Найбільше на фестивалі комедії в Чернівцях відзначили львів’ян

Завершився восьмий регіональний фестиваль комедії "Золоті оплески Буковини". Він тривав з 22 по 29 жовтня. На сцені музично-драматичного театру імені О. Кобилянської за цей час свої вистави показали театри Львова, Тернополя, Миколаєва, Вінниці, Києва, Чернівців та Ботошан (Румунія). Переможців обирали за 11 номінаціями.  Вистави киян у Чернівцях завжди збирають аншлаги. 29 жовтня на виставу "Жона є жона" за участю таких зіркових акторів, як Богдан Бенюк, Поліна Лазова, Дмитро Ступка чернівчани розкупили квитки за два тижні до вистави. Але після першого акту чимало глядачів, розчарувавшись у режисерському задумі, покинули залу. Водевіль киян не нагадував комедію й нагород на фестивалі особливих не здобув. Відзначали виставу лише у номінації "Кращий акторський ансамбль".

Краща чоловіча роль другого плану
Микола Бажанов за роль Маркіза у виставі
ГОСПОДИНЯ ЗАЇЗДУ
Тернопільський академічний обласний український драматичний
театр імені Т.Г. Шевченка

Краща жіноча роль другого плану
заслужена артистка України Олександра Бонковська за роль Бланки у виставі РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА В КІНЦІ ЛИСТОПАДА
Національний академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької

Краща головна жіноча роль
- заслужена артистка України Лариса Попенко за роль Фени Степанівни у виставі ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК
Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської

- заслужена артистка України Любов Боровська за роль Марії у виставі РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА В КІНЦІ ЛИСТОПАДА
Національний академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької.

Краще виконання партії у музичній виставі
Оксана Ткачова за роль Проні у виставі
ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ
Київський національний академічний театр оперети

За кращу головну чоловічу роль
- народний артист України Євген Федорченко за роль Карела
у виставі РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА В КІНЦІ ЛИСТОПАДА
Національний академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької.

- Арсен Курбанов за роль Голохвостого у виставі
ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ Київський національний академічний театр оперети

Краща сценографія вистави
художник – Наталія Руденко-Краєвська
ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК
Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської

Кращий акторський ансамбль
- ШАЛЕНА, ШАЛЕНА НІЧ Ботошанський театр імені Міхая Емінеску
(Румунія)
- ЖОНА Є ЖОНА Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка (м. Київ)

За кращий режисерський задум та втілення
Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко
ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК
Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської

Краща музична вистава
ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ
Київський національний академічний театр оперети

Краща вистава
РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА В КІНЦІ ЛИСТОПАДА
Національний академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької.

Звання народного театрального критика отримала 
Олександра Якимчук

Найактивніші прихильники театрального мистецтва
подружжя Кардубів Владислав Володимирович та Валентина Григорівна

Найактивніше висвітлення фестивалю
Журналіст – Лариса Хомич

Джерело: molbuk.ua та vidido.ua

ШЕЛЬМЕНКО В ЧЕРНІВЦЯХ АБО ЩЕ РАЗ ПРО КОХАННЯ
«Золоті оплески»: день сьомий

Усе хороше колись добігає кінця. У передостанній вечір комедійного фестивалю чернівецькі театрали зустрілися на виставі Чернівецького академічного обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської «Шельменко-денщик» за п’єсою Григорія Квітки-Основ’яненка у постановці заслуженого діяча мистецтв Віталія Денисенка. 

Осучаснений Квітка

За півтора роки існування вистави вона трохи втратила у жвавості, особливо в другій дії, і найбільше – за рахунок вивертів коліна у героя Дениса Поліщука – Лопуцьковського. Денис любить у пошуках смішного трохи передати солі.

За найперший плюс можна вважати музичне оформлення та оркестр, який є повноцінним персонажем вистави. Співи, танці, дефіле оркестру... Це ще не музична комедія, яку за статусом мав би подеколи ставити наш муздрам, але вже рух до неї.

Безумовно, вдалими режисерськими знахідками здаються і ставок в акваріумі, і звуки ночі у виконанні оркестру, і суцільна «шпаківня» з відкритими ротами (мимохіть згадаєш безсмертну фінальну сцену в Ревізорі» Гоголя!), і ще багато «перлів»...

Всі люди - актори?

Самовіддача кожного актора настільки висока, ансамбль акторів складений так щільно, що важко виокремлювати найбільш вдалі ролі. Тим паче, що кожний з акторів дуже любить свого персонажа. Особливо мені сподобалася старша пара Шпаків у виконанні заслуженого артиста України Богдана Братка і заслуженої артистки України Лариси Попенко. Поважаю цю актрису за те, що вона не переймається тим, як виглядає, щиро віддаючись ситуації на сцені. Коли бачиш, як Фена Степанівна «повелася» на помилкове освідчення, починаєш розуміти, звідки в їхньої донечки Прісеньки (Люсьєна Шутко) такі романтично-непрактичні настрої.

Натомість мати й донька Опецьковські (заслужена артистка України Катерина Чумакова та Ксенія Король), «зіпсовані» Петербургом з його столичним цинічним ставленням до сім’ї, кохання й шлюбу, чудово відтіняють Фену Степанівну й Прісеньку.

А яку чудову комедійну пару складають Богдан Братко й В’ячеслав Стаханов – татусь Опецьковський. Те, що в жодного з персонажів якось «не склалося» із розумом і здоровим глуздом, навіть на користь виставі – та інтризі, що її ведуть Шельменко й «копитан» Скворцов.

Оксана Коновей трохи пережимає на грубості своєї Тпрунківни. Адже підстаркувата панна, може, не зі зла бігає серед військових і сусідів: адже в селі немає для неї інших розваг та інших шансів. Може, варто було б додати й трохи перчику, даруйте знов кулінарне висловлювання.

Мрії над програмкою вистави

На мій розсуд, у парі з Миколою Гоменюком краще виглядав би Віктор Барановський. По-перше, людина не вельможна й не надто заможна, якою капітан Скворцов постає у Основ’яненка, не могла б у молоді ще роки дослужитися до цього чину. Тож Барановському легше дався би трохи старший і не надто романтичний, але вправно паразитуючий на романтизмі) герой у парі з Шельменком-Гоменюком. Дозволю собі зауважити, що серед нас «шельменків» значно більше, ніж один капітанський денщик. Капітан і денщик його – швидше друзі-спільники, аніж командир та підлеглий. Це ж не сьогодні вони зустрілися, пройшли разом «Крим і Рим», а погрози капітанські виписати денщикові палок – швидше ритуал, аніж серйозний примус.

