«МАБІНОГІОН» МІСТА «А» (читання на вікенд)

Великі люди рідко бувають живими. Тому бути великим за життя – річ непрактична й безглузда. Навіщо, наприклад, бути Наполеоном, щоб потім твоїм ім`ям нарекли якійсь листковий пиріг?!

З містами - по іншому. Звання «велике місто» визначає не територія, кількість населення чи статус. Це звання визначається, здається, чимось іншим. Є міста великі за розміром, але буденні та нікчемні за суттю. Міста порожні. Навкруг них та, особливо в їх середині, чогось немає. В тому числі мабуть і величі. Так, у них  є історія: засноване тоді то, тим то (скажімо, одне південне місто навіть названо не дуже благозвучно на честь безсоння, яке на той час мордувало його батька-засновника), кажуть, що в такому місті, мовляв, іще Сізіф тягав наріжний камінь його історії, радянська влада прийшла туди відразу після Батия, певний час вони існували там одночасно, місто має річку, завод, кінну статую  Леніна та чорно-білу  газету. І все, більше нічого.

Але, зверніть увагу, - коли когось із нас з вами байдуже питають:

-         Ти звідки?

-         З Чернівців!

То у відповідь, як і багато років назад, завжди лунає заздрісно- шанобливе:

-         А-а-а…

І це є найпершим чернівецьким міфом: міф про місто «А». Міф про його виключність, виразність й якусь утаємничену божественну відмінність. Про це місто багато хто чув, але мало хто тут мав честь гостювати, занурюючись у його легенди та плещучись в них.  Тут жили незвичайні люди, напівбоги, поети, декламатори, композитори, банкіри та політики, щасливі й самовдоволені…

Місто – міф. Місто-привід. Місто – базар. Місто - мрія. Місто-заздрість. Місто – віолончель. Місто - надія. Місто – гейзер. Місто – печаль. Місто – кафешантан. Місто – радість. Місто – водоспад…

Кам’яний «летючий голландець», який за шість сотень років впорався із буревіями океану та пливе собі далі, не розуміючи втім куди й навіщо, підминаючи під себе минулу культуру, звичаї та традиції, не звертаючи уваги ні на що. Лише тягнеться за ним місячна стежинка міфів, які замінюють місту все…

А «Мабіногіоном» називається збірка валлійських легенд. В Чернівцях аналогічної збірки наразі немає, хоча легенд та міфів у нас не менше, ніж у валлійців, а, можливо, навіть більше, ніж у всій Великій Британії з її надоїдливими ритуальними манерами, штучними замковими привидами та нікчемними псами Баскервіллей. Бо найвиразнішою відмінністю нашого міста від всіх інших є його природна та споконвічна  схильність та сприйнятливість до всіляких добрих міфів.

Міфи – відгомін чернівецького часу. Вони, здається, замінюють   Чернівцям справжню історію або ж сама історія міста виглядає як один суцільний живописний та захоплюючий міф. Кожен старий будинок тут розповідає про себе якусь чудернацьку сагу, кожна стара вулиця старанно береже чиюсь сповідь, кожна вежа, кожне вікно, кожний міський двір мовчазно стережуть таємниці.

Частину з них люди знають, а про дещо навіть не здогадуються. Звернули увагу – в місті чимало давно замурованих вікон в старих будинках. Це – відбитки міфів чи просто красномовні натяки на їх достеменне існування…

Отож, Чернівці – місто, зіткане з міфів.  Тому життя городянина повне несподіванок, хоча й одноманітне. Це життя щедро замішане на міфах, справжніх й вигаданих. Міфи рухають його, не дивлячись ні на що. Міфи спонукають до життя всіх, хто мешкає тут, незалежно від бажання чи устремлінь городянина до прагматизму. Без міфів справжній чернівчанин відчуває буквально фізіологічну приниженість, ображеність та безвихідь.  Й лише  вони, споконвічні чернівчани знають про цю властивість міста, користуються цим та самі охоче беруть участь у міському міфотворенні. Місто – парламент, де замість законів творять міфи…

От візьмемо древній міський міф про його високу культурність. Так, Чернівці – колиска всесвітньовідомих поетів, музикантів, митців. Але тут вони головним чином лише народжувалися, а творили, мужніли, ставали відомими й, в решті решт, помирали вони десь далеко, залишаючи про себе тут, в місті, лише міфи. А місто наповнювалося натомість  не дуже висококультурними базарами на всіх своїх площах та головних вулицях, неестетичними ароматами та брудними провулками. Міф про замітання тротуарів та вулиць Чернівців букетами троянд вочевидь стосується лише окремих невеликих клаптиків міста. Хоча цей міф можливо зворушує найбільше…

