Микола Шапка - глибоцький редактор-ювіляр

Не з неба упав, а пройшов чи не всі щаблі творчого зростання

На своєму доволі довгому журналістському шляху (понад 40 років)  найменше довелось писати мені про колег. Чесно кажучи, не тому, що не хотілось, а тому, що такі матеріали даються найважче. Як-не-як, слово про колегу мовиться наче про себе, власну роботу, котра завше у полоні пера, творчого болю і неспокою…

В тім, все ж по суті, а саме щодо штрихів портрета головного редактора «Нового дня» Миколи Шапки. Найперше те, що до керівної посади він прийшов, не з неба упавши, як кажуть, а маючи позаду хоч і не тривалі, але освоєні найперші щаблі журналістського сходження: перекладач і кореспондент районки, редактор румуномовних програм районного радіомовлення, заступник керівника прес-служби райдержадміністрації, спеціальний кореспондент газети Верховної Ради України «Конкордія» (румуномовне видання).

Звісно, то була школа творчого зростання, набуття практичного досвіду, адже диплом у Чернівецькому держуніверситеті Микола Шапка отримав як фахівець – філолог з румунської мови та літератури. І тут хотів би зробити ще один наголос: Микола Аурелович румун за національністю, проте  поряд з рідною мовою він зумів за останні два десятиліття, а саме стільки вже редагує «Новий день», досконало оволодіти українською мовою. На відміну від багатьох редакторів, особливо радянських часів, він часто і плідно пише власні матеріали як румунською, так і українською мовами. А це для очільника такого рангу є дуже важливим фактором.

Власне, творче обличчя газети та його колективу – то найперше завдання керівника, але досягти належного рівня вдається не кожному і не легко.   Насамперед у нинішніх складних економічних умовах, коли йдеться безпосередньо про виживання часопису. На плечі редактора ліг важкий тягар матеріального забезпечення, в тому числі й зарплати працівників редакції. Для честі Миколи Ауреловича у нього мимоволі проявився ще один талант — сучасного менеджера газети у кращому розумінні слова. А це й результативна робота не лише із співзасновниками видання, а й рекламодавцями, окремими спонсорами. Він уміє тепер переконати. Жорстко наполягти, а якщо потрібно — піти і на компроміс в інтересах справи, що правда у розумному сенсі. Як на мене, вагомим підґрунтям для цього послужив і багатий досвід депутатської діяльності в районній та обласній радах, що загалом складає двадцять років.

Аж ніяк не прагну до того, аби віштрихувати портрет Миколи Шапки суто у рожевих тонах, бо як і кожна людина він теж часом може помилятись, не догледіти, забути. У повному ідеалі життя не буває. Однак, є у Миколи Ауреловича по при все творчий і керівний авторитет, визнання колег, і справжніх шанувальників «Нового дня». Гадаю, що у день прекрасного піввікового ювілею (25 березня) його тепло і щиро привітають разом із матір’ю Анною Якимівною, дружиною Мариною Георгіївною, дочкою Анною-Марією, сином Міхаєм та онучкою Марією-Магдаленою також всі ті, хто знає і поважає редактора. Отож, Миколо Ауреловичу,  з роси та води!

Василь Гейніш, заслужений журналіст України.