Натомість, з Дмитром Леончиком Олексій Надкерничний міг би скласти пару молодих і зубастих циніків. В одній з чернівецьких газет наголос зробили саме на вимушеності Шельменкових вчинків «у тих соціальних умовах». Безперечно, соціальні умови впливають на людину. Але чому тоді такий привабливий ще й досі Фігаро? А Лєпорелло?

Життя триває

Кожна людина у своєму часі вибирає те, що їй за внутрішнім складом пасує. Один стає героєм, інший – Шельменком. Та занадто романтизувати капітана Скворцова не варто.

Чи закохана в капітана Прісенька? Як справедливо зауважує Евжені (Ксенія Король), любов – одне, а шлюб – інше. Квітка-Основ’яненко як комедіограф відверто кепкує і над романтизмом, який лише тепер дістався зі столиці, де давно уже вийшов з моди...

Цілковито спокійно Прісенька невдовзі стане справжньою поміщицею, господинею, і може, й справді, проживе зі своїм Скворцовим так, як Фена Степанівна зі своїм Шпаком – як не дивно, у любові й злагоді.

Найбільш відвертим тут здається все ж таки Шельменко, бо він одразу ставить перед Шпаком своє зовсім не потаємне бажання: – А зробіть мене управителем…

Весела Мотря (Анна Моргунова) – йому під пару, адже, отримавши в управління Шпакові статки, Шельменко дуже вправно складе й собі дещицю – і стане Мотря за кілька років поважною Мотроною, як там її по батькові... Але це вже будуть персонажі для Карпенка-Карого.

Підводні течії п’єси режисером та акторами, художником-постановником (Наталя Руденко-Краєвська) прочитані, показані, та ще й без нудних повчань, знову ж таки, зі сміхом, з піснями й танцями... Акценти розставлені у більшості випадків делікатно.

А загальне враження від вистави дуже світле. Це свято. Попри все, свято молодості й кохання, комедійних положень і просто Театру.

Останній Форум на канапі

Цю трохи сумну для глядачів річ оголосила завлітчастиною театру Наталка Федорович, яка усі дні фестивалю вправно й дипломатично спрямовувала усі післявиставні обговорення, надавала слово для виступу, не забуваючи нікого.

Ще трохи прямої мови.

Олександра, глядачка: – Уперше бачу ось так, просто перед собою тих людей, завдяки яким я відкрила для себе наш чернівецький театр. На «Шельменка» хочеться приходити знов і знов. Особисто я сьогодні дивилася цю виставу 10-й раз. Пишаюся всіма вами, творчого вам натхнення і вдячного глядача.

Сергій, глядач: – Я завжди знав, що Чернівці – найкраще місто з найкращим театром. Усе витримане, з почуттям міри. Можна було б указати на якісь дрібні недоліки, але не хочу й не буду! Кожного актора знаю в обличчя. Чудова сценографія. Музиканти недарма зайняли своє місце на сцені. А Мотря (Анна Моргунова) – «зажигалка», її темпераменту вистачить грати паралельно дві вистави!

Галина Канарська, член журі: – Спершу передам вітання від Лариси Сєргєєвої, вона мусила повертатися на телестудію, але просила передати: «Безмежно дякую!».

Особисто я хвилювалася перед цією виставою, адже ніколи раніше не бачила робіт Віталія Денисенка. (до режисера) Дякую вам, що не розчарували!
Наталка Руденко-Краєвська (художник-постановник вистави) – справжня знахідка для Чернівецького театру. Музика чудова. Точність, навіть вишуканість гри, справжнє театральне гурманство! Хочеться усім подякувати: останній день і така безмежна радість!

Лариса Недін, член журі: – На цій виставі я нарешті зрозуміла, чому моя донька так вболіває за футбол. Дуже хвилювалася перед виставою: що ж це я сьогодні побачу. І згідна з глядачем Сергієм: сварити немає за що! Твір відомий, можна сказати, заяложений. Але від нинішньої вистави внутрішнього спротиву не було, хіба що Мотря трохи передає куті меду. Делікатна вистава, усі персонажі – чудові. Особливо вразила музика ночі: уперше таке чула! І коли вистава закінчилася, мені хочеться вигукнути, як моїй доньці після перемоги улюбленої команди: – Yes!

Юрій Фантух, член журі: – Дякую особисто режисеру за виставу: є пошук і є знахідки. Є режисерське завдання і є актори, що чудово його виконують!
Я побачив, що наш театр живе і традиції Чернівецької драми живуть у ваших стінах.

Чернівецький глядач заслуговує особливої уваги: відбувається симбіоз сцени й глядацького залу. Дякую акторам! Дай вам Бог здоров’я і ще кращих вистав

Михайло Голубович, голова журі: – Я Денисенка знаю не один рік, але для мене сьогодні відкриття! Я бачив більше 20 «Шельменків», але ця вистава все-таки непересічна. Який Шельменко. Яка жінка Шпака! Чудові другорядні герої! Коли приїжджаєш до нового театру, перше, що прочитуєш – чи єдиний це колектив. А тут дивишся виставу і бачиш: усі персонажі грають наповну, немає другорядних акторів. А Шельменко просто вбив! Приємно вражений. Жодне інформаційне поле не дає , особливо молодій людині, стільки, скільки дає театр. Низький уклін вам!

Віталій Денисенко, режисер-постановник вистави: – Дякую всім за добрі слова. Як режисер, маю деякі зауваження до другої дії, ви всі мабуть знаєте, про що йдеться. Все одно, головне зігране правильно. Феноменальна відданість акторів справі! Я вас усіх дуже люблю. Попри зауваження, залишається та ціль, яку ми ставили: свято театру, феєрверк акторських робіт. Майже всі тексти й музика пісень написані для «Шельменка» у постановці Василька 1944 року. Перенести в сучасну постановку – складно й цікаво. Свято відбулося завдяки акторам. Режисер уже нічого зробити не може. А глядач у Чернівцях – просто шикарний. Усіх вітаю, всім дякую!

В’ячеслав Стаханов, актор: Хочу від усього колективу подякувати Віталію Івановичу! Він надзвичайно делікатний та вихований! З ним так цікаво працювати!Ми вдячні вам за те, що ви вклали в нас! І сподіваємось на подальші зустрічі.

Залишається ще раз нагадати усім, що у понеділок 29 жовтня, перед закриттям фестивалю «Золоті оплески Буковини», о 14.00 відбудеться Форум з драматургами.

А ЗАЙЦІВ ТАКИ ДВА: ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ І НЕ БЕЗ МОРАЛІ
«Золоті оплески»: день шостий

Шостий вечір комедійного театрального фестивалю «Золоті оплески Буковини» нарешті приніс глядачам чисту радість спілкування з комедією без «але». Київський національний академічний театр оперети привіз «За двома зайцями» у постановці художнього керівника театру, заслуженого діяча мистецтв України Богдана Струтинського. 

