Коли депутати стануть дорослішими?

Лютий, що якраз минає, — місяць веселощів і щемливих спогадів. У першу його суботу ми з друзями дитинства поспішаємо на зустріч однокласників — із багатьох міст, навіть країн. Щиро переконані, що немає в світі дружнішого класу, ніж наш 10-А 1981 року випуску.

Часто поряд зі святковим столом опиняється компанія теж із нашої рідної житомирської середньої школи №3. Ресторанні музиканти тоді грають до перших півнів.

Але наша історія дружби починалася не з троянд і співів. У класі ми були знайомі одне з одним ще задовго до школи і ворогували. У нас тривала війна дворів — затята й нещадна. Ніхто не мав права не лише гратися на чужій території — пройтися нею, навіть із батьками. Кордони були умовними, «розбірки» — дитячими, але шквали емоцій, синці й роз’юшені носи — справжніми.

І ось раптом ми зустрічаємося в одному класі. А в класах навчалися тоді по 45 учнів. Три ворогуючі двори в одній кімнаті! Цю зустріч ми згадуємо досі. Нас ще й посадили за парти за схемою, по-дорослому знущальною: дівчинка-хлопчик! Додалися недитячі ревнощі.

Перемир’я настало якось саме собою, зовсім невимушено, без жодних церемоній з обміном делегаціями й обіцянками, як раніше, у дошкільні часи (тепер смішно згадувати!). Нам більше не було чого ділити. Ми стали однією родиною (ще не здогадувалися, що це на все життя!). У нас з’явилися спільні справи, спільні проблеми. Ми наче позбулися незрозуміло ким накинутих пут, зітхнули вільно і вийшли за межі своїх дворів — ми дорослішали.

Дивлюся тепер на наших крайових керманичів, на народних депутатів від Чернівецької області й питаю себе: коли вони нарешті подорослішають?

Кілька років поспіль у приміщенні обласного товариства «Знання» відомі не тільки на Буковині, а й в усій країні два державних діячі, нині народні депутати (один молодий, другий досвідчений, але обидва розумні, висококультурні люди) регулярно скликають журналістів на прес-конференції. Вони представляють партію нинішнього уряду. Навіть можна сказати, представляють місто уряду. Їм є про що розповісти. Вони, врешті, зобов’язані за статусом казати своїм виборцям, жителям рідних Чернівців, розумне, добре, вічне. Але суть і зміст їхніх зустрічей з пресою незмінні: плюнути в бік своїх політичних опонентів (чому опонентів?!), таких самих чернівчан, не менших за статусом, але з іншого, скажімо так, «двору» — найперше з партії Президента.

Ті в боргу не залишаються. У результаті місцевий інформпростір тривалий час повниться прикрими дитячими чварами, а не обговоренням і розв’язанням нагальних проблем області. Поважні депутати з’ясовують на різний лад ну дуже важливе для буковинців питання: хто ініціював і домігся для Буковини участі в запровадженому урядом експерименті, коли митниці західних областей, зокрема й чернівецька, половину суми надходжень від перевиконання плану спрямовують адресно на ремонт місцевих доріг. А отже, хто має право піаритися на позитивних результатах цього експерименту? Один буковинський депутат написав на білбордах, щоб усі бачили, що це його заслуга. Другий, з іншого «двору», відразу ж прокричав на телеканалах, щоб усі чули, що це брехня й «дорожні» зірочки мають впасти лише на його погони.

Чергова бійка через місцеві ЗМІ, партіями прикуплені (яка там об’єктивність, які критерії професіоналізму?), відбулася днями під час публічного звіту народних депутатів, які увійшли до міжфракційної групи «Буковина». «Ми працюємо, на відміну від тих, хто тільки й уміє піаритися», — з милою посмішкою віртуально копали нардепи під столом колег-буковинців. Треба розуміти, зараз вибухне скандал довкола пам’ятника першому ректорові Чернівецького університету професору Костянтину Томащуку. Міжфракційна парламентська група оголосила його відновлення своїм надбанням. Але всі чернівчани знають, що знищений 1944 року пам’ятник постав торік у Чернівцях в усій красі завдяки викладачам університету і влади міста. Те саме можна сказати про малий прикордонний рух із Румунією та Польщею, запроваджений ніби виключно зусиллями окремих чернівецьких депутатів, і про безліч інших питань соціально-економічного характеру, які насправді не роками — десятиліттями ніхто не вирішує.

Нехай уже вихваляються. Нехай навіть чубляться між собою. Але ж нехай працюють на користь свого краю і виборців. Проте реальних конструктивних справ обмаль.

Так само на ворогуючі партійні «двори» розкололися депутатські корпуси Чернівецької міської й обласної рад. Замість системної роботи на благо міста, області — дитячі образи і «розбірки». «А нам не принесли вчасно папери, ми не вивчили питання, а тому поки що не будемо голосувати за запровадження запропонованого мерією європейського проекту», — по-дитячому наївно пояснювали окремі чернівецькі депутати своє небажання дати зелене світло надходженню позабюджетних коштів європейських грантів на модернізацію міської тепломережі. Лише через те, що проекти пропонує чужа команда. Дарма що з нинішніми котельнями і трубами місто може наступну зиму не пережити.

А може, якраз холодні батареї в помешканнях простих чернівчан розтоплять кригу, що скувала розум, честь і совість місцевих партійних осередків, і змусять нарешті депутатів усіх рівнів зітхнути вільно і вийти за межі своїх «дворів»? 

Світлана ІСАЧЕНКО

Джерело: http://ukurier.gov.ua/