На скік горобця довшають дні і все відчутніше (образок)

У напливі роздумів про це величальне дійство матері-природи в своєму садку спостерігаю також і за одним з її створінь в орнітологічному світі – строкатим дятлом. Здається, що це той самий, якого і торік зустрів по святому Різдву. І птаха, здалося впізнала господаря садка, діловито продовжуючи обстежувати стрюхнянілу кору груші, виколупуючи сяку-таку поживу і від напливу щемливих роздумів про премудрість природи навіть в образі цієї пташини попри всі негаразди нашого скороминущого життя, потеплішало на душі. І наче й самий світ добрішим став.

А днина по святому Різдві, хоч і на скік пташини, все відчутніше довшає, хоча попереду ще довга календарна зима. Озираючи озерце, в улюблених для себе лісових угіддях, навіть не зчувся, як на його плесо грудкою впала вервечка дикої качки. Як мисливець, упізнав, що то була її північна популяція. Нелегкий путь до вирію тримає, вочевидь, з далекої півночі і можливо навіть і з самого Заполяр'я. Щільно збившись докупки, по якійсь часині перелітна птиця затято почала шукати корму в прибережжі ставка. У подумках побажав цій птиці вдалого повернення із того вирія, хоч відомо, що без втрат не обійдеться.

По Різдву, а вже гряде і старий Новий Рік прибавилося турбот і в сільського трудівника і чим відчутніше довшають дні, їх у нього більшає. То ж  у добрий час, хлібороб у надії про рясне жниво всюди встигає, сповідуючи священний обов'язок перед матір'ю-землею. Тому багатію думкою, що за свої труди на ній, як повсякчас, вдасться виростити хліб, який був і во віки буде усьому голова..

Заслужений журналіст України Іван Агатій