Оперета – комедія й музика в одному флаконі

Цього вечора було все: класичний літературний матеріал, вдало написане лібрето (Дмитро Шевцов), фейєрверк вокалу й танців, точно зіграні герої і повний набір оперетних амплуа. Музика творчого дуету композиторів Вадима Ільїна та Владлена Лукашова органічно поєднує драматичний матеріал з вокалом, балетом, хором.

Виконавець ролі Голохвостого Арсен Курбанов поки не обтяжений почесними званнями, але має все, аби згодом зайняти провідне місце в афішах: гарну зовнішність, голос, навички драматичної гри (відсутністю яких так часто страждають співаки). Бажано, звичайно, щоби визнання влади наздогнало Арсена раніше, ніж він перейде в амплуа комічних старців.

Загалом у цій виставі не було погано зіграних ролей. Кумедна пара батьків Сірків (народний артист України Валентин Рожков, народна артистка України Людмила Маковецька), лірична пара Степан і Галя (Андрій Орлов, Галина Грегорчак). 

Заслужена артистка України Людмила Бєльська (Секлита) – справжня українська молодиця, переконлива у своєму бажанні якнайкраще прилаштувати єдину доньку. А в ансамблі з Кумою (заслужений працівник культури України Зоя Кравченко) та Попадею (заслужена артистка України Олена Ширяєва) «видають» прекрасні комедійні ситуації.

Найбільше захоплення чернівецького глядача виникло від гри та співу виконавиці ролі Химки Галини Довбні. У танці вона задіює увесь нехитрий реманент – і мухобійку, й швабру. А коли «допомагає» своїй хазяйці Проні витягувати арії, це й смішно, й по-справжньому майстерно.

Та, може, найважче в цій виставі виконавиці ролі самої Проні Прокопівни – Оксані Ткачовій. Маючи гарну зовнішність, точену фігурку, вправний вокал, зіграти незугарну й манірну Проню – треба бути актрисою. Може, тому в кінці вистави так віриш її сльозам, її образі, усій внутрішній трагедії некрасуні, яка мала помилку закохатися…

Писати про цю виставу так само важко, бо неможливо розібрати фейєрверк на окремі іскринки. 

Хоча не можна не відзначити оркестр (диригент-постановник – Дмитро Морозов) і балет (балетмейстер-постановник – Вадим Прокопенко).

Фейєрверк на канапі

Інакше не назвеш радісне й коротке обговорення, коли схвальні виступи глядачів почали повторюватися майже слово в слово. Члени журі виглядали просто щасливими: уперше вистава не потребувала критично-обережних розборів. Тож слово одразу взяв Михайло Голубович, голова журі, який подякував театру оперети за виставу, а директор фестивалю Юрій Марчак одразу ж і підбив підсумки обговорення. І учасники Форуму на канапі уперше розійшлися без відчуття недомовленого і без розчарування. Попереду ще два фестивальні вечори, і найвищі для чернівецького глядача пристрасті!

КУДИ ПОДІТИСЯ ВІД ПОЛІТИКИ?
«Золоті оплески»: день п’ятий

Фестиваль комедії у Чернівцях перейшов екватор і рухається до свого кінця. П’ятий вечір чернівчани й гості міста насправді золотими оплесками супроводжували побачене на сцені свого Золотого театру. Цього разу це був Гоголівський «Ревізор» у постановці Вінницького обласного українського академічного музично-драматичного театру імені Миколи Садовського (режисер – художній керівник театру, народний артист України Віталій Селезньов).

Вибори всіх дістали!

Відверто зізнаюсь у наївності: побачивши в афіші «Ревізора», чесно сподівалася на класичний театральний вечір, традиції, знайомі репліки, коли важливо навіть не що, а як…

Але побачене, перш за все, вибило з колії, а по-друге – змусило думати, за що вдячна театру без усіляких «але».

Стосовно декорацій, то мені давно вже не треба задників, стінок і старовинних меблів, аби уявити їх за сукнами й табуретками. Легко сприйняла прийом непомітного переходу від удаваної репетиції до власне театру: дуже гарна метафора, яка об’єднує гоголівські часи з нашими, ясно прочитується, задає настрій. І хай би на цій конструкції ми почули й побачили написане автором, цього було б достатньо, аби вкотре сказати собі: на те вона й класика! Але режисеру виявилося цього замало: вочевидь, він вирішив, що глядач може все-таки не зрозуміти головного «меседжу» постановника. І він нашпигував Гоголя реаліями з сучасності. Тут вам і Верховна рада, і «руки, яки нічого не крали» (підкреслені щоразу яскравою сучасною рукавицею, тобто знову глядачеві не повірили, що він щось зрозуміє), і згадка про «громадську вітальню» і скандування протестантами «Хлє-ста-ков!», і напис «Голодую» на білій смужці, пришитий для сміху на задній частині тіла унтер-офіцерської вдовиці…

Отут відразу сказала б про почуття міри: натяк завжди спрацьовує краще, бо він робиться зі сподіванням на розумність глядача і дозволяє в одному моменті прочитати безліч підтекстів, що, власне, й робить театр театром і змушує глядача знову й знову дивитися нові інтерпретації вже бачених п’єс. Інакше ми просто читали б п’єси з книги і не потребували б усе нового дійства.

Звичайно, в сучасній Україні натяки на гостроту політичного моменту (а він у нас завжди чомусь гострий!) сприймаються глядачем схвально і зі сміхом. Але за таким осучасненням начисто пропало те, за чим ми, власне й пришли: гра акторів. Це було добре видно на обговоренні, коли про Хлестакова навіть сказали, що він непомітний.

А між тим Олександр Редько, коли йому не треба гратися з рукавицею, показав свого героя достатньо відмінним від того, до чого ми звикли. На початку вистави це – молодий варіант Акакія Акакійовича: несміливий, бідний, голодний і… добре розуміє власну ницість у чиновницькій піраміді.

Решта героїв – так само дрібнота в тому суспільстві, просто в них більше «можливостей» для певного матеріального рівня. Недарма ж вони так сполохалися від звістки про ревізора.

А Хлєстаков (Олександра Редька), отримавши в цій метушні і матеріальні, і моральні преференції, у якийсь момент починає вірити, що й він у цьому суспільстві чогось вартий. Це загальна омана так званих маленьких людей в усій класичній літературі, але ж вона дає поштовх ролі, надає їй динаміки, яка, поєднуючись з тим, що Хлєстаков – брехун за визначенням, обіцяє багато чого! 

Та режисерові здалося, що конкретна політична ситуація в Україні важливіша за те, що узагальнив на всі часи Микола Васильович Гоголь. Через те дуже цікаві актори просто обмежені були у своїй моментами блискучій грі.

Форум на канапі: таки зачепило!

