Найменша в Україні Чернівецька область стала рекордсменом за кількістю позовів до журналістів

 На жаль, протягом 2014 року поки що не вдалося довести до суду справи з приводу перешкоджання журналістській діяльності, каже юрист. Усі справи, пов'язані зі статтею 171 КК України, зараз на стадії досудового слідства. Щодо дифамації, то рекордсменом за кількістю позовів про захист честі й гідності стала Чернівецька область. Лише там з червня по грудень 2014 року за участю НМПУ було розглянуто п'ять справ.

 Як розповів юрист НМПУ, правоохоронні органи не дуже охоче розслідують справи про перешкоджання журналістській діяльності. Тому він пропонує внести зміни до статті 171 ККУ. Зокрема, за його словами, під визначення «журналіст» повинні підпадати автори, редактори інтернет-сайтів, оператори, фотокореспонденти. Також, на його думку, треба деталізувати поняття «умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», уточнити, що саме під цим розуміється.

 «Ну, і звісно, необхідно підсилювати відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналіста. Вона має бути на рівні відповідальності за посягання на життя, здоров'я співробітника правоохоронних органів. Однак самі законодавчі зміни не означатимуть, що стаття 171 КК України автоматично запрацює. Потрібна справжня реформа силових та наглядових органів, щоб вони не на папері, а по-справжньому перетворилися на правоохоронні органи», - вважає Олександр Тарасов, із яким «Телекритика» поспілкувалася про підсумки захисту прав журналістів у 2014 році.

 - Олександре, у скількох судових справах цього року вам довелося захищати права представників ЗМІ - членів НМПУ? Скільки з них ви виграли? Програли?

- За цей рік українське суспільство стало демократичнішим, люди почали інтенсивно захищати свої права. Як старшому юрисконсульту НМПУ мені довелося брати участь у 17 судових справах, десять із яких уже закінчилися нашою перемогою, а сім поки що в провадженні.

 Найбільш яскравою перемогою цього року я вважаю справу "Павло Бурлаков проти Ганни Андрієвської та інтернет-видання "Аргументи тижня - Крим"», яку ми виграли в лютому 2014 року. Ця справа набула розголосу, бо перший віце-прем'єр АР Криму Павло Бурлаков образився на журналіста та видання за публікацію «Общежитие как пристанище для крымских VIPов. История Павла Бурлакова», в якій зазначалося, що шановний заступник кримського прем'єра, маючи зарплату в 15 тисяч гривень на місяць та їздячи на дорогій машині, прописаний, але не проживає в гуртожитку. Розголошення конфіденційної інформації, на думку посадовця, спричинило йому моральні страждання, які він оцінив у 60 тисяч гривень - 30 тисяч йому мала сплатити авторка публікації Ганна Андрієвська і ще 30 - інтернет-видання.

 Окрім грошової компенсації, можновладець вимагав вилучити з інтернет-ресурсу статтю, знищити всю конфіденційну інформацію, яка стосується фізичної особи Павла Бурлакова, а також редакція мала публічно вибачитися. Зрозуміло, що позовні вимоги не вкладалися ні в які правові рамки. Тим не менш суд тривав майже рік - з квітня 2013-го по лютий 2014-го.

 Паралельно з цивільним процесом кримська влада намагалася притягнути журналістів до кримінальної відповідальності. Прокуратурою м. Сімферополя було порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 182 Кримінального кодексу України - порушення недоторканості приватного життя. Після публічного розголосу та звернень НМПУ до Генеральної прокуратури України справу було закрито.

 Попри адміністративний тиск на суд, який, я впевнений, там був, нам усе ж таки вдалося захистити права членів нашої профспілки. В суді першої інстанції ми виграли лише частково: суд зменшив моральну шкоду з 60 до трьох тисяч гривень і постановив стягнути її лише з інтернет-видання. Водночас суддя Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим І. Іщенко задовольнив вимоги Бурлакова про видалення статті та інформації. А також вимоги про публічне вибачення.

 Рішенням Апеляційного суду АР Крим у цій справі нам вдалося встановити прецедент - конфіденційна інформація може бути поширена без згоди власника, якщо вона становить суспільний інтерес. На цьому неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, однак у вітчизняній судовій практиці до останнього часу це не дуже часто застосовувалось. Особливо якщо йшлося про інтереси державних чиновників.

