На початку своєї історії Чернівці були фортецею з гарнізоном, до якої примикав торгово-ремісничий посад (на вікенд)

Воєнна історія Буковини є багатогранною і досить цікавою як для спеціаліста, так і для пересічного громадянина. Для Буковини ця історія виступає як сукупність фактів, що свідчать про минулі бойові дії, сукупність речових залишків, що знаходяться в музейних та приватних колекціях, документальними згадками та об’єктами військового будівництва. Безумовно останні варто розділяти за функціональним призначенням, тож мусимо говорити про наявність різних пам’яток військового будівництва в краї.

Питання розміщення у місті військових підрозділів та встановлення місць їх перебування вже піднімалося у ряді праць. Так, одним з перших, хто звернув на це увагу був Р.Ф.Кайндль. Деяка коротка інформація про історію військових підрозділів міститься і у роботі «Буковина. Загальне краєзнавство». Найбільш докладно з усіх військових підрозділів що перебували на території краю та міста висвітлено історію 41-го піхотного полку. Є в цій праці й згадки про використання казарм. З архітектурної точки зору інтерес представляють роботи М.Никирси, С.Білєнкової, які дають певну інформацію про спорудження військових об’єктів у Чернівцях. Та все ж першими, хто виділив окремо питання військового будівництва у Чернівцях стали дослідники з Києва. У колективній праці з історії містобудівництва проаналізовано склад документів з будівництва казарм у Чернівцях. Окремо виділено фонди, в яких містяться документи щодо будівництва казарм у місті в австрійський період. Також автори згадали про фонд, у якому відображено справи по будівництву казарм у міжвоєнний період. Хоча автори проаналізували склад документів, все ж ними не зовсім вдало вибрано окремі визначення. Так, для австрійського періоду авторами казарми трактуються як «військово-оборонні будівлі», однак у Чернівцях такими вони не були і не могли мати подібного призначення. Та й аналіз складу справ не передбачив аналізу архітектурного стилю будівель чи їх конструктивних особливостей, що дозволяють зробити наявні плани. Більше інформації у роботі С.Біленкової, але і у ній немає достатньо даних щодо розвитку військового будівництва у місті та його впливу на міське середовище. Таким чином, у сучасній історіографії немає праць, які б висвітлювали як стан військового будівництва у краї, так і вплив середовища військових на міське середовище і навпаки. Отже, метою даної статті є розкрити стан військового будівництва у Чернівцях та встановити вплив на нього європейських традицій.

Слід визнати, що традиції розташування стаціонарно військових складалися впродовж тривалого часу і для європейських країн вони певним чином пов’язані зі Стародавнім Римом. Власне зі Стародавнім Римом пов’язана традиція спорудження раціонального та регулярного військового табору. Війська у поході розташовувалися в укріпленому таборі, що мав типове планування і був докладно описаний Полібієм. Такий табір був прямокутним та орієнтованим за сторонами світу і мав по контуру рів та насипний вал. По центру кожної із сторін розташовувалися ворота, а сам табір перетинали дві взаємно-перпендикулярні дороги. На їх пересіченні знаходився майдан для загального зібрання воїнів, фактично адміністративний та релігійний центр табору. Тут же стояли палатки воєначальників та жерців, знаходилися похідний вівтар та скарбниця. Палатки окремих військових підрозділів розташовувалися з дотриманням встановлених інтервалів. Наявність невеликих перпендикулярних вуличок перетворювала весь табір на сукупність прямокутних ячейок різних розмірів.

Політичні та військові потреби Римської держави змушували останню розташовувати власні війська в прикордонних регіонах, тому не дивно, що в Європі, Азії та Африці з’явилися постійні табори, огороджені кам’яними стінами та з кам’яними казармами і будівлями для військово-адміністративного апарату та громадських закладів. З часом навколо таких таборів з’являлися забудови з будинків, де мешкали сім’ї воїнів, ремісники та торгівці. Власне такі табори ставали зародком майбутніх європейських міст.