Це був той випадок, коли думки і глядачів, і членів журі, розділилися. Відтак – пряма мова:

Глядачка (не назвалася): – Комедія дозволяє все, коли це не спекуляція.

Сергій, глядач: – Якщо скористатися кулінарним порівнянням, то побачене дуже нагадало мені вінегрет. Тут за мотивами «Ревізора» зроблена сучасна вистава. Але акторська гра мені сподобалася, особливо «мамєнька» (народна артистка України Клавдія Барил).

Глядачка (не назвалася): Ми знайомі з багатьма різними постановками. Сьогодні Гоголь зовсім в іншій інтерпретації. Багато сподобалося, особливо картина з опусканням-підйомом костюмів: героям здається, що вони вже досягли чогось, а виявляється що за цими манекенами вони просто голі!

Олександра, глядачка: – Я почула гіркий сміх Миколи Васильовича від моральної обмеженості його персонажів, але не побачила цього на сцені. Хоча є й вдалі знахідки, скажімо, манекени без одягу – як символ оголення недоліків.

Світлана, глядачка: – Це найгірша вистава у моєму житті! Повно того, що російською називається «пошлостью». Намагалися витягнути все, що можна. Глядачеві заважають перегравання, фальшивість, спекулювання на сучасних реаліях. Усе можна було зробити тонше!

Ольга, глядачка: – Я на обговоренні уперше і я прийшла сюди через цих людей. (вклоняється у бік акторів) Низький уклін їм! Міцна енергетика. Кожний рух важливий. Віват! У театру – великий потенціал.

Григорій, глядач: – Я між двома полюсами. Стосовно вульгарності: я бачив «Ревізора» у постановці київських театрів Лесі Українки та Івана Франка. Ото треба було побачити. Я ж дивлюся цю п’єсу як трагедію. Найвища концентрація у проханні Добчинського розповісти про нього у столиці. Це ж природнє бажання маленької людини: заявити про себе.

Галина Канарська, член журі: Дуже люблю ваш театр. Але Гоголь – настільки великий автор, що ми мали б йому довіряти. Чому ви не повірили Гоголю? І ще одна тема: мова. Брутальна вимова. Купа русизмів, мабуть, звичніших для акторів. На мій погляд, ця вистава – бравурний прохід по Гоголю.

Віталій Денисенко, член журі: – П’ятий день фестивалю – найбільш серйозна класика. Гоголь – неймовірно складний і неймовірно заграний. Щодо цієї вистави – хочеться сісти з акторами за стіл і розбирати мізансцену за мізансценою. Як ви почали, мені сподобалося. У підсумку ж Гоголь все одно вивіз вас! Я розумів, що грають насправді гарні актори, але не треба впадати в крайнощі. Щодо балету – чудові номери, та до вистави просто приклеєні. І таких зайвих, неорганічних моментів розсипано занадто багато. Я радий, що побачив цю виставу і побачив сміливе рішення й велику потенційність акторів.

Лариса Недін, член журі: – Років 20 не бачила ваших вистав. Але усі ці роки мала інформацію про ваш театр. Нинішня вистава цікава, але мала й багато недоліків. Театр ваш високопрофесійний, і я просто розгублена від побаченого. Це мабуть не найкраща ваша вистава. Сатира, заявлена в її жанрі, вийшла дещо плакатною. Загравання з публікою дратувало й не було смішно.

Щодо закиду про російськомовність, мабуть варто було б взяти до штату театру, як це робиться нині у багатьох трупах, консультанта зі сценічної мови, який працював з акторами від застольної читки і одразу виправляв би недоліки вимови й дикції.

Вадим Сікорський, співголова журі: – До речі: перед вами сидить Хлєстаков. І кожний з нас – Хлестаков. Ми всі – пристосуванці. Але мені цікаво, як Сікорський пристосовується до життя. Дивовижна хлестаковщина навколо: і актори, і двірники, й продавці… Завжди дивуюсь цим у Гоголі: він не бавиться з Хлєстаковим, він виписав його не примітивним. Оце загадка непрямолінійна. Тут мене цікавить: він справді геній, чи блефує. Справа навіть не у цій виставі: вони спроектували образ Хлєстакова на сучасну ситуацію. Я б серйозніше ставився до цього. Людиною слід займатися по суті. Вінницький театр зазвичай не заграє з глядачем, на відміну від цієї вистави. Бракувало аналізу людських взаємин. Ми досліджуємо стосунки між людьми.

Михайло Голубович, голова журі: – Вся зрозуміли, що сьогодні відбулося. Але хочу подякувати колегам по журі за об’єктивність і доброзичливість. Я противник політизації вистави. Можна агітувати за вибори в концертах, на мітингах. Власні тексти не можуть бути талановитішими за Гоголя. Коли говорити про вінегрет, то дуже багато «смачних» речей у виставі, в театру є великий потенціал.

Юрій Марчак, директор фестивалю: – Я дуже люблю театр і своїх колег і дуже радий, що ви у нас на фестивалі. А те, що тут багато чого говорили – значить, було про що говорити!

І наостанок Віталій Селезньов, режисер постановник, народний артист України:
– Гоголь – сучасний і дуже живий автор. Я відкидаю закиди про «пошлость». Я не лякаюсь визначення «вінегрет» чи «олів’є». Програма вистави задана мною. Прийом репетиції дозволяє мені працювати легко, вільно. Поради щодо вимови врахуємо, подумаємо, може й справді скористатися порадою про консультанта.

Щодо ж політики, то «Ревізор» – це політика в чистому вигляді. За «повагою» до Гоголя часто приховується побутове, примітивне ставлення!

А я, авторка цього огляду, зовсім наостанок зауважу: мистецтво – це перш за все – почуття міри. Міри всьому: шалу, тиші, натяку й прямодушності, побуту й політиці, цнотливості й оголеному тілу. Без цього немає суті речей.

Лариса ХОМИЧ для сайту облмуздрамтеатру www.dramtheater.cv.ua

Із шаленою ніччю Ботошанського театру
Четвертий день VIIІ регіонального фестивалю комедії «Золоті оплески Буковини».

Ботошанський театр імені Міхая Емінеску (Teatrul «Mihai Eminescu» Botosani) представляв комедію Рея Куні «Шалена, шалена ніч» («O noapte nebuna, nebuna»).

Заплутана ситуація у готелі, з вікном готелю, точніше з віконною рамою, зради, спокуси, інтриги… Цей театральний вечір глядачі провели з політиком парламенту, його дружиною, помічником політика, коханкою(секретаркою політика), чоловіком коханки, з майже трупом, точніше з приватним детективом, якого затиснуло рамою, з суворим керуючим готелем… Смішні та веселі ситуації, репліки, на які глядачі реагували оплесками, радісний настрій та багато позитивних емоцій.

