«Іноді важкі злочинці ведуть цілком нормальний спосіб життя», – Мартін Поллак
Книги Мартіна Поллака на межі документальної та художньої прози, оскільки строга мова фактів тут диктує сюжет. «Топографія спогадів», «Мрець у бункері», «Цісар Америки» – всі ці книги писалися як результат довготривалої роботи над документами. Проте є і особистий фактор, чому письменник так багато говорить про репресії та голокост, і це насправді особлива (багато в чому – трагічна) для нього тема. Трагічна – бо він є позашлюбним сином офіцера СС, співробітника Гестапо Герхарда Баста. Бо його дідусь та бабуся – чудові для його дитинства люди, рідніших за яких він не знав. Але вирісши, зрозумів: вони – переконані націонал-соціалісти і те, що у нього викликає жах і відразу стосовно організації масових вбивств, для них – ідеологія.
Власне, під час зустрічі у Чернівцях Мартін Поллак найбільше поділився розповідями саме про книгу «Мрець у бункері», і пояснив: то буквальна історія його батька, якого знайшли мертвим у бункері при спробі втекти від правосуддя.
«Уся моя родина була зі злочинними переконаннями. І якщо вже так сталося, я мушу розказати світові цю історію. Я став вивчати все, що пов’язано із репресіями і режимом СС, проте спочатку видати цю книгу я не міг. Батько був великою любов’ю моєї матері і до кінця її днів я книгу не видав лише для того, щоби не завдавати їй болю. Це важко насправді, адже саме цим твором я повністю руйную власні спогади дитинства. В мене було прекрасне дитинство, ми всі любили одне одного – люди навколо мене (дідусь, бабуся) були чудові, вони піклувалися про мене. І разом із тим це були жахливі люди. Моя книга – справді розповідь про тата і його політичне життя, якщо можна так висловитися, але це не той випадок, коли син з гордістю розповідає про тата-героя. Мій батько був злочинцем. І знаєте що найжахливіше? Він жив і звичайним життям, ніколи не був обділений любов’ю. Улюбленець жінок, спортсмен, хороший друг… Іноді важкі злочинці ведуть цілком нормальний спосіб життя, з них не усі – самотні ображені психопати», – робить висновок письменник.
Сучасна історія трактує Австрію як жертву режиму націонал-соціалістів. Але ж батько Поллака – корінний австрієць. У цьому контексті письменник пояснює, що якщо говорити про сам Аншлюз (приєднання до Рейху, 1938) – то в цьому випадку Австрія справді є жертвою. Але сотні і сотні австрійців були переконаними націонал-соціалістами, їх ні до чого не змушували. «Я із Лінца, – розповідає М.Поллак, – мій вітчим, Ганс Поллак, ходив із Гітлером до однієї школи. Інженер голокосту – також звідти. Навіть з самого факту, що в невеличкому місті народилися важливі імена режиму, робимо висновок, що Австрія не може бути непричетною».
Письменник в один момент з неприємним подивом для себе дізнається, що в його улюбленій Варшаві, де він студіював літературу, його батько багато років тому теж був – займався тут масовими знищеннями. І весь парадокс у тому, що переконано захоплений ідеєю, батько не був готовим до того, що його режим впаде і йому доведеться тікати від правосуддя як людина, що винна у важких злочинах.
У книзі «Цісар Америки», яку також презентував Мартін Поллак, висновки напрошуються самі: механізми еміграції багато років тому і сучасні процеси – разюче схожі. Власне, центральна тема книги – якраз еміграція. Проте міграційні тенденції в той же час і є змінними: якщо в недалекому минулому з Австрії активно емігрували і залишали її, то зараз ця країна сама доволі приваблива для переїзду.
«Канада – хороший приклад того, як можна скористатися потоком емігрантів, спрямувати їх ресурс, навіть саму їх присутність на власний прогрес», – резюмує Поллак.
Кожна з книг, презентованих упродовж розмови у Чернівцях, висвітлює світову історію під кутом індивідуального письменницького сприйняття. Мартіна Поллака неспроста читають саме в історичному контексті, адже його проза є симптоматичною і одночасно максимально точною. Загалом усі книги цього автора так чи інакше торкаються теми історії Європи в усій її суперечливості.
Іванна СТЕФ’ЮК
http://chv.tv/
