Наталія Степанова: «Весь вік у посадовому кріслі не сидітимеш…»

У трудовій книжці Наталії Лазарівни — мешканки Глибоки більше десятка записів. Так складувалось життя, що довелось працювати бібліотекарем і ткалею на Буковині, потім вісім років на великій рибно-промисловій базі на Далекому Сході Росії. Відтак, як мовиться, знову осіла разом із чоловіком Федором Фроловичем у Глибоці з березня 1982 року. На жаль, Федора Фроловича вже немає серед живих.

Свого часу Наталія Лазарівна закінчила заочно Московський історико-архівний інститут — єдиний вищий учбовий заклад такого профілю у колишньому Радянському Союзі. Словом, багато чого бачила, відчула і пережила, тож на державну службу прийшла з міцним життєвим і трудовим багажем.

— Власне, — резюмує Наталія Лазарівна, — і за одинадцять років роботи головним спеціалістом організаційного відділу райдержадміністрації, і опісля чотири керівником новоутвореного мною трудового архіву зрозуміла головне: з людьми треба працювати з повагою, душевною добротою. Навіть, якшо хочете, з любов’ю. І слід обов’язково пам’ятати, що коли ти вже будеш поза своїми посадами, скажімо, на пенсії і тобі знадобиться якасть довідка, аби тебе зустріли з такою ж увагою і порозумінням. Інакше серцю буде дуже прикро, боляче. Шкода, але чимало осіб будучи при посадах, цього не усвідомлюють, дозволяють собі із зневагою ставитись до відвідувачів їхніх кабінетів. Чого гріха таїти, довелось пережити подібне і самій, коли прийшла в один із кабінетів держслужби за необхідним папірцем.

Після цих слів моя співрозмовниця зробила паузу, злегка зітхнула. Та швидко відійшла, змінила тон розмови. Із великою материнською любов’ю поділилась про свого сина Олексія, який через проблеми працевлаштування в Україні нині лікує пацієнтів у далекій Австралії. До речі, довелось торік їй впродовж більше трьох місяців погостювати в сина, потішитись онуком та онучкою.

— Знаєте, — доповнила свою розповідь Наталія Лазарівна, — у тій Австралії я на власні очі побачила справжню державну турботу про своїх громадян, зокрема і пенсіонерів. Якби хотілось, аби таку нагоду сповна мали люди і в нас, в Україні. Треба все ж сподіватись на краще.

… Символічно, мабуть, що два ювілеї — 70-річчя від дня народження (20 червня) та століття державної служби України (23 червня) у Наталії Степанової майже співпали. Отож, з подвійним святом Вас, шановна ювілярко. Нехай життя радує ще многая літа у доброму здоров’ї та щасті.

Василь ГЕЙНІШ.