У мене був 9 ряд партеру, все бачила, чула, мову не зовсім розуміла, але блискуча гра акторів все перекладала і доповнювала.

Минулорічна нагорода — за кращу головну чоловічу роль була вручена перед початком вистави Воліну Костіну за роль Помпілія у виставі «Натюрморт з онуком-товстуном» (Ясський національний театр імені Васіле Александрі). Нині Волін Костін — актор Ботошанського театру.

Браво акторам за чудову гру!

Тетяна Стрільчик, «Версії» 

ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ТИХ, ХТО БАЖАЄ РОЗВАЖИТИСЯ
«Золоті оплески»: день третій

Увечері середи перед черговою виставою директор-розпорядник Миколаївського художнього російського драматичного театру Артем Свистун при повній залі вручив дипломи VI театрального фестивалю Міжнародного Чорноморського клубу в Миколаєві учасникам вистави «Лавина», яка отримала на цьому фестивалі кілька номінацій головного й альтернативного журі.

Спеціальний диплом Чернівецькому театру «За громадянську позицію, майстерність і творче натхнення» прийняв його директор, заслужений працівник культури України Юрій Марчак. Людмила Скрипка, художній керівник театру, заслужена артистка України отримала диплом альтернативного журі за режисуру «Лавини». Приємно, що молоде альтернативне журі відзначило як найкращу чоловічу роль другого плану Старого чоловіка у виконанні Богдана Братка, заслуженого артиста України. Двічі піднімалася на сцену за нагородою Анна Моргунова: разом з Олексієм Накерничним – як найкращий акторський дует у визначенні головного журі, та за першість у номінації альтернативного журі «найкраща молода актриса».

Повний зал перед виставою Миколаївського художнього російського драматичного театру означає одне: чернівецький глядач очікував на цю зустріч. На зустріч з театром інших традицій, мови, репертуару. На зустріч з автором, чия творча аура далеко сягнула за національні рамки росіянина, не зробивши його однак космополітом.

Отже, «Руководство для желающих жениться», вистава з двох частин, жанр яких сам автор визначив як жарт (російською – шутка).

Мабуть, найважче писати відгук про виставу, від якої зазнав розчарування. Навіть свідомо уникаючи порівняння вистави миколаївців з давніми, вже з історії театрального мистецтва, виставами за цими п’єсами, цього разу я не побачила саме Чехова. Адже це автор тонкий, з особливим гумором, він висміює якісь риси своїх героїв, разом з тим уболіваючи за них, бо вони щоразу жертви – обставин, суспільства, традицій, власних звичок.

На сцені ж безсумнівно талановиті актори педалювали на засобах виграшних, щосили намагаючись розсмішити глядача: падіннями, штурханами, криком на грані гарчання, літаючими гумаками і навіть нібито зненацька показаними панталонами.

Схоже, що знайомі з Чернівцями лише через виступ чернівчан у Миколаєві на початку нинішнього жовтня, миколаївці не надто добре уявляли, який обізнаний та прискіпливий у Чернівцях глядач, і сподівалися що виступити можна злегка, так би мовити, «на голубому оці».

Загальне видовище вийшло дещо хаотичним. Мізансцени майже клоунські, але на погляд режисера чи актора вдалі, повторюються кілька разів. Подібне використовував Луї де Фюнес, але це, вибачте, дещо інший жанр.

Може, варто зупинитися на моменті, коли Лука (Андрій Карай) частує Смирнова (заслужений артист України Василь Остафійчук) горілкою і піддає тому під лікоть, аби не передумав випити… Отут і смішне, й тонке…

На водевіль побачене так само не тягне: не вистачає легкості й музики. Можна, звичайно порахувати за останню танго невтішної удовиці з кашкеткою покійного чоловіка, адже воно перекреслює вдаваний траур, але важко не згадати, що Антон Павлович Чехов помер 1904 року, коли не те щоби Росія – уся Європа про танго навіть гадки не мала…

Досвідчений Василь Остафійчук доволі переконливо показує, чому миттєво, про все забувши, закохується, але залишається зовсім не використаним головний посил ролі, підказаний у назві самим Чеховим: чому «Медведь»?

І люмінесцентні, неначе лубочні, вставки, власне, нічого не додали ні до сценографії, ні до змісту. Якщо це задумувалося як образ сільської-поміщицької Русі, то лікарський халат на нерухомій фігурі візника аж ніяк не допоміг щось зрозуміти.

Найбільш удалася роль поміщиці Попової (заслужена артистка Росії Віолетта Мамикіна), за мінусом панталонів, звичайно. 

Гарні моменти були в дуеті Наталі Степанівни (Єкатерина Кушикова) та Ломова (Євген Олейник). Не можна не відзначити окремо Андрія Карая: 25-річний актор упевнено веде вікові ролі Луки й Чубукова. 

Так, глядач відверто розважався. Були й сміх, і оплески. Адже чернівецький глядач, окрім прискіпливості, відомий ще й поблажливістю.

Свідомо наражаючись на дорікання в упередженості, згадаю ще один момент, який показався мені негарним: під час Форуму на канапі усі стрілки членами журі були переведені на відсутнього режисера-постановника (заслужений діяч мистецтв і України, і Росії, художній керівник Миколаївського театру Микола Кравченко), і жоден з його акторів не спробував захистити свого керівника. Хоча про відсутнього краще «…ibi nihil».

Тож – пряма мова з Форуму:

Глядачка (не назвалася): – Теми, підняті у виставі, стосуються кожного. Будь-хто може потрапити в своєму житті у курйозну ситуацію, тому цікаво було подивитися, який вихід пропонують з них актори. ..

Сергій, глядач: Вітаю в Чернівцях Миколаївський театр. Що ж до вистави, то на будь якому фестивалі ситуація може нагадувати кардіограму: за учорашнім піком цілком прогнозований спад. Так глядач і сьогодні сміявся. Але це сміх іншого порядку. Те, що ви грали, було смішним. В усякому разі, спасибі.

Олександра, глядачка: – Хочеться привітати акторів Миколаївського театру й подякувати їм. Я бачила гру почуттів, я бачила характери. Прологи до частин не надто вдалі: у Чехова багато комічного й без цього. В цілому сподобалося, може, глядач зуміє через вашу виставу оцінити гостро-іронічний гумор Чехова.

Григорій, глядач: – Беручись за постановку «Медведя», не варто забувати досвід дуету Михайла Жарова та Ольги Андровської: це зразок високого ґатунку. Але у водевілю свій жанр, відтак своя техніка. Як у спорті: є дистанція спринтерська, є стаєрська. Танго, звичайно, дисонує…

Віталій Денисенко, член журі: – Я не критик, говорити про виставу – зовсім інша професія. Але те, що сьогодні людей на Форумі побільшало, також про щось говорить. Як режисер, скажу: ступінь самовіддачі актора, що грає Ломова (Євген Олейник) просто вражає!