 - Скільки справ було стосовно захисту трудових прав? Які результати їх розгляду?

- На сьогоднішній день Незалежна медіа-профспілка захищає трудові права в шести судових справах, дві з яких у Чернівцях. «Екс-головний редактор телеканалу ТВА Юлія Сафтенко проти ТОВ "Телерадіокомпанія ТВА" про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі», журналіст Іван Гончарук проти ТОВ «Телерадіокомпанія ТВА» також оскаржує своє звільнення.

 Членів профспілки було звільнено «за статтею» після виходу в ефір резонансного сюжету, який викривав незаконні земельні оборудки у Сокирянському районі Чернівецької області та можливу причетність до них тоді ще першого заступника прокурора Чернівецької області Станіслава Банчука й посадовців Генеральної прокуратури України. Матеріал викликав в області широкий резонанс, і як наслідок - судовий позов пана Банчука до Івана Гончарука й телеканалу ТВА про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації. Судитися з чиновником прокуратури такого рангу важко, тому менеджмент вирішив, що легше позбутися незручних журналістів, та й такий крок міг задобрити розлюченого прокурора. Однак справу про захист честі й гідності разом із партнерами із ІРРП ми виграли. В судовому порядку довели, що журналісти діяли добросовісно і поширена ними інформація є відображенням думки Сокирянської громади про те, хто «кришує» земельну «мафію».

 Але Юлію Сафтенко та Івана Гончарука на роботі ніхто не поновив. Іван Гончарук уже під час судового розгляду справи заявив про залишення свого позову без розгляду. Трудовий спір по Сафтенко продовжує розглядатися в Шевченківському суді м. Чернівці під головуванням судді О. Літвінової.

 У Вінниці ми захищаємо колишнього головного редактора газети обласної ради «Вінниччина» Любов Добринську. Голова Вінницької обласної Ради Сергій Свитка всупереч закону «Про місцеве самоврядування в Україні» перебрав на себе повноваження сесії та вирішив звільнити редактора комунального ЗМІ. Розгляд справи триває.

 Ну й, нарешті, в Києві НМПУ позивається до ТОВ «Телеодин» щодо незаконного, на нашу думку,скорочення працівників телеканалу М1 Тетяни Федорової, Ганни Матвієнко, Оксани Білої. Скорочення було проведено без згоди профспілки, що є грубим порушенням ст. 43 Кодексу законів України про працю. І хоча судді Шевченківського районного суду м. Києва Н. Гиньковська (розглядала позов в інтересах Т. Федерової) та В. Малиновська (позов в інтересах О. Білої), як під копірку написали рішення, що роботодавець в усьому правий, ми оскаржили ці рішення до Апеляційного суду. Справа Матвієнко ще розглядається суддею В. Волошиним.

 - Чи були судові справи щодо перешкоджання журналістській діяльності? Які?

- На жаль, протягом 2014 року не вдалося довести до суду справи щодо перешкоджання журналістській діяльності. Всі справи, пов'язані зі статтею 171 КК України, зараз на стадії досудового слідства. Наприклад, триває досудове слідство за статтями 146, 171 КК України, депотерпілим виступає тернопільський журналіст, кореспондент інтернет-видання «Доба», член НМПУ Назарій Наджога. Попри наявність у слідства всіх доказів, що представник так званої громадської організації «Комітет по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією» Ігор Таловов незаконно позбавив журналіста волі та перешкоджав його журналістській діяльності, в міліції в цій справі досі немає підозрюваних. За словами Назарія, слідство намагається повернути справу так, що автори інтернет-видань не є журналістами.

 Також досі немає підозрюваних у справі про напад на журналістку ТРК «Візит» (Кременчук) Оксану Цокур, яку 16 вересня завідувач організаційно-контрольного відділу Кременчуцького міськвиконкому Валерій Декусар при виході з будівлі суду схопив за руку та протягнув через «коридор ганьби». Злочинні дії чиновника зафіксовані на відео, однак у справі вже змінюється третій слідчий і міліції не вдається встановити особу, яка вчинила злочин...

