Жизнь на параде (нічний "Букньюс")

Ага, це у 1986-у. У мене вже у 2000-му, - а це вже 15 років потому, - схожа історія була. Теж на олімпіаді, з німецької мови. Засадили два класи в одному класному приміщенні і оголосили: "Сьогодні в нас олімпіада з німецької мови, але ми свідомі того, що не у всіх рівень знання німецької є відповідним,- профіль же англійська,- тому, щоб визначити, хто з вас візьме участь у міській олімпіаді, ми вирішили, що ви напишите коротенький переказ німецькою". І це враховуючи, що до цього ми лишень читали, перекладали зі словником та механічно відтворювали завчене напам"ять. Поготів, я завжди був переконаний в тому, що участь в олімпіадах будь-яких рівнів береть добровільно, а не примусово. От, значить, виголосив цю приголомшливу промову вчитель-ініціатор цього експеременту і каже: "Я вам текст зачитаю двічі, бо знаю, що не всі з першого разу зможуть зрозуміти, про що йдеться". І зачитав. Хоч з першого, хоч з другого разу, а зрозуміли 65% змісту того тексту без перебільшення 10% мимовільних учасників так званої олімпіади. Я, так само як мій товариш по парті, не зрозумів ніфіга, окрім того, що текст був про хлопчика з турецької сім"ї, який пішов на навчання до загальноосвітньої німецької школи й зазнавав там нетолерантного ставлення до себе від своїх однокласників (в кращих традиціях соцреалізму) - дійшло аж до того, що хтось із них жартома кинув у нього пітарду. Тобто весь текст я міг помістити у двох реченнях, які не міг викласти на папері, бо на уроках німецької мови нас цьому не вчили. Природньо, що на запитання "Хто щось не зрозумів?" я відповів, що не зрозумів нічого і запитав, чи можу я бути вільним, адже на участь в олімпіаді я не претендую. На таке своє крамольне запитання я отримав очікувану негативну відповідь; на додачу вчитель-експерементатор повідомив мене про те, що оцінка за це олімпіадно-відбіркове завдання буде моєю оцінкою за чверть та порекомендував мені писати на аркуші зі штампом все, що я зрозумів, у спосіб, який вважаю за потрібний. Така відповідьпросто збила мене з пантелику, адже я завжди вважав, що четверна оцінка - це оцінка всіх знань, здобутих мною за чверть відповідно до тієї дебільної шкільної програми, на виконанні та беззастережному дотримуванні якої постійно наголошували вчителі. Однак найпарадоксальнішим було те, що ні в кого іншого жодних заперечень чи протестів експеремент не викликав - так, пожужжали поміж себе та й взялися до вкривання проштампованих аркушів графіними символами, які вряд чи передавали зміст двічі прочитаного тексту. Я ж вирішив скористатися порадою вчителя-експерементатора і написав те, що вважав за потрібне, а саме:

Turken sind gut,

Hitler kaput!

Що в перекладі означає: Турки хороші - Гітлер капут! На мою думку ці чотири слова якнайкраще з одного боку передавали зміст тексту, а з іншого наводили на думку про те, що вчитель-експерементатор значно переоцінив рівень знань переважної більшості учнів. Так я той аркуш і здав. Вже на наступний день півшколи гуділо новиною про те, що я а) фашист, б) негідник та грубіян, в) виявив рідкісну неповагу до вчителя-експерементатора та його експеременту. До директора, слава Богу, справа не дійшла, але завуч з іноземних мов, класний керівник, мій вчитель німецької мови та декілька вчителів англійської мови мізки мені промили конкретно. Звісно, це жодним чином не позначилося на моєму ставленні до проблеми, але вчитель-експерементатор прочитав мені цілу лекцію про те, як нещасним туркам важко в Німеччині, а я, "сволочь такая", маю нахабність над цим насміхатися. І як я не намагався довести, що насміхався я не над турками, а над невдалим експерементом, переконати горе-експерементатора так і не вдалося.