Ішов червень 1941-го… Днями виповнюється 75 років жорстоких репресій щодо жителів Буковини

Сторінка історії Буковини

Палач жесток — удар с плеча,

Безжалостно без причины

Так под секиру палача

Попал и пахарь с Буковины.

Володимир Шова

Цими днями виповнюється 75 років жорстоких репресій з боку НКВД тодішнього Радянського Союзу щодо жителів Буковини. Однією з жертв депортації була тоді і сім’я Біленку із Просіки. Живий свідок тих трагічних подій один із п’яти синів Леон Георгійович Біленку, якому у червні 1941-го ледь було 12 літ.

За вікном тільки поинав сіріти ранок, як до хати увірвались кілька чоловіків: одні зодягнені у військову форму, а двоє чи троє у цивільному.

— Негайно збирайте необхідні речі і вихоьте на двір, — з грубим окриком наказали незнайомці.

Перелякані мати з батьком почали хапати дещо з одягу, скидувати у ряднину, спромоглись ще і деякі харчі туди додати.

— Батько пригадав, — розповідає Леон Георгійович, — що тієї ночі я ночував неподалік у хаті діда з бабкою. Сказав про це НКВДистам, а ті розпорядилися, аби всіх нас теж привели до підводи на подвір’ї. За кілька хвилин та підвода рушила до залізничної станції у Глибоку. А там стояли два ешелони, віконця вагонів одного з них були загратовані. Саме в цей і відвели батька. Решта нас: маму, діда, бабку і мене з трьома братами загнали у другий ешелон.

Довгі два тижні у душних вагонах, практично впроголодь той ешелон набитий буковинцями, тягнувся у степи далекого Казахстану. Тут у люті зимові морози, спекотні літні дні у щоденній важкій праці, на мізерних харчах у місцевому радгоспі сім’я Біленку прожила 6 років.

— Мати з моїми братами, дідусем та бабкою, — каже далі Леон Георгійович, — вирвались на рідну Буковину трохи швидше. Я ж, оскільки, хоч і ще неповнолітнім, вивчений на комбайнера, змушений був залишитись у Казахстані аж до кінця 1947 року. І лише тоді з великими потугами зміг нарешті добратись до рідної Просіки. А тут ще й тогочасний голод зустрів…

Ось така доля цієї сім’ї, але вона ще завершилась трагічно для батька Леона Біленку, бо від фізичного виснаженна той помер у засланні далекої Карело-Фінської АРСР, недоживши і до 55 років. А старшого брата Леона — Аркадія, якого тоді у 1941 році більшовики пішки погнали за Дністер застрелив охоронець прямо на дорозі…

Василь Гейніш.

Фото Петра Митранюка.

P.S. Сьогодні Леону Георгійовичу Біленку виповнюється 87 років. Тож, адресуємо йому вітання і побажання доброго здоров’я ще на многая літа.