 У Миколаєві затягується розслідування справи про напад 25 травня члена дільничної виборчої комісії Євгенія Базулько на журналіста інтернет-видання «Корабєл.info» Наталію Бєлову. Спочатку, попри на заяву журналіста про злочин, начальник Корабельного відділу міліції Миколаївського міського управління УМВС Миколаївської області С. Павлов відмовляє у відкритті кримінального провадження. Свої висновки «комісар» робив на підставі перевірки дільничного інспектора, старшого лейтенанта міліції Валентина Міська, який не обтяжував себе переглядом відеозапису подій, а «повірив на слово» Базульку та вирішив, що перешкоджання журналістській діяльності не є злочином. Після скарги до прокуратури було порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 171 КК України.

 Після «ретельного» розслідування 21 жовтня 2014 року старшим слідчим слідчого відділу Корабельного РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області В. Роєвою було винесено постанову, якою кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. На сьогодні постанову скасовано, слідство у кримінальному провадженні триває.

 На жаль, незважаючи на публічні обіцянки керівництва МВС та Генеральної прокуратури України розслідувати справи щодо нападів на журналістів, цього не робиться. Хоча у зв'язку з тим, що зараз у нас діє новий Кримінально-процесуальний кодекс України, порушити кримінальне провадження за статтею 171 КК України стало легше, ніж у попередні роки. Однак притягнути винних у злочинах проти журналістів до відповідальності залишається так само складно, як і за часів режиму Януковича та його «папєрєдніків».

 - Яких розмірів матеріальних відшкодувань від ЗМІ, журналістів вимагали заявники? За що? Чи довелося комусь сплачувати за матеріальні чи моральні збитки?

- Суми були різні від кількох десятків тисяч до двох мільйонів гривень. Наприклад, у позові екс-голови громадської ради при УСБУ Чернівецької області Володимира Вакарюка до місцевих видань - газети «Час», інтернет-видань «БукІнфо», BukNews і незалежного журналіста і правозахисника Геннадія Гекова, моральну шкоду було оцінено у два мільйони гривень. На щастя, жодному журналісту чи ЗМІ, яких захищало юридичне бюро НМПУ, не довелося сплачувати матеріальні чи моральні збитки.

 - І навпаки: чи довелося захищати майнові права ЗМІ? Можливо, авторські права?

- Юридичне бюро НМПУ здійснювало правовий супровід на рівні консультацій, підготовки заяв до Міжнародної та Європейської федерації журналістів, розробки стратегії захисту та процесуальних документів у справі Кременчуцького телеканалу «Візит». Міська влада намагалася забрати приватний канал у комунальну власність. Конфлікт почався ще 2012 року. Суди першої та апеляційної інстанції винесли рішення на користь місцевої влади, Вищий спеціалізований суд України скасував рішення нижчих судів та залишив «Візит» у приватній власності. Влада ніколи не любила програвати, тому розгляд справи перемістився у Верховний суд України. І лише наприкінці грудня 2014 року колегія суддів Верховного суду України поставила остаточну крапку в цій справі, залишивши в силі рішення Вищого спеціалізованого суду України.

 - Чи довелося стикатися з судовими справами щодо цензури? Чи, можливо, такі справи якісно розслідувати?

- Справу про незаконне звільнення головного редактора ТРК «ТВА» Юлії Сафтенко й журналіста Івана Гончарука можна сміливо вважати справою щодо цензури. І незважаючи на те, що формально це виглядає як трудовий спір, однак відсторонення пані Сафтенко від виконання обов'язків редактора дивним чином збіглося в часі з обуренням, яке викликав у прокурорських колах сюжет про причетність С. Банчука та посадовців ГПУ до земельних оборудок. А звільнення «за прогул» (у прогул зарахували ті дні, коли Юлія Сафтенко була на лікарняному, та дні, коли вона займалася розробкою тем та підготовкою нового сюжету), відбулось якраз коли почався судовий розгляд позову Станіслава Банчука про дифамацію.

