Місце роботи Світлани Кирилюк — невипадкове
14 березня — День землеупорядника
Робоче місце — то її невипадкове місце
Вже не вперше не перестаю дивуватись при знайомстві і уточненням посад людей, про яких згодом йдеться на сторінках газети. Ось і цього разу (зважте самі) наскільки громіздкою і, як на мене, невиправданою є визначення посади молодого фахівця, але з майже вже чотирирічним досвідом практичної роботи, Світлани Кирилюк: головний спеціаліст сектору державного земельного кадастру відділу державного земельного агентства у Глибоцькому районі. Чесно кажучи, не йму віри та й годі!
Втім, не вина Світлани, що хтось у високих кабінетах області або Києва вдався до такого чиновницького хитромудря. Сама ж Світлана Георгіївна, як охарактеризував її недавній безпосередній керівник Дмитро Онофрійчук, є вельми відповідальна і грамотна у фаховому сенсі працівниця. І прийшла вона в агентство зовсім невипадково.
— Ще будучи школяркою, — ділиться Світлана під час розмови, — кілька разів забігала до старшого брата теж пов'язаного з землевпорядництвом. Придивлялась, розпитувала, а якось він і порадив: „Якщо тобі цікаво — піди після школи вчитись в Кіцманський технікум”. Що я згодом і зробила.
Той вибір, як з'ясувалось тепер був цілком вдалим, бо закінчила технікум із червоним дипломом. Більше того, вже працюючи, Світлана вступила заочно вчитись до Львівської політехніки, де теж успішно закінчила навчання за спеціалісністю „геодезія”.
Коло нинішніх обов'язків доволі обширне, як каже Світлана. Впродовж робочого дня доводиться готувати до 15 відповідних документів, поряд з тим прийняти ряд відвідувачів із непростими земельними питаннями. І тут накладається значна відповідальність, нерідко виходячи з кабінету після роботи, дівчина відчуває неабияку моральну втому. Щоправда, про це вона не дуже охоче зізналась, відповідаючи на моє запитання.
— А що, хіба буває десь легше, — додала відтак.
І справді простіше там і тому, хто до своєї роботи ставиться за принципом : „Стук-грюк, аби з рук”. У даному випадку так аж ніяк не скажиш. І слава Богу!
Василь ГЕЙНІШ.
Фото Петра Митранюка.
