Мертві душі проклянуть живих, або про рештки людських останків, вимитих із затоплених кладовищ в районі сіл Дністрівка, Коновка
Всі без винятку водосховища планети, або як їх ще називають рукотворними морями, рано чи пізно гинуть. Як, власне, і самі річки, які дали їм тимчасове життя.
Невтішна доля-доленька чикає, якщо ще не сьогодні, то невдовзі і наше Дністровське водосховище завдовжки 202 кілометри. Воно все дужче замулюється, а в літній період заростає водоростями так щільно, що блюдця чистої води не вгледиш. Наприклад, у районі села Атаки, Хотина і вище від нього до самих Перебиківців шар намулу досягає до 10 метрів. Тож про яке риборозведення можна говорити, коли в цій калабані навіть карась не виживає.
Та нині розмова про інше, про речі, споглядання яких морозить душу і тіло. Це про наслідки бузувірства, коли під час затоплення прибережних сіл Дністра з вини влади всіх рівнів під водою залишилися не перенесені цвинтарі. З усіма атрибутами: хрестами, капличинами та усім іншим начинням. І що чуємо на цей рахунок? Цинічне: там не встигли це зробити, мовляв, треба було у першу чергу переселити людей із зони затоплення, десь ще рештки врожаю зібрати і т.д. Що ж до цвинтарів, то мовляв, мертвим душам все одно. Ось така логіка!
До чого все це призводить,не раз доводилося бачити разом з працівниками рибоохорони на острівцях водосховища та в прибережжі. Це вимиті із затоплених кладовищ в районі сіл Дністрівка, Коновка та ряду інших населених пунктів – рештки людських останків. Якось під час споглядання подібного вже нині покійний колишній начальник облрибінспекції Іван Кірсанов втратив свідомість, раз по раз примовляючи: «Що ж ми за люди такі?..»
І я собі так міркую, не раз пригадуючи ті жахливі картини в акваторії навіки затоплених водою цвинтарів. І принагідно не раз спілкуючись з священиками цікавився як бути, що робити з виявленими останками померлих. Чув тільки одне: обов’язково по-християнськи їх ховати на діючих цвинтарях. З пошанівком по померлих душах це свого часу зробили в Іванівцях, Братанівцях і, пам’ятаю, ще десь, за що від Бога воздасться.
Але по-різному. Мертві душі не простять. Зокрема душам тих, можливо ще живущим, з вини котрих під водою Дністровського водосховища безжально затопили цілі кладовища.
Іван Агатій,
заслужений журналіст України
на фото: Дністровське водосховище. Можливо, саме в цьому місці під його водами витають померлі душі незатопленого кладовища