Мабуть усі виконавці більше захопилися клоунадою, ніж тим, що відбувається між персонажами. Не вистачає високого чеховського смаку. Є сенс ще раз подумати і над музичним оформленням. Головне, за що можна подякувати – надзвичайна акторська самовіддача і величезне бажання сподобатися публіці.

Галина Канарська, член журі: – Дякую директору фестивалю Юрію Марчаку за надану можливість познайомитися з Миколаївським театром. Мені вистава здалася достатньо еклектичною, принаймні, прологи від Чехова далеко. Чехов не може бути для того, аби просто посміятися й забути. Щодо клоунади: навіть клоунада дає простір для роздумів та гри. Актори не чують одне одного, кожен сам по собі. Скажімо, Ломов (звертається до Євгена Олейника): вам більше ніхто не потрібний. Можливо, час вимагає таких засобів, але хочеться Чехова…

Лариса Недіна, член журі: – Я актриса, тому мені болить серце за акторів. Шутка (як у Чехова) дуже тонкий жанр, тут складний підтекст. Сміх і сльози. Безперечно, серйозний лікар Чехов був ще й тонким психологом. Дуже сподобалася гра Віолетти Мамикіної (Попова), Андрія Карая (Лука). Василю Остафійчуку варто постійно пам’ятати про 12 жінок, переможених та кинутих його героєм: може, з таким «шлейфом» він вийшов би не таким прямолінійним?
У героїні Єкатерини Кушикової (Наталя Степанівна) зовсім відсутні дівочість і ніжність. Ломов – гра на грані патології. Талановитий актор, а роль не склеюється, не можуть зійтися кінці з кінцями. Може, від 2007 року ви просто «заграли» цю виставу. Тоді режисеру варто подумати, що можна змінити, як подати щось по-новому. Чехов цього гідний. Якщо у вас таке режисерське завдання, чому ви не опираєтеся тому, що робите?

Юрій Фантух, член журі: – Перш за все відзначу діапазон драматургії на цьому фестивалі: у понеділок італійський автор, у вівторок чех, сьогодні росіянин Чехов. Автор найскладніший. Колись я вчився режисурі у покійного вже Євгена Ташкова, то працюючи з ним над п’єсами Чехова, за пару встигали пройти лише якихось пару рядків: так багато підтекстів виявлялося у цих текстах. Чехов – така глибина!

У процесі постановки режисер ставить завдання перед своїми акторами, актори можуть додати до цього щось своє. Це режисер мав би якнайповніше використати те, що є в кожному акторі. У вас є з ким працювати, лише треба правильно поставити завдання, аби не пливли напризволяще. Режисер мав би все прорахувати й дати вам більше мізансцен, аби ви не крутилися навколо того столика. Треба поставити багатшу палітру завдань – і це віддасться.
Звичайно, ви зарядили зал своєю експресією. І глядач «схавав». До акторів претензій не може бути. Як кажуть на Буковині, з такими акторами можна гори боронити.

Вадим Сікорський, співголова журі: – За що ми любимо Чехова? Це гумор не площадний, тонкий, на півтонах. В акторстві, режисурі головне, як ми працюємо з партнером, чи в одному жанрі?

Чехов перевіряє на смак. У мене претензії саме до смаку: це штучне загравання з залом. За смаком у нашій професії треба гнатися, якнайбільше наближатися до нього.Тут великі претензії до режисури: актори за потенціалом неймовірно талановиті. Прикро, що ці потенціали не об’єднали: саме це повинен був зробити режисер. Прямолінійним рішенням, примітивно не виграєш. Не хочу менторствувати, але й не брешу у своєму звертанні до вас. На жаль, ніхто не може побачити себе збоку. І – дякуємо, що приїхали!

Михайло Голубович, голова журі: – Ми відчули сьогодні божевільну енергетику. Але чи присутній в цьому Чехов? Спасибі за вашу реакцію на критику, за те, що вмієте слухати. Режисер також мав би прислухатися. Варто подумати. Дякуємо за виставу: є зауваження, але є й багато гарного.

Від автора: особисто для мене обговорення на Форумі – унікальна можливість перевірити свої власні думки й враження у такому невимушеному спілкуванні.

ІСТОРІЯ ДВОХ ДЛЯ ЗОВСІМ ДОРОСЛИХ
«Золоті оплески»: день другий

Львівський національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької другого дня фестивалю показав виставу «Ромео і Джульєтта в кінці листопада» за п’єсою Яна Отченашека (Режисер-постановник – народна артистка України Алла Бабенко). Планку, заявлену напередодні тернополянами, «заньківчани» просто не помітили: переступили й пішли далі. Цього вечора багато хто з глядачів зрозумів, що звання національного – це справді бренд у світі нашого театрального мистецтва.

Коханню підкоряється вік?..

Вистава справляє настільки цілісне враження, що витягувати з цього якісь окремі моменти, коментувати, як акторам це удається, дуже важко.
Здавалося б, що може стати на заваді двом самотнім в особистому плані людям у віці, який автор п’єси чех Ян Отченашек поетично назвав «наприкінці листопада», коли вже вони знайшли й покохали одне одного, бути разом? Виявляється, все не так просто: вони прожили певне життя й мають певні зобов’язання… Як би там не було, герой – інженер-мостобудівельник Карел (народний артист України Євген Федорченко) та героїня – театральна білетерша Марія (заслужена артистка України Любов Боровська) дійсно зустрілися й дійсно покохали.
Але найближчі люди воліють не відпускати наших героїв, керувати ними й «убезпечити» –може, з любові до них, може, для власної зручності…
Карел перший усвідомлює, який рідкісний дар випав на їхню долю. І коли Марія ще вагається між коханням та обов’язком, чоловік упевнено бере все на себе.

Спостерігати цей акторський дует – справжнісіньке задоволення. Неймовірна точність кожного руху й погляду не залишають, разом з тим, враження завченості (у хорошому сенсі навіть!), діалог легкий, щирий, цій парі ніщо не заважає: здається, репліки й рухи лише щойно спали їм на думку! Це той момент високого мистецтва, коли напрацьоване й пережите в житті зливаються разом, змушуючи глядача переживати й трепетати разом з тими, хто на сцені.

Високий клас гри Євгена Федорченка дає можливість відчути, як змінюється навіть енергетика сцени, коли Карел розмовляє не Марією, а скажімо, з її сестрою Бланкою. 