 Що стосується якісного розслідування, то це дуже важко. Перш за все заважає відсутність бажання міліції та прокуратури розслідувати такі справи. Бо хто може впроваджувати цензуру? Лише менеджмент, який впевнений, що за ним стоїть певна олігархічно-політична група. І як капітан-слідчий буде щось розслідувати, якщо йому керівництво, яке теж є частиною «клану», каже: «Гарну людину чіпати не можна». Згадайте справу з цензурою в УНІАН, медіа-профспілка пише на прокуратуру заяву про злочин - перешкоджання професійній журналістській діяльності (стаття 171 КК України) в формі цензури. На «місце злочину» виходить співробітник міліції. Опитує гендиректора Осадчого, чи впроваджував він в інформагентстві цензуру. Менеджер його запевняє, що в агенції все демократично. І все, слідчий уже переконаний, що тут відсутній склад злочину.

 Зрозуміло, що в таких ситуаціях ми продовжуємо тиск - як юридичний, так і публічний. Звертаємося до міжнародних організацій, зокрема МФЖ та ЄФЖ, які у свою чергу за допомогою міжнародних механізмів намагаються вплинути на українські олігархічно-політичні сили.

 - Чи були 2014 року справи стосовно дифамації? На кого скаржилися? За що? Які результати?

- Рекордсменом за кількістю позовів про захист честі й гідності стала Чернівецька область. Лише там із червня по грудень 2014 року за нашою участю було розглянуто п'ять справ («Бешевлі проти журналіста Галини Єремиці», «Вакарюк проти газети "Час", інтернет-видання "Бук.інфо" та інших», «Агаларов проти газети "Буковина"», «Агаларов проти журналістів Людмили Чередарик, Лідії Кирилюк»; «Банчук проти журналіста Івана Гончарука, ТРК "ТВА"»), в яких висувалися вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації. Проведено 37 судових засідань. І всі рішення - на користь журналістів. Бо представники ЗМІ довели, що в кожному випадку інформація була або правдива, або це були оціночні судження, які не підлягають доведенню чи спростуванню. Лише справу «Агаларов проти журналістів Людмили Чередарик, Лідії Кирилюк» буде переглянуто в апеляційній інстанції.

 Шевченківський районний суд Чернівців під головуванням судді Миколи Данилюка відмовив у задоволенні позову Рустама Агаларова Расім Огли до працівників газети «Версії» журналістки Лідії Кирилюк та власниці й головреда видання Людмили Чередарик. У позові вимагалося спростувати недостовірні відомості, викладені у статті Кирилюк під назвою «Вбивця гуляє на волі...». Позивач просив спростувати як недостовірну інформацію заголовок статті, слова Лариси Савки, матері загиблого Олександра Савки про те, що Рустам Агаларов є вбивцею її сина, а також слова свідка подій Олени Доманіної про те, що Агаларов погрожував їй та вимагав змінити свідчення.

 Стаття являла собою відтворення прес-конференції, на якій Лариса Савка й Олександра Доманіна поширили звинувачення Рустама Агаларова у вбивстві. Позивач вважав, що журналісти, поширивши ці звинувачення, порушили принцип презумпції невинуватості, оскільки нема відповідного вироку суду щодо Агаларова. Суд першої інстанції погодився з доводами представників відповідачів, що, відповідно до практики Європейського суду з прав людини та тлумачення Європейським судом ст. 10 Європейської конвенції, висвітлення журналістами перебігу кримінального процесу, особисті коментарі та відтворення думки потерпілих не є порушенням принципу презумпції невинуватості. Обов'язок утримуватися від публічного визнання особи винною у скоєнні кримінального правопорушення без вироку суду покладається перш за все на органи державної влади та їх посадових осіб.

 - Які види правової допомоги ви надаєте членам профспілки?

- Члени профспілки користуються всіма видами правової допомоги. В нас працює гаряча лінія, на яку журналіст може зателефонувати й отримати правову консультацію. В разі необхідності ми готуємо різні процесуальні документи: заяви, скарги, позови, правові висновки щодо підтвердження статусу журналіста (найчастіше по таку правову експертизу звертаються журналісти-фрілансери та журналісти інтернет-ЗМІ). Й найголовніше, ми представляємо інтереси наших членів в суді. Крім того, ми профспілка, а не просто громадське об'єднання чи творча спілка, й тому, відповідно до закону та нашого статуту, для НМПУ першочергове завдання - захист трудових та соціально-економічних прав її членів. Ми розробляємо рекомендації з питань трудового права, проводимо правову експертизу трудових договорів, забезпечуємо юридичний супровід колективних переговорів та укладання колективного договору. І, зрозуміло, судимося з власниками ЗМІ в разі порушення трудових прав.