У період Римської імперії ця традиція продовжувалася, втілившись у системі прикордонних укріплень, основи якої було закладено за часів Августа, хоча особливо інтенсивно розвивалася вона з ІІІ ст. н.е., втілившись у європейській та афро-азіатській системах. Для європейської системи основою укріплення служили вал або стіна. Для прикладу, на германському кордоні система оборони складалася з частоколу, рову та валу розташованих в даній послідовності. У межах видимості вздовж валу знаходилися вежі з невеликими підрозділами допоміжних римських військ. Через кілька веж знаходився табір (кастеллум), в якому перебував підрозділ чисельністю 100-300 чол. Укріплення табору були суміщені з лінією валу, або ж відходили від передової лінії оборони. В глибині знаходився постійний табір з квартирами головних сил охорони кордону. Як правило це був легіон з приданими допоміжними частинами. Вся система укріплень сполучалася дорогами і дозволяла легко перекидати підрозділи до місця виникнення загрози. Дещо інакшою була система оборони афро-азіатських кордонів Римської імперії, але основним елементом оборони римських кордонів став кастеллум, що був зменшеною копією римського табору і на початок ІV ст. н.е. перетворився на щось подібне до пізнішого середньовічного замку з потужними баштами, донжоном, великою прямокутною будівлею, що оточувала внутрішній дворик.

Подібною до військової казарми була казарма гладіаторів. У романі Р.Джованьйолі «Спартак» описаний комплекс будівель, в яких утримували гладіаторів. Можливо цей опис і далекий від справжнього вигляду казарми, але у ньому має місце визначення функціональних елементів всього комплексу. Зокрема, зображаючи школу гладіаторів Лентула Батіата, Р.Джованьйолі пише, що вона «складалась з багатьох будівель, які мало чим відрізнялися зовнішнім виглядом одна від одної. Їх розділяли на чотири групи величезні двори, де звичайно гладіатори вправлялися, коли була ясна погода, а в дощ провадили заняття з гімнастики і фехтування у призначених для цього залах».

Додає деталей також опис внутрішнього облаштування будівель: «У чотирьох частинах кожної будівлі в довжелезні коридори виходив безкінечний ряд кімнат, таких тісних, що в них ледве може повернутися людина. Там на сухому листі або соломі спали гладіатори.

В кожному приміщенні, крім залу для фехтування, був невеликий склад для зброї. В цих складах із залізними ґратами і міцними дубовими дверима зберігалися щити, мечі, кинджали, тризубці, - словом, різна зброя, яку ланіста видавав гладіаторам, коли вони йшли виступати на арену».

Завершує опис інформація про відокремлення школи від решти міської території: «Вісімнадцять чи двадцять приміщень, збудованих без усякої турботи про красу, з’єднувалися вузенькими стежками. …..римські урядовці і Сенат Капуї наказали обнести усю територію школи муром заввишки двадцять вісім, а в деяких місцях тридцять два фути, і таким чином, школа стала ніби фортецею всередині міста».

Зміна ладу у Європі після падіння Західної Римської імперії внесла деякі зміни у військове будівництво. Загалом панує думка, що в епоху середньовіччя притулком для воїнів ставали замки, в яких мешкали їх володарі та охорона. Як правило, воїни розташовувалися при вході, а в приміщеннях, де знаходилася варта, зберігали і зброю. Та все ж така традиція була більш пізньою. У Європі процес формування укріпленого житла пройшов певні періоди. Зокрема, у Х ст. у Франції укріплене житло було прямокутною вежею з дерева, оточеною ровом та валом з палісадом. У межах валу знаходилися житла для слуг та наближених осіб, а сама вежа була розділена на кілька поверхів. Наприкінці ХІ ст. виникає кам’яна архітектура, для якої характерні кам’яні вежі та башти. Останні служили основою оборонної системи замку, пануючи над стінами. Щоправда, були виключення у складі будівель, як наприклад, відсутність донжона у Каркассоні. У Англії поява укріплень нормандського типу була пов’язана з її завоюванням і тут з’явилися замки, подібні до тих, що були на континенті, а також гарнізонні стоянки (бейлі), укріплення яких складалися з рову та палісаду, що оточували житла лучників. Поруч з бейлі знаходилося укріплене житло рицаря чи намісника. Загалом, за підрахунками дослідників до 1100 р. на території Англії спорудили не менше 85 замків. З них виділяється Тауер у Лондоні, де вежа за формою наближена до куба, а головний об’єм має три яруси, причому вхід і сторожа знаходилися у середньому. У німецьких землях укріплене житло (житло з сільськогосподарськими прибудовами) виникає завдяки потребам імператорів вже в епоху Карла Великого. Регулярність забудови дозволила перетворитися цьому виду житла у типове. Та все ж для німецьких земель замки частіше є наскельні, а у ряді замків будівлі мали самостійні укріплення (замок Тріфельз у Пфальці).