І це при тому, що пару головних персонажів супроводжує точна гра усього акторського ансамблю. Впевнено веде роль Бланки заслужена артистка України Олександра Бонковська. Дарма, що це роль другого плану, тут читається усе: несправджені сподівання актриси оперети, туга самотності і – невиправний оптимізм: щойно розчарована, знову вдається до пошуків та сподівань! Чого варті лише спроби проспівати уривки з арій, які колись виконувала на сцені – разом з потугами жінки, яка, делікатно кажучи, втратила форму опереточної діви, станцювати канкан.

Може, саме тут варто поговорити про те, що є ключем до усієї п’єси, власне до нашого життя: сміх поруч зі слізьми, житейські міркування разом з високими почуттями, непорозуміння та готовність прощати… Заявлена як лірична комедія, вистава швидше може визначатися як трагікомедія.

Зупинюся ще на одному моменті, як на мене, дуже важливому: реакції глядачів різного віку. Про людей старших усе зрозуміло: спогади, жаль за чимсь, що втрачене, або взагалі не відбулося, сподівання на щось у майбутньому. Але люди молоді переживали так само активно. Може, хоч хтось збагне, як потрібні в будь-якому віці твоїм близьким, так само як тобі, увага й розуміння.

І коли після фінального поцілунку (єдиного, до речі у всій виставі: висока чуттєвість заявлена тут іншими засобами!) Карел і Марія обернулися до залу для поклону – вдячний чернівецький глядач в єдиному русі піднявся їм назустріч!

Перша думка, яку я змогла сформулювати, вже вийшовши з залу, – мені жаль тих, хто не потрапив на цю виставу!

І, нехай теж традиційно: кілька записів з Форуму на канапі

Юрій Марчак, директор фестивалю:
– На нинішній фестиваль не лише журі зібране з творчих людей усієї України, глядачі приїхали теж з різних міст України. Прошу присутніх висловити, все, що ви хотіли сказати, для людей, що дарували вам сьогодні власну душу…

Сергій, глядач:
– Сплеск емоцій дуже сильний, оце і є високе мистецтво. Це близьке кожному, незалежно від віку. Часом «мурашки позли шкірою». Важко щось аналізувати, можу лиш просто подякувати: Спасибі велике!

Олександра, глядачка:
– Своєрідна школа життя. Можна провести таку паралель. Сьогодні кохання молодих людей часто зводиться до прагматичних розрахунків. У людей зрілих наперед виступає щирість, незважаючи на перешкоди. Молодим варто сьогодні замислитися: лиш кохання нетінне.

Лариса Сергєєва, тележурналіст, член журі фестивалю:
– Фестиваль проводиться увосьме і рік від року все більше перетворюється на подію. зростає рівень, росте й глядач. Театри й глядачі з різних регіонів України дають надію на те, що наш фестиваль нарешті набуде статусу Всеукраїнського. А про виставу скажу коротко: заньківчани вкотре не розчарували!

Галина Канарська, головний редактор львівського журналу «Театральна бесіда», член журі:
– Філігранна історія у постановці Алли Бабенко. Знаю Аллу понад 30 років, останнім часом спостерігала, як щось ніби втрачається. Сьогодні зраділа: Алла повернулася, повернулася душа. Після цієї вистави хочеться жити й вірити.

Віталій Денисенко, заслужений діяч мистецтв, режисер, член журі:
– Відчуваю сьогодні захоплення від акторської гри. Якісь дрібні зауваження можна знайти, але загальне враження дуже сильне. Окремо відзначу точний малюнок гри Бланки.

Юрій Фантух, режисер чернівецького облтелерадіо, член журі:
– Сьогодні склався найвищий ансамбль: автор-актори-глядач. Усе пішло в люди й кожний замислиться. Я настільки перейнявся, як справжнє життя сприйняв. Ви бачили, як глядачі дякували вам за виставу.

Лариса Недін, заслужена артистка України, актриса театру й кіно, телеведуча, член журі:
– Назва «Театр імені Заньковецької» – знак якості. Безумовний успіх. Така п’єса – величезне щастя для режисера, тут є, що грати. Як більшість глядачів, сприймала сьогодні, як особисте: мій батько у 68 пізнав найбільше кохання свого життя! Вічні істини про тих, хто поруч із нами.

Михайло Голубович, народний артист України, художній керівник Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, голова журі:
– Зазвичай я сприймаю дійство на сцені дуже емоційно: коли перехоплює подих – значить дуже вдало. Усі ролі прекрасні. Жіноча душа розкрита в різних іпостасях. Головний герой грав чудово. Що не влаштовувало? Деяка зайва метушливість подеколи. Зайві рухи. Але це дрібниці, я бачив живі очі, я бачив живу душу.

Лариса ХОМИЧ для сайту облмуздрамтеатру www.dramtheater.cv.ua

Львів’яни привезли комедію, яка розчулила чернівчан до сліз
Другого дня фестивалю комедії "Золоті оплески", 23 жовтня, на сцені Чернівецького театру виступили актори Львівського театру ім. М. Заньковецької.

 Розчулили чернівчан львів'яни історією про Ромео та Джульєту.

Враженнями про виставу "Ромео і Джульєта в кінці листопада" поділилася чернівчани.

- Львівський театр ім. М. Заньковецької щороку дивує глядачів нестандартними і чудовими виставами, - каже викладачка ЧНУ Лілія Шутяк. - Ця - не виняток. "Ромео і Джульєтта в кінці листопада" - вишукана, щира й актуальна історія кохання двох немолодих людей. Щодо жанру, то це, швидше, лірична комедія. Мелодраматичні елементи в ній досить відчутні. Ось чому під час її перегляду мені хотілось більше плакати, ніж сміятися. Не скажу, що це погано. Просто незвично. Особливо слід відзначити відмінну гру головних персонажів - Карела і Марії. Остання настільки вдало перевтілилася в свою героїню, що встояти перед її грою було просто неможливо.

Віталія КОЗМЕНКО, джерело: vidido.ua 

ПОТУЖНИЙ СТАРТ З ВИСОКОЮ ПЛАНКОЮ 
«Золоті оплески»: день перший

На сцені…

Ведучі фестивального вечора – щойно відзначений на фестивалі в Миколаєві кращий акторський дует Олексій Надкерничний–Анна Моргунова з допомогою актора Віктора Барановського почали з привітань глядачам.

Окреме слово прозвучало від директора фестивалю й Чернівецького академічного облмуздрамтеатру Юрія Марчака. 

А далі представили журі, до якого увійшли: тележурналіст ТРК «Чернівці» Лариса Сєргєєва, режисер обласного державного телебачення Юрій Фантух, головний редактор львівського журналу «Театральна бесіда» Галина Канарська, добре знайомий чернівчанам за постановкою «Шельменка-денщика» режисер із Запоріжжя - заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко, актриса театру й кіно, колишня актриса театру заслужена артистка України Лариса Недін, львівський режисер, заслужений діяч мистецтв України Вадим Сікорський. Головою журі став художній керівник Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру Народний артист України Михайло Голубович.