Людські стосунки в Чернівцях часом настільки складні, що подекуди ми замінюємо їх іншими, більш простими. Підтвердження деякої хибності образу висококультурності  міста знаходимо й сьогодні чи не на кожному кроці. Виявилося, що культура стає масовою набагато скоріше, ніж маса культурною. Зазвичай у чернівецьких парках культури та відпочинку, відпочинок переважає над культурою. Якщо зачинився іще один книжковий магазин, то відомо точно - відкриється нова перукарня. Це вдома у вбиральнях всі чернівчани читають. А в громадських – пишуть. Тому міські туалети із відвідуваністю більше 500 чоловік на добу слід вважати засобами масової інформації. В сучасному міському мистецтві розібратися легко: те, що висить на стіні – живопис, що можна побачити ззаду – скульптура, а те, що написано чи намальовано на будь-чому – газета…

Іще зовсім недавно казали, що нові великі торгові центри знищать цидатель та твердиню  нашої міської культури – легендарний та щедро обвішаний міфами Калинівський базар. І ось гіпермаркети діють, а Калинка продовжує творити про себе міфи. Натомість нова інтелігенція та еліта села Остриця широко та невимушено відпочиває вихідними у псевдомексиканських фаст-фудах супермаркету «Екватор», навіть не здогадуючись про те, що то не ресторани і не районний будинок культури. А під самісінькими модерновими дверима закладу нічия бабуся так швидко лузала сонях минулої суботи, що захлиснулася олією якраз під рекламним щитом «Східні солодощі  - солений арахіс»…

До новітніх епіцентрів сучасної міської культури по праву належать і так звані маршрутки. Народні всюдисущі таксі, в яких пересуваються зазвичай стоячи, причому стоять як правило літні жінки. Спостерігаючи часом за ними, замислюєшся: чи повинен я, знаходячись на головній дорозі, пропускати маршрутку, що рухається по пішохідному переходу?

Маршрутка – місце висококультурного спілкування й розваги. Як це зробити? Дуже просто. Потрапивши на переднє сидіння, достати кермо на присосці та негайно прилаштувати його на передню панель. Неохайно промовивши водієві «Люблю «японця» з правим кермом!», почати рулити. Повернувшись назад, попросити пасажирів оплачувати проїзд. Передані гроші складати поруч із собою. На запитальний погляд водія відповісти «У мене коробка-автомат, не хвилюйся, твій перемикач зачіпати не буду». По ходу руху стрімко крутити кермо то сильно праворуч, то сильно ліворуч. При цьому можна періодично вигукувати, не зважаючи на присутність малих діточок, - «Ух ти, мля! Та її чорта з два у колії втримаєш!»…

Дещо про інший міф – мовляв, Чернівці - прекрасне місто любові. Тут все просто – загальна кількість городян значно перевищує індивідуальну в них потребу. Тому великої індивідуальної любові не виходить. Виникає багато помилок. Будь-якою справою повинні займатися професіонали, а у нас в місті дітей роблять всі кому не ліньки. От один знайомий, закохавшись у ямочку на щоці помилково одружився на всій дівчині. Лише продавців хот-догів на ринку «Буковинський» справді дошкуляють еротичні сни. За їх думкою хорошої людини повинно бути не лише багато, але й часто.

Міф про маленький Відень чи Париж…

Пиріжкова на Центральній площі – острівець шляхетного минулого міста. Вона, звісна річ, поступається знаменитій попередниці на розі вулиць Руської та Української. Проте саме там живуть соціалістичні традиції їжі нашвидкуруч, звички радянського «макдональдсу». Стакани - гранчаки для соку та горілки, цинкові тазики для готової продукції та, власне, і сам зовнішній вигляд пиріжків та їх паризько-віденський асортимент – капуста, горох, лівер, картопля. Серветки сором’язливо кладуться у кількості не більше двох прямо під пиріжки, на дно звичайної радянської тарілки, з якої кожен із нас їв колись манну кашу.  Розмови (приміром, «Дай сюди!» - проміжна фраза між «Йди сюди!» та «Йди звідси!»), обличчя, одяг, очі… живий міф! Ні великому Відню, ні ще більшому Парижу таке й не снилося…

Цю тему, тему міфічного статусу Чернівців, можна подовжувати й подовжувати. Проте лікарі не рекомендують слухати духовий оркестр лежачи й в оточенні родичів. Проза життя краще за поезію смерті. Тому якщо цю проблему розглядати достатньо уважно, то виявиться, що ми самі є її частиною.

Відкриймо рота та промовимо, наприклад, літеру «П». Міфи навкруги! Будьмо пильними й не забуваймо, що повинні залишити й про себе лише добрі легенди.

Володимир Килинич,

лютий 2008