Колишні репресовані і їхні нащадки вимагають уваги влади

Колишні буковинські та чернівецькі політв’язні, їхні діти зібралися "за круглим столом", аби вшанувати героїв національно-визвольної боротьби й побратимів, яких уже немає в живих, поговорити про свої проблеми.

Нині у живих залишилися одиниці тих, кого за любов до України депортувати до Сибіру, хто мучився у радянських концтаборах. І з кожним роком, навіть днем, їх стає все менше і менше.

Ті, що залишилися в живих, – хворі та немічні. Декому вже 90 або 94 роки. Мало хто приходить на наші засідання. Більшість не може піднятися з ліжка, – говорить голова Чернівецького міського товариства політв’язнів та репресованих Дмитро Костельний. – Тому боляче чути, що перевізники іноді не хочуть перевозити репресованих безкоштовно і роблять із цього проблему. Але ж їздять громадським транспортом одиниці. Тому мали би трохи поваги до цих людей. 

За словами голови обласного товариства політв’язнів та репресованих Галини Бойко, яка замінила на цьому посту свою маму Ірину Войцехівську, українська держава і влада зробили дуже мало для репресованих. Досі не змінили відповідний закон, не внесли до нього зміни для поліпшення життя людей, які боролися за незалежність України. В Чернівцях досі не встановили пам’ятник жертвам політичних репресій, обласна та міська влада не виділила на нього гроші. "Коли оголосили збір коштів, то з народних депутатів відгукнувся лише Геннадій Москаль, який перерахував дві тисячі гривень", – сказала пані Галина.

13 червня 2016 року випонюється 75 років з часу масової депортації буковинців до Сибіру. Загалом з 1941 до 1952 рр. орієнтовно було репресовано 24 тисячі мешканців краю. Учасники крглого столу висловили переконання, що нинішня влада, яка декларує свій патріотизм, не мала би обмежитися цього дня лише присутністю на заходах, які організовують громадські організації. Але й сама проявити ініціативу. Адже свої нинішні посади в незалежній Україні владці обіймають в тому числі дякуючи репресованим, які віддавали життя і здоров'я за те, щоб Україна взагалі існувала. 

Процес декомунізації, який декларує Київ, на думку учасників обговорення є недостатньо глибоким і часто носить косметичний характер. Тим часом колишні кати і їхні нащадки продовжують користуватися більшими пільгами від української держави, яку вони нищили, ніж ті, хто пожертвував заради неї найдорожчим. Декомунізація повинна нагадувати систему заходів, які свого часу провели і постгітлерівській Німеччині. Ці процеси отримала назву денацифікації. Упродовж 20 років у Німеччині тоді було засуджено майже 100 тисяч осіб, причетних до злочинів гітлеризму. Від часу проголошення незалежності України минуло вже 25 років, проте юридично обгрунтованих вироків проти організаторів репресій немає.    

Присутні вшанували хвилиною мовчання героїв, які віддали своє життя за Україну, помолилися за них. Дехто сплакнув, згадавши своє минуле.

Частково використано матеріали molbuk.ua