Розгортання будівництва замків припадає і на час перенесення досвіду хрестоносців у їх спорудженні у Європу. Характерною рисою стає потужність укріплень. Проте зберігаються старі традиції, зокрема, основою оборони залишаються башти, які з ХІІІ ст. втрачають прямокутну форму і стають напівкруглими, циліндричними, багатокутними. У замках є достатньо жилих та господарських приміщень. Особливим видом фортечне будівництво стало в Італії, де з’явилися внутрішньоміські фортеці.

На теренах сучасної Чернівецької області спорудження оборонних укріплень, на території яких мешкав гарнізон також припало на період середньовіччя. Зокрема тут дослідники нараховують ряд укріплених поселень – городищ. Так, для VІІІ-Х ст. дослідники відзначають наявність слов’янських городищ, серед яких є і городища-сховища, і городища-феодальні центри, в 31 населеному пункті. Для пізнішого періоду ХІІ – першої половини ХІІІ ст. ці цифри є різними. Так, за підрахунком С.Пивоварова таких городищ можна нарахувати 26, тоді як за підрахунками І.Возного їх число сягає 32.  Як правило на території городищ знаходилися житлово-господарські зруби, які могли використовуватися для проживання тут нечисленного гарнізону. Та й самі городища сучасні дослідники поділяють на городища-князівські фортеці, городища-сторожові фортеці, феодальні садиби, городища-святилища. У військовому плані важливими були перші три типи, хоча чисельність гарнізонів на них, як і їхнє призначення, були різними.

Та власне Чернівці на початку своєї історії представляли собою фортецю з гарнізоном, до якої примикав торгово-ремісничий посад (Ленківецьке городище і поселення). Проіснувало городище і поселення з середини ХІІ до середини ХІІІ ст. Після загибелі Ленківецького городища князівським господарсько-адміністративним центром стала Цецинська фортеця. В другій половині ХІІІ ст. (імовірно) було споруджено на площадці дерево-земляної фортеці кам’яну вежу, пристосовану для проживання. Фактично цей вид фортеці зближував її зі схожими укріпленнями Європи. Сама ж вона відігравала роль адміністративного центру впродовж тривалого часу.

Не відрізнялася від традиції у питанні облаштування території і Хотинська фортеця, що мала постійний гарнізон. За всю свою історію фортеця не раз перебудовувалася. Зокрема, у ХV ст., за володарювання Штефана Великого Хотинську фортецю було розширено та вдосконалено. Господар, що старанно укріплював кордони Молдавського князівства реконструював прикордонну фортецю. Зокрема, завдяки Штефану Великому в Хотинській фортеці з південного боку було прибудовано ще один просторий двір, казарми та сильно укріплену браму. Стіни досягли товщини 8-ми та висоти 25-и – 30-и метрів і завершувалися зубцями-мерлонами. Оскільки Хотин став однією з резиденцій господаря, то всередині замку збудували двоповерховий палац з білокам’яними облямівками дверей та вікон. В результаті, за твердженням К.Липи, Хотин остаточно сформувався як типова готична фортеця з баштовою системою оборони.

Оксана Кравчук (Київ), асистент кафедри містобудування КНУБА

Ігор Піддубний (Чернівці).

Військове будівництво у Чернівцях: споруди та їх використання у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст.  (ЧАСТИНА 1)

ДАЛІ - БУДЕ 

На фото http://vitaliy7.livejournal.com/: Стародавній Черн. XII - XIII ст. Реконструкція.