Київ активно обговорює участь (і, частково "договірну", перемогу) "опозиціонерів" у ніби українських виборах на неконтрольованій території. Захід не проти?

(...)На Банковій небезпідставно побоюються, що в цілому ряді регіонів більшість у місцевих радах можуть отримати представники Опозиційного блоку. Підвищення рейтингу яких в областях Півдня та Сходу — прямий наслідок неефективності влади. Страх до гикавки перед можливою "посадкою" у 2014-му змінився бридливою пихатістю у 2015-му. Ті, кому належало смиренно обживати камери на Лук'янівці, комфортно розмістилися в кабінетах на Грушевського. Експлуатуючи очевидну схильність влади до гендлярства (саме воно, на жаль, з усією очевидністю стає головною формою здійснення державної політики), "вчорашні" ліниво утрясають із владою окремі імена, округи та ради. Поки що ліниво. 

Можливі домовленості між формальними ворогами, імовірно, можуть гарантувати Банковій відносний мир з опонентами (або мирний "розпил", кому як подобається) на місцях. Але осад від легалізованих ознак контрреволюції після виборів у суспільстві залишиться.  І на цьому тлі "опоблок" отримає можливість не тільки дедалі голосніше говорити про необхідність дострокових парламентських виборів. А й активніше шукати союзників для підготовки до можливих дострокових президентських. 

Додатковий імпульс для активності вчорашні поплічники Януковича отримали завдяки Мінським угодам. 

Коротко: Захід не хоче війни, не бачить у Порошенку готовності ефективно воювати, не має іншого плану заморожування конфлікту, крім Мінського. Можу помилятися, але з окремих рухів ряду дипломатів можна судити: і у Вашингтоні, і в Берліні розглядають участь та можливу перемогу недавніх регіоналів на неконтрольованих територіях як механізм штучного умиротворення Донбасу. Тамтешніх "відморозків" бояться, кандидати від нинішньої влади там не переможуть (вони туди й не поїдуть). Горезвісний "опоблок" — сурогат, зрадники для багатьох там, зрадники для дуже багатьох тут, але вони декларують єдність України і за цією формальною ознакою почасти влаштовують усіх сильних світу цього. У тому числі й Москву, яка небезпідставно розглядає багатьох з них як агентів свого впливу. 

Питання можливої участі (і можливої, частково "договірної", перемоги) "опозиціонерів" у виборах на неконтрольованій території зараз активно обговорюється. "Під них" готують можливі, які на сьогодні здаються неможливими, ніби українські вибори в Донецьку, Луганську, Горлівці, Макіївці, Стаханові та Алчевську. Вони про всяк випадок викуповують борди на окупованих територіях. Стидна історія, як на мене. Але Захід не має якогось іншого плану, крім Мінського. А Київ не має взагалі ніякого. І не має інших союзників. І не має успіхів, що дозволяли б із цими союзниками торгуватися. 

(...)

Трохи менше року тому ризикнув сказати, що все йде до українського Хасав'юрта. До фактичної автономії і держфінасування в обмін на "майже не стріляють". Заклювали. Сьогодні цей образ обростає плоттю і кров'ю. Вже розтерзаною плоттю і вже пролитою крові. Марно?

Повернімося від лірики до фізики. Геополітика не терпить порожнечі. Захід "відпрацьовує" Опозиційний блок як засіб заміщення української влади на неконтрольованих територіях і розчарування чинною владою взагалі, коаліцією взагалі та Арсенієм Петровичем, зокрема. Цих пошуків і роздумів не могли не помітити ті, хто хоче дострокових парламентських виборів. Для зміни якості країни? Ну не знаю. Для збільшення свого представництва — поза сумнівом. 

Чи потрібні дострокові вибори Опозиційному блоку? Звісно. І Москва їх тільки підтримає в цьому почині. Не лише тому, що це найбільш соціально близька політична сила. А й тому, що кожні дострокові вибори — додаткове розхитування ситуації. 

Тимошенко? Так. "Батьківщина" розраховує прирости кількістю на місцевих виборах і прогнозовано добрати популярності на критиці тарифів та можливій реалізації Мінських угод. 

"Самопоміч"? Безперечно. В уряд не входить, різких рухів не робить, а тому акуратно пригріває частину розчарованих. Дострокові вибори для команди Садового — новий плацдарм. Тим більше що саме вони стають фаворитами Заходу на тлі розчарування Порошенком і Яценюком. А Україна на тлі бізнес-активності і політінертності Петра Олексійовича та Арсенія Петровича стає дедалі більш залежною від зовнішнього впливу. І західного, і східного, чого гріха таїти. Якщо так піде, обговорення нашої долі без нас стане правилом, а не прикрим винятком. 

Коломойський? Швидше, так, ніж ні. Маса проектів, маса образ, море грошей… 

І навіть чинний президент при певному розкладі може бути зацікавлений у дострокових виборах. Як у факторі відволікання від реальних проблем. Як у способі видалення з парламенту умовної "партії війни" на тлі порожніх розмов про вимушений мир. Як у можливості отримання сатисфакції після програшу НФ (наші політики більш помисливі, марнославні і злопам'ятні, ніж ви можете собі уявити). Як у механізмі пошуку нових, зговірливіших союзників. 

До речі, своїх можливостей цей склад парламента не то що не вичерпав, а навіть не до кінця показав. Наступний, досить імовірно, може виявитися нижчим за якістю. Хоча наразі Петра Олексійовича дострокові вибори можуть цікавити більше як спосіб шантажу, ніж як спосіб зміцнення влади або інструмент кадрових змін. 

Вибори — все-таки війна. А він — президент миру, якщо пам'ять не зраджує. 

Миру, який ще належить відвоювати. 

Сергій Рахманін. Різьба шилом по милу «Дзеркало тижня. Україна» №16-17, 15 травня 2015

Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/internal/rizba-shilom-po-milu-_.html