Івана Діяконюка поховали з військовими почестями — салютом зі стрілецької зброї

Церемонія прощання пройшла у церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Під звуки оркестру мешканці села, жителі Вижниччини, бойові побратими стоячи навколішки проводжали героя. Віддати шану загиблому вояку прийшли заступник голови-керівник апарату обласної державної адміністрації Руслан Сенчук, голова районної державної адміністрації Михайло Андрюк, голова районної ради Олександр Гриндей, представники Чернівецького облвійськкомату.

Як особисту втрату сприйняв звістку про загибель у зоні АТО Івана Діяконюка Руслан Сенчук, який його добре знав та поважав.

«Гірко, що Україна втрачає своїх кращих синів. Це вічний біль для батьків, дружини, дітей, з якими розділяю його у цю скорботну хвилину, - сказав посадовець. - Іван Діяконюк – Герой не лише Банилова, Вижниччини чи Буковини, а й всієї України». Наказом Президента України, Івана Діяконюка нагороджено орденом «За мужність» 3-го ступеня. (посмертно). Відповідний орден Руслан Сенчук вручив дружині загиблого героя.

До того як піти на фронт Іван Васильович працював вчителем музики у рідній банилівській школі. Тому віддати шану герою на подвір’ї школи зібралися всі учні та вчителі, які проводжали свого вчителя, колегу стоячи на колінах та промовляючи: «Герої не вмирають!» Ніхто не стримував сліз… Для Івана Васильовича пролунав останній дзвоник.

Колеги згадують його як хорошого сім’янина, професійного, талановитого педагога, доброго товариша.

«Його мистецький голос надихав не одне покоління випускників. Він співав про рідне село, навчав дітей гри на народних музичних інструментах, подорожував з юними туристами, створював нові музичні композиції, відеопрезентації, - кажуть у своїх спогадах колеги. – Його життєва дорога заслуговує подяки. Дуже любив своїх донечок Ольгу та Тетяну, дружину, батьків, родину. У нього було багато справ, планів, мрій, які раптово обірвала війна…».

Іван Діяконюк один з перших, хто став на захист Батьківщини. Він останній боєць з тієї четвірки, які зникли ще влітку минулого року на Луганщині. Ідентифікувати тіло вояка змогли не відразу. Рідні Іванарозшукували його, а потім чекали на результати ДНК-експертизи. Лише зараз вони врешті змогли поховати бійця на рідній земліі. Разом з Іваном тоді загинув і його побратим, односельчанин Олександр Колотило, якого поховали у Банилові ще у березні цього року.

             Після панахиди, обряду в церкві, який здійснили митрофорний протоієрей Ілля, священники храмів району, героя похоронили на сільському кладовищі під звуки духового оркестру, який виконав Державний гімн. Як воїну, що загинув, захищаючи Вітчизну, йому були віддані військові почесті — салют зі стрілецької зброї.

Фото з сайту Вижницької РДА