Як бачимо, як і було обіцяно, журі фестивалю представляє практично усю Україну. «Золоті оплески потроху перестають бути суто регіональним фестивалем Західної України, не кажучи про те, що також уже традиційно в ньому вже кілька років беруть участь театральні колективи з Румунії.

Грати театральну класику особливо складно. Грати її у перший день фестивалю – набагато складніше. Єдиний в Україні фестиваль комедії виставляє до театрів ще й свої вимоги.

Тернополяни впоралися з усіма цими труднощами на «відмінно». Привезли власне прочитання відомої п’єси, грали впевнено, без огляду на хвилювання першого конкурсного дня – і було весело й велелюдно. В акторському складі – жодного «зіркового» імені, а почесні звання заслуженого діяча мистецтв України мають лише режисер В’ячеслав Жила та диригент Михайло Віятик.

Весело було вже від оформлення сцени (художник вистави – Мар’ян Савіцький, Львів), варто було подивитися на кумедну четвірку гіпсових атлантів з цілком конкретними людськими рисами, які нібито підпирають верхню частину декорацій з оркестром за легенькою фіранкою.

Помах руки диригента – фіранки злітають угору і на сцену під запальний італійський танець витікає вервечка персонажів у традиційних для італійського театру до часів Гольдоні масках, під кінець танцю маски знімаються (прозорий натяк на нововведення автора п’єси, який свого часу зняв маски зі своїх акторів)…

Вистава тернопільського театру – музична. Тексти актора Олександра Папуші вдало лягли на мелодії, аранжовані Михайлом Віятиком. За кількістю співів і танців «Господиня заїзду» у виконанні Тернопільського театру могла б змагатися з оперетою, хоча у назві театру навіть немає приставки «музично-» до слова драматичний. Додамо ще – живої музики та живих співів. Єдина фанера, яку привезли тернополяни, як пожартував директор Юрій Марчак, – та, що в декораціях! 

І зовсім не заважає враженню, коли з італійських ритмів прориваються цілком сучасні, а рухи акторів починають нагадувати щось з аеробіки…

Тож слід віддати належне й хореографу Анатолію Гончарику та репетитору з вокалу Миколі Блаженку: вони «змусили» виконавців танцювати й співати так, що не соромно й на фестивалі показати! Мало того, вони спромоглися «завести» й глядача настільки, що усі пісні й танці йшли буквально під оплески, а на гальорці молодь ще й пританцьовувала!

Окремо варто зупинитися на костюмах (художник – Олена Андрійчук, Івано-Франківськ): камзоли кавалерів виглядають розкішно, а неймовірне поєднання кольорів у сукнях акторок Ортензії й Деяніри не ріжуть око, а продовжують враження веселого карнавалу. Маючи чималий досвід перегляду гастрольних вистав, окремий плюс поставила б за взуття трупи: чисте й не зашарпане.

Може, єдиний «прокол» – костюм головної героїні. Її сукня більше пасувала б поважній пані, а Мірандоліна – господиня заїзду, себто заїжджого двору, невеличкого готелю не надто високого класу. Навіть маючи слуг, вона багато чого робить власноруч, і в неї просто немає часу розгулювати в розкішних строях.

Може, через те, що «костюм робить людину», виникає й деяка ненатуральність гри Оксани Малінович: їй явно не вистачає деякої витонченості й уміння натякати замість прямоти, подеколи брутальної. Тим не менш, четвірка її залицяльників (Кавалер – Олександр Папуша, Маркіз – Микола Бажанов, Граф – Олег Кирилів та Фабриціо – Сергій Бачик) злагоджено «грають героїню» саме гордою й неприступною красунею, не даючи рватися тканині вистави. Тож, повіримо закоханим чоловікам?

…Й на канапі

Може, й через те на традиційному «Форумі на канапі» після вистави усі глядачі й члени журі, які взяли участь в обговоренні, наголошували саме на акторському ансамблі, не прохопившись і словом про головну героїню?

Прискіплива чернівецька публіка: привітавши акторів після вистави стоячи, глядачі, що піднялися до фойє другого поверху, відверто говорили про помічені недоліки. Хоча найперше відзначали саме цілісність вистави та її доречність на комедійному фестивалі.

І перший виступ теж традиційно: Сергій Артеменко, найактивніший учасник попередніх Форумів, відзначив легкість та невимушеність вистави, зростання рівня акторів порівняно з минулими роками.

Глядач Павло, викладач музичної школи, відзначив саме музичну тканину вистави, теж зауваживши на зміні ритмів, але «музика поза епохою»!

Олександра з училища мистецтв імені Сидора Воробкевича порадувалася тому, як вдало використав режисер метафору із зніманням масок, аби нагадати про театральне реформаторство творця п’єси Карло Гольдоні, чим безмежно потішила режисера В’ячеслава Жилу: приємно, коли глядач прочитує режисерські задумки.

Григорій Заславець, журналіст, порівняв п’єсу Гольдоні із шекспірівським «Приборканням норовливої». Адже там чоловік приборкує норовливу красуню, а тут відбувається навпаки – проста трактирниця приборкує зарозумілого шляхетного кавалера – ненависника жінок. Гендерна політика в дії!
Члени журі так само традиційно не стали робити для тернополян професійного «розбору польотів», натомість це була цікава, без огляду на високі звання – і все одно професійна! – жива розмова. Зауважу, що перший цьогорічний Форум на канапі пройшов жвавіше й цікавіше, ніж минулорічні! Зупинюся лише на кількох репліках.

Віталій Денисенко звернувся до тернопільських акторів як режисер: – З вами можна робити багато класних речей!

Варто зупинитися на одному зауваженні члена журі від обласного телебачення Юрія Фантуха: – Подивіться, вибори з усіх боків, а ми тут жартуємо!

Народний артист Михайло Голубович, голова цьогорічного фестивалю, щиро подякував за те, що його запросили до цього фестивалю. А від першої вистави театрального свята в нього залишилося дуже світле враження. І відчуття того, що вистава тернополян поставили вже на старті високу планку для решти учасників.

Наостанок режисер вистави В’ячеслав Жила сказав, що актори й режисер завжди знають про свої недоліки, але він особисто дуже вдячний усім, хто взяв участь в обговоренні.

Підсумовуючи, скажу: для учасників Форуму на канапі обговорення вистави стало ще одним задоволенням першого фестивального дня.

Отут на Форумі я, мабуть, зрозуміла, чому ми так любимо традиції: так приємно бачити знайомі з минулого року обличчя й здогадуватися, що у бурхливому вирі життя є щось стале й незмінне – фестиваль «Золоті оплески Буковини».

Лариса ХОМИЧ для сайту облмуздрамтеатру www.dramtheater.cv.ua