Мобілізований Зеленогайський сільський голова Олександр Литвин, який бере участь в АТО, виявився чудовим військовим командиром

На адресу голови обласної державної адміністрації Олександра Фищука надійшов лист-подяка від підполковника Р.Михальчука військової частини п/п В 2731, особовий склад якої обороняє нашу країну від ворога на східних кордонах держави.

В листі ідеться про буковинця, капітана Олександра Литвина, який бере участь в антитерористичній операції на території Донецької області. Керівництво військової частини характеризує нашого земляка як високого професіонала та відданого патріота України.

До призову за частковою мобілізацією капітан Литвин обіймав посаду Зеленогайського сільського голови (Новоселицький район). З березня цього року мобілізований і до нині вірно служить Україні. Усвідомлюючи небезпеку, яка нависла над Українською державою, загрозу її територіальній цілісності, в умовах психологічного тиску військових дій регулярних з’єднань та диверсійних груп противника, капітан Олександр Литвин уміло забезпечує морально-психологічну та бойову підготовку особового складу підрозділу.

Командування та обласна влада високо цінують професіоналізм буковинця вважають, що такими патріотами мають пишатися всі краяни.

Висловлюємо щиру подяку родині капітана Литвина і бажаємо скорішого повернення додому з довгоочікуваною перемогою.

Олександру Литвину та його родині, а також усім воїнам, які зараз на передовій, і усім українцям довгих щасливих років життя під мирним небом заможної України.

ДОВІДКОВО: 

Редактор Новоселицької районної газети «Слово правди» Ганна Вакарчук написала, що Олександр Литвин відомий своїми патріотичними заявами. І, як з’ясувалось, вчинками теж. (...) Розгарячілий після чергової дискусії з колегами на тему мобілізації, Олександр Дмитрович сказав автору цих рядків: “Ви знаєте, мені легше було б, якби мене мобілізували. Нині з Зеленого Гаю в зоні АТО несуть службу чотирнадцятеро хлопців. Служать у найгарячіших точках, до прикладу, на 29-ому блокпосту. Ви не уявляєте, як мені за них страшно! І як воно, дивитися щодня в заплакані очі їх матерів! В тих очах – мольба і надія. А там я б впорався. Я потрібен на передовій...”

Олександр Дмитрович – з династій військових. Його дід був полковником автро-угорської армії, тато – офіцер румунської армії. Олександр Литвин служив у радянській армії. А син – у Збройних Силах незалежної України, нагороджений відзнаками. До речі, за словами, Олександра Дмитровича, син також пройшов медкомісію перед мобілізацією.

Пан Литвин зайшов до редакції: – Все, їду на Схід. ... Проведу сесію, щоб бюджетна сфера села могла функціонувати цей рік, і від’їжджаю, – сказав. У цьому він весь – відповідальний і щирий. Чоловік, здатний на вчинок. – Настав час міняти наших хлопців на передовій, – розмірковує сільський голова. – Повторю слова, які вже говорив у вашій газеті: військовозобов’язані мають прибути до військкомату і пройти комісію. А там буде видно, куди – на передову зі зброєю в руках чи працювати на передову. 

Свій вчинок Олександр Литвин героїчним не вважає. Переконаний, що справжній чоловік так і має чинити, бо “кожному з нас є що боронити. Свій край, свою родину, свій дім”. Ні слова не сказав про те, що хтось мав би наслідувати його приклад”. Тут уже кожен вирішує сам... 

Щиро зичимо і Олександру Литвину, і усім тим, хто вже поїхав на навчання, і тим хто ось-ось поїде: повертайтесь живими і неушкодженими! Ви потрібні своїм рідним! Ви потрібні нам усім – бо завдяки вам ми почуваємось захищеними. Тому, що ви будете там, ми тут живемо мирним життям.