«На крейцер перцю» (із серії «Спека»)

Ввечері виявилося, що в хаті немає цибулі. Її залишки пішли у салат, а вже до котлет нічого не залишилося.

Ще було не пізно, тож я вирушив до найближчого магазину, що розташований у дворах біля дому.

В самому магазині, стоячи під холодними струменями повітря кондиціонеру, я купив все: картоплі, помідорів, огірків, – бо уявляв собі, як ходитиму завтра по них містом під сонцем по розпеченому асфальту вулиць. Та й ціна в «нашому» магазинчику була нижчою від тієї, що бачив вдень, тож, коли виявлялося, що товару більше, ніж я замовляв, мене це влаштовувало.

Я акуратно склав у сумку спочатку картоплю, потім огірки, а на них поклав помідори. Мене сильно тішило те, що я склав усе в оптимальній послідовності – від найтвердішого до найтендітнішого. Коли продавчиня почала відраховувати мені решту, я пригадав, що йшов, власне, по цибулю.

Тож, довелося помідори та огірки знову виймати, а цибулю класти на картоплю.

Проте, мені цей клопіт не докучав, а лише тішив, бо я не забув про головну покупку і схаменувся про неї в магазині, а не вдома на кухні.

Дорогою до дому я посміхаючись пригадував стару байку баби Настуні про подібну ситуацію. Жінка направила чоловіка у магазин і загадала, що потрібно купити. Потім дала йому крейцер і застерегла: «І не забудь купити перцю. Купити перцю не забудь». Чоловік так зосередився на настанові, що коли прийшов в магазин то купив там на крейцер перцю. А потім приніс усе те додому. Що було потім, баба Настуня не оповідала.

Це все спека. У мене мало вийти навпаки: я купив те, про що не було й мови, а про цибулю мав забути. Та мене, мабуть, врятував кондиціонер. Колись, у часи баби Настуні, їх не було.

         Валентин Ткач