликій ніші під склепінням храму намальований Георгій (Юрій) Побідоносець, тож цілком можливо, що раніше старовинний Свято-Вознесенський храм в Лужанах був Юріївським. Загалом, про неабияку давність храму свідчать і віконні отвори – можна помітити, що вони були маленькими і згодом розширені. Особливим є вікно у вівтарній частині церкви – воно розміщене не у центрі округлої стіни вівтаря, а зі значним зміщенням вліво. Це робилося з певною метою – заради оптичного ефекту. Відтак зранку під час Служби Божої проміння сонця падало саме на престол. Це додавало таїнству перетворення хліба і вина на тіло і кров Ісуса Христа, яке відбувається під час Літургії, ноток видимого чуда. А ікона Юрія Побідоносця розміщена паралельно до віконця у святая святих, себто швидше за все є головною, престольною. Це ще один доказ на користь того, що храмове свято у Лужанах колись було на Юрія.  У ХІХ столітті настоятелем Вознесенської церкви був високоосвічений і мудрий священик Георгій Дан. Він зробив повний опис храму. Цей документ зберігається в архіві. Цей опис свідчить про те, що дуже багато фресок було замальовано. Притвор церкви добудували у ХІХ столітті, та й крівля церкви теж сучасна. Серед антикварних раритетів є і дві старовинні плащаниці.  Цікавий переказ пов'язаний з однією зі старовинних ікон Христа Спасителя (вона розміщена біля входу, на лівій стіні Вознесенської церкви). Ця ікона, розмірами приблизно метр на півтора – пожертва храму від однієї лужанської кріпачки. Спитаєте, звідки у бідної селянки у той час була чудова мальована ікона таких великих розмірів? Та відповідь проста: образ Спасителя був весільним подарунком молодій селянці від її роботодавця-пана. Але коли молодята принесли ікону у свою маленьку бідняцьку халупу, то... панська ікона зайняла півстіни, а цвях, на який молоде подружжя її почепило, був прибитий аж під стелею! До того ж, частина образа ховалася за столом, дістаючи ледь не до підлоги. Тому молода жінка й віддала цю чудову ікону в старовинну церкву. Там вона милує око парафіян і туристів й досі.  Ще у селищі ходить легенда, що на території церковного подвір'я є криниця, у якій в ХІХ столітті були закопані давні дзвони і обрядовий посуд (чаша, дискос тощо). Та де саме знаходиться – не знає ніхто. Є надія, що під час розкопок вони будуть віднайдені.  Бували в церкві й сановиті гості – вже доведено, що гетьман Петро Сагайдачний під час військового походу на турків у Хотин молився в цій церкві за успіх у битві. Також була тут і велична місцева святиня – мощі покровителя Буковини Іоанна Нового Сучавського. Нетлінні останки святого перевозили на батьківщину (у Сучаву) і цілу ніч рака з мироточивими кістками Іоанна Сучавського, зібравши багато вірних, перебувала у Вознесенській церкві.

Святиня-старожил йде на пенсію

Наразі церква діюча, належить до УПЦ Київського патріархату, а настоятелем у ній служить отець Роман Палійчук. У Лужанах населення наразі складає щось 5 тисяч і незважаючи на те, що у селищі декілька церков, проте більшість жителів у неділю і свята відвідує саме старовинну Вознесенську церкву. Людей привертає дух давнини і намоленість святині. Тому й парафіяни поки що не дозволили робити розкопки всередині храму. Мовляв, зачекайте, доки ми собі збудуємо новий храм. Тож одразу після того, як парафіяни Вознесенської церкви перейдуть до нової святині, стара церква "піде на пенсію" – в ній надалі вестимуться реставраційні роботи і почнуться розкопки. За словами реставратора Олега Рішняка, після цих досліджень святиня-старожил має усі шанси потрапити до списку об’єктів Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.  Відтак будівельні роботи у новій церкві завершуються – зовнішні роботи вже закінчено, триває облаштування інтер'єру. Держава у будівництві нової церкви не допомагає віруючим – роботи проводяться виключно коштом парафіян. Проте нещодавно, на проханням вихідця з Лужан і голови облради Івана Шилепницького, кілька підприємств Буковини пожертвували на зведення нового Свято-Вознесенського храму понад 79 тисяч гривень. Однак керувати будівництвом церкви було нелегко...  – Я понад сорок років працював завгоспом на м'ясокомбінаті, а зараз на пенсії, – каже староста і виконроб Свято-Вознесенської церкви Григорій Заєць. – Тому коли мене запросили стати старостою і очолити будівництво церкви, то погодився. Дякувати Богові, нова церква вже стоїть, скоро буде закінчена і всередині – залишилося накласти ще приблизно 1200 м2 штукатурки і покласти мармурову підлогу. Але особливо я гордий, що фасад нового храму прикрашає чудова мозаїка – пожертва від усієї моєї родини.

Володимир БОТЮК, "ДОБА"

№50 (578), 13 грудня 2007 року