Краса, що єднає часи (нічний BukNews)

Щороку, на початку червня, настає довгоочікувана мить. На Проспекті починають цвісти катальпи.

Власне, це не початок, а шалена кода симфонії цвіту, яка розпочинається десь у квітні.

Спочатку цвісти починають верби. Естафету від них переймають берези і всеможливі кущі. Це все продовжується у дворах запаморочливим цвітом черемшини. І, коли молоде листя покриває усі дерева і кущі, вступають каштани. Вони довгою алеєю тягнуться вздовж усього Проспекту, і тоді вулиця нагадує з висоти квітучу струну, на яку натягнули пістряву нитку.

Коли каштани згасають, то між будинками починає давати знати про себе акація. Її не відразу і видно, але медовий аромат заливає усі двори. В такій порі, саме добре починають ловитися соми на Дністрі.

Коли, здавалось би, всеможливі свої імпровізації весна вичерпала, червень вступає з цвітом катальп.

 Так, щороку, від середини квітня і до початку червня Проспект перетворюється у симфонію квіту.

Я цілком переконаний, що це не випадково, що ми щоразу стаємо свідками реалізації чийогось задуму. Усе-таки, величний майстер своєї справи саме так посадив тут дерева.

Я не знаю, як його звали, але знаю, що Божу іскру в душі і в голові цей чоловік мав.

Відтак, щороку, коли, просто під моїм балконом, розстеляє свій квітучий килимок катальпа, я мовчки промовляю: «Низький уклін тобі, Майстре!»

Я часто пригадую настанову своєї баби Палажки: «Вчись, як люде роблять. І так роби сам. Потім тобі дякую скажуть». Сьогодні я зрозумів, що сам перебуваю в такій конструкції, але не мені, а я кажу «дякую». Від усвідомлення такої транспозиції мені стало млосно.

Я виразно уявив собі ще юний Проспект без асфальту, без тролейбусів, у розгардіяші новобудов. Уявив собі молодого майстра-садівника – знавця паркової справи.

Коли я спробував відчути його піднесений стан, то у мене нічого не вийшло. Цей невідомий мені майстер просто працював і ні на що не відволікався. Мені стало прикро, що моє щире послання пропаде намарно.

Аж невідомо як, з чудом збереженого садочку, що залишився від приватної забудови, до садівника підійшла стара циганка і щось весело йому сказала. Садівничий на мить відволікся від своїх записів і схем посадок дерев та теж пожартував їй у відповідь.

Тієї ж миті, циганка стала зосередженою і, взявши майстра за руку, сказала, що через п’ятдесят років у цьому домі на п’ятому поверсі буде на кухні стояти вже не молодий чоловік у трусах, дивитись на катальпу і дякувати йому за гарну роботу.

 Валентин Ткач, Чернівці