 - Чи часто люди прикриваються журналістським посвідченням для вирішення особистих інтересів у побутових справах?

- Не знаю, наскільки часто, але такі випадки трапляються. Це дискредитує журналістську професію. Й ускладнює нам роботу - доведення перед міліцією, прокуратурою та іншими силовими відомствами статусу журналіста для фрілансерів та працівників інтернет-видань. Але ми дуже високо цінуємо престиж професії, й тому наші профспілкові прес-карти можуть отримати лише ті працівники, які безпосередньо займаються збором інформації для ЗМІ та її поширенням. Перш ніж прийняти людину в члени НМПУ, Комітет розглядає наявність у неї публікацій або фото-відео-аудіо-матеріалів.

 - Розкажіть про зміну юридичного статусу КНМП. Столичний осередок остаточно офіційно вливається в НМПУ?

- Ви правильно сказали - «столичний осередок». Сила - в єдності. Раніше існувало дублювання функцій між Київською незалежною медіа профспілкою та ВПС «Незалежна медіа-профспілка України», це були дві різні юридичні особи. І хоча члени КНМП виступили співзасновниками НМПУ, кожна організація існувала з власним статутом, мала власний виконавчий апарат.

 Кілька років тому членами та керівними органами КНМП було прийнято рішення, що фактично Київська незалежна медіа-профспілка припиняє своє існування як юридична особа. А її правонаступником стає Київська міська організація ВПС «Незалежна медіа-профспілка України» (КМО НМПУ), яка діє згідно зі статутом НМПУ та є її складовою. Цього року нарешті вдалося завершити всі юридичні формальності та виконати рішення керівних органів КНМП та НМПУ. КМО НМПУ вже юридично створена, формалізована та повідомила про це легалізуючі органи.

 - Які б зміни до статті 171 ККУ ви б запропонували, щоб можна було ефективно захищати права журналістів? Бо наразі вона не працює.

- Не працює бо проблема не стільки в законі, скільки в тих органах, які мають його виконувати - МВС, прокуратура, слідчі та судді, які розглядають кримінальні провадження по суті. Більшість слідчих, прокурорів-процесуальних керівників не розуміють, що включає в себе диспозиція статті 171 Кримінального кодексу України - «Перешкоджання законній, професійній діяльності журналіста». Для них не зрозуміло, що таке «умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», по голові ж не дали, тілесних ушкоджень немає...

 У слідчих одразу виникає питання, по-перше, кого можна вважати журналістом? Чим підтверджується статус журналіста? По-друге, чому інтернет-видання - це ЗМІ, хоча вони й не зареєстровані? І попри те, що закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів» й інші законодавчі та міжнародні акти містять у собі визначення, що є ЗМІ та хто є журналістом, слідчі, прокурори, судді найчастіше не розбираються, а найголовніше - не мають бажання розбиратись у цій галузі цивільного права. У більшості вони дуже вузькі спеціалісти.

 Зрозуміло, що для таких вузьких «фахівців» у статті 171 КК України треба конкретизувати, хто є журналістом. Під визначення «журналіст» повинні підпадати автори, редактори інтернет-сайтів, оператори, фотокореспонденти. Треба деталізувати поняття «умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», уточнити, що саме ми під цим розуміємо. Ну, і звісно, необхідно підсилювати відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналіста. Вона повинна бути на рівні відповідальності за посягання на життя, здоров'я співробітника правоохоронних органів. На сьогодні при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики створено робочу груу, яка напрацьовує зміни до статті 171 КК України.

 Однак, як я вже казав, самі законодавчі зміни не означатимуть, що стаття 171 КК України автоматично запрацює. Потрібна справжня реформа силових та наглядових органів, щоб вони не на папері, а по-справжньому перетворилися на правоохоронні органи. Тобто державні установи, які захищають право, а не вузькокорпоративні інтереси.

 Фото Максима Лісового