На парламентських виборах в Україні Хемінгуей підтримав би опозицію?!
Найвідоміший роман американського письменника Ернеста Хемінгуем "По кому подзвін", в якому описуються події громадянської війни 1936—1939 рр. в Іспанії, досі викликає неабиякий інтерес серед читачів. У літературознавців та критиків до нього свої претензії. Врешті, як і до самого Хемінгуея, якому часто закидають, що його власний вибір, так само як і вибір вигаданого ним літературного героя Роберта Джордана, на чиєму боці у цій безглуздій війні змагатися - нелогічний. Адже обидві сторони громадянського протистояння були далекими від гуманістичного ідеалу, який сповідував автор. Про дотримання прав особистості годі й казати. Щобільше, республіканці і навіть комуністи, яких відкрито підтримував Хемінгуей - були навіть гіршими за прибічників Франко. Тему докладно аналізує автор нової біографії письменника, яка вийшла в серії ЖЗЛ. Своє тлумачення цього складного світоглядного вибору має також відомий російський письменник Дмитро Биков:
На фото: Хемінгуей у бою за Теруель, 1937 р. Фото Роберта Капа (Robert Capa (1913-1954)).
КОМЕНТАРІ (4)
"У війни багато жертв. Але першою завжди стає Правда". Томас Манн
Валентин
28 серпня 2012 17:06
Подумал, что Хемингуэй, во-первых, - адреналиновый наркоман. Ведь он едет сражаться в Испанию, через океан. Где его, в общем-то, не ждали. Быков же решает для себя частный вопрос: за кого быть ДОМА. , А во-вторых, Хемингуэй -- исследователь конфликта, борьбы как таковой, поэтому лезет в каждую войнушку, драку и проводит постянные боксерские матчи. Поэтому Быков взял плохой пример для себя. Хемингуэй был как рыба в воде в этих ситуациях, а Быкова что-то жмет. Есть ведь еще масса вариантов: не только стоять над схваткой, а кинуться в схватку со всеми. Творчески очень полноценное занятие. А стояние над схваткой дало миру, не кого-нибудь, а Джонатана Свифта и великую метафору Гулливера, который удивляется мелочности конфликтов лилипутов. Да что там говрить, Иисус Христос, который тоже мог возмущаться тем, что его страна в имперском владении, что собственный царь Иудеи -- редкостная гадина, предпочел не тратить порох на политические пустяки, а занялся чем-то третьим.
А народ, да, всегда выбирает политику, как предпочитает разбойника святому (история про Варраву и Иисуса - тоже чудесная метафора) разбойники-то людям политически нужнее. А от святых никакой политической пользы.
Другое дело, Быков не хочет остаться без почитателей, читателей, паствы. И чувствует, что четкая политическая позиция дает ему новую аудиторию. Для писателя это главное. Поэтому Быков ввыбрал плохой пример, совершенно не дружит с логикой, а вот вывод сделал правильный -- нутро, чуйка подсказала.
А вообще, Быков талантливый невероятно человек. Когда его читаешь или слушаешь - это кайф.
Сергій Воронцов
31 серпня 2012 10:38
Ото ж бо й воно, що воювати на два фронти можуть тільки літературні герої. До речі, Гулівер не воював на два фронти. а якраз дивився згори на вовтузню ліліпутів. Життя не ідеальна конструкція. Тут якраз доводиться вибирати менше зло. Просто інколи своє небажання воювати з більшим, маскують за словесами про війну на два фронти. Знаєте, хоч одну людину крім Дон Кіхоти чи Христа, яким це виявилося під силу? Отож бо й воно. Тому не треба замакітрювати людям мізки чисто гіпотетичними конструкціями. Для вас забавка, а хтось ще повірить і знищить своє життя. А заодной країні не прислужиться.
не Дон Кіхот і не Ісус
31 серпня 2012 11:05
Не думаю, что тот? кто поверит, что можно быть вне схватки - "знищить своє життя". У того кто в схватке шансов уничтожить его больше. Просто над схваткой надо вставать не из трусости. Соображения должны быть совершенно другими, не шкуру спасти, а от глупости спастись. А людей над схваткой довльно много. Например, монахи, иноки (от слова - иной). Не самые глупые, не самые плохие люди на земле.
Есть обратные примеры. Сократ воевал на стороне своего города, хотя знал какие удвительные долб..бы его земляки. Тут когда как. Но в таких расуждениях не ничего опасного. Опасно не рассуждать.
Сергій Воронцов
31 серпня